Прага – 40 років тому світ спостерігав за тим, як радянські війська та війська Варшавського договору перетнули кордони Чехословаччини. Танки на вулицях Праги та Брно. Танки поклали край експерименту Олександра Дубчека.
«Соціалізм з людським обличчям». Так назвали низку реформ, які запровадив Дубчек і його команда. Радянські танки «празьку весну» придушили, а замість неї на кілька десятиліть запровадили московську зиму.
Російські танки на вулицях грузинських міст пробуджують у багатьох спогади і викликають паралелі. Це теж був серпень, коли Брежнєв відправив до Чехословаччини 200,000 військових, щоб усі зрозуміли, хто тут пан і чия ідеологія має бути єдиною. Але паралелі між Грузією цього року і Прагою 1968-го не зовсім рівні, стверджує журналіст чеського радіо Ян Беднар. Цього разу Захід не готовий віддавати Грузію у сферу російського впливу.
Велика різниця між 1968-им і 2008-им полягає в тому, що США та ЄС виступають посередниками в російсько-грузинському конфлікті. Цього не було в 68-му році, констатує Беднар. Тоді «Вашингтон і вся Західна Європа просто акцептували ту ситуацію, яка була. Вони акцептували те, що Чехословаччина мала бути у сфері Радянського впливу».
Радянський наступ чехи і словаки зустріли самі. Тоді не було Євроньюс чи CNN. О другій годині ранку люди прокинулися під грюкіт танків на празькій бруківці. Чехословацьке державне радіо їм сповістило:
«Вчора, 20 серпня 1968 року, приблизно о 23-ій годині, війська Радянського Союзу, Польської Народної Республіки, Німецької Демократичної Республіки, Угорської Народної Республіки і Болгарської Народної Республіки перетнули державний кордон Чехословацької Соціалістичної Республіки. Це сталося без відома чехословацького президента, голови національних зборів, прем’єр-міністра та першого секретаря центрального комітету Комуністичної партії Чехословаччини та її офіційних представників».
Коли в Москви уривається терпець....
Напередодні цього вторгнення, упродовж кількох місяців Чехословацька комуністична партія на чолі з Олександром Дубчеком запровадила цілу низку реформ, які, перш за все, усунули найбільш репресивні риси комуністичного режиму. Робилося це для того, щоб створити соціалізм із людським обличчям. Цей рух почали називати «празькою весною».Ліквідували цензуру. З'явилася відкрита, щира, завзята дискусія в газетах, журналах та, зокрема, в літературних колах. Дехто навіть відверто почав ставити під сумнів самі підвалини комуністичного режиму.
Все це не сприйняли легко в сусідніх країнах, а тим більше в московському політбюро... З приходом серпня терпець метрополії урвався.
«Празька весна» перетворилася на чехословацьку зиму. Але через 21 рік весна повернулася. Розпався Варшавський договір. Помер Радянський Союз, принаймні як держава. Чехи розлучилися зі словаками. Сьогодні вони є членами НАТО та ЄС, частиною вільної Європи.
Грузія ще чекає своєї європейської весни. Чи до цього погрожує їй 21-річна зима?
Російські танки на вулицях грузинських міст пробуджують у багатьох спогади і викликають паралелі. Це теж був серпень, коли Брежнєв відправив до Чехословаччини 200,000 військових, щоб усі зрозуміли, хто тут пан і чия ідеологія має бути єдиною. Але паралелі між Грузією цього року і Прагою 1968-го не зовсім рівні, стверджує журналіст чеського радіо Ян Беднар. Цього разу Захід не готовий віддавати Грузію у сферу російського впливу.
Велика різниця між 1968-им і 2008-им полягає в тому, що США та ЄС виступають посередниками в російсько-грузинському конфлікті. Цього не було в 68-му році, констатує Беднар. Тоді «Вашингтон і вся Західна Європа просто акцептували ту ситуацію, яка була. Вони акцептували те, що Чехословаччина мала бути у сфері Радянського впливу».
Радянський наступ чехи і словаки зустріли самі. Тоді не було Євроньюс чи CNN. О другій годині ранку люди прокинулися під грюкіт танків на празькій бруківці. Чехословацьке державне радіо їм сповістило:
«Вчора, 20 серпня 1968 року, приблизно о 23-ій годині, війська Радянського Союзу, Польської Народної Республіки, Німецької Демократичної Республіки, Угорської Народної Республіки і Болгарської Народної Республіки перетнули державний кордон Чехословацької Соціалістичної Республіки. Це сталося без відома чехословацького президента, голови національних зборів, прем’єр-міністра та першого секретаря центрального комітету Комуністичної партії Чехословаччини та її офіційних представників».
Коли в Москви уривається терпець....
Напередодні цього вторгнення, упродовж кількох місяців Чехословацька комуністична партія на чолі з Олександром Дубчеком запровадила цілу низку реформ, які, перш за все, усунули найбільш репресивні риси комуністичного режиму. Робилося це для того, щоб створити соціалізм із людським обличчям. Цей рух почали називати «празькою весною».Ліквідували цензуру. З'явилася відкрита, щира, завзята дискусія в газетах, журналах та, зокрема, в літературних колах. Дехто навіть відверто почав ставити під сумнів самі підвалини комуністичного режиму.
Все це не сприйняли легко в сусідніх країнах, а тим більше в московському політбюро... З приходом серпня терпець метрополії урвався.
«Празька весна» перетворилася на чехословацьку зиму. Але через 21 рік весна повернулася. Розпався Варшавський договір. Помер Радянський Союз, принаймні як держава. Чехи розлучилися зі словаками. Сьогодні вони є членами НАТО та ЄС, частиною вільної Європи.
Грузія ще чекає своєї європейської весни. Чи до цього погрожує їй 21-річна зима?