Російська журналістка і письменниця Юлія Латиніна спробувала з’ясувати, що ж це таке – нинішній режим у Південній Осетії, особливо в контексті останніх подій у регіоні? Вона не погоджується з визначенням, що режим цей сепаратистський. Бо хто там, запитує вона, сепаратисти?
«Начальник тамтешнього КДБ Анатолій Баранов раніше очолював ФСБ Мордовії, начальник МВС Михайло Мінздаєв – апарат МВС Північної Осетії, міністр оборони Василь Лунєв був військовим комісаром Пермі, а секретар Ради безпеки Анатолій Баранкевич – колишній заступник комісара Ставропольського краю. Хто ж там осетинський сепаратист у цьому уряді?
...Я не можу назвати цей режим проросійським. Всі дії президента Кокойти останнім часом суперечили інтересам Росії на Кавказі...
Південна Осетія – це не територія, не країна, не режим. Це спільне підприємство чекістських генералів і осетинських бандитів з освоєння грошей на боротьбу з Грузією.
Що найбільше дивує в цій історії – так це відсутність яких-небудь стратегічних цілей у влади Південної Осетії. Саакашвілі і Путін зустрічаються в Москві, а потім у Південній Осетії вибухає телевізор. Це називається троцькізмом. Не було команди, щоб телевізори вибухали.
...Всі дії Південної Осетії не мали ніякого сенсу з точки зору стратегії. Вони мали сенс лише як спосіб заробляння грошей. А гроші немаленькі: лише новий газопровід, який пустили горами, щоб забезпечити газом 7 тисяч мешканців, якщо Грузія раптом відріже їм постачання, коштує 570 мільйонів доларів. А є ще таємний бюджет на боротьбу – вважають, що десь 800 мільйонів. А є ще пенсії і зарплати бюджетникам, які виписують на 80 тисяч населення, хоча реально в республіці живе не більше 30 тисяч.
Та найбільше вражає те, що керівники цього спільного підприємства, попри всі свої крики, судячи з усього, не готувались до війни і виявились абсолютно безпомічними. За перших ознак насильницького банкрутства гендиректор підприємства просто втік із Цхінвалі.
... Останні події показали, що Росія не контролювала те, що робить Кокойти. Грузинський міністр із урегулювання конфліктів Тимур Якобашвілі приїхав до Цхінвалі на переговори, і російське МЗС зробило все, щоб ці переговори забезпечити, а Кокойти просто поїхав із Цхінвалі...
Президент Саакашвілі довів до банкрутства для Росії спільне підприємство луб’янських чекістів і осетинських бандитів. Ніяких інтересів Росії в цьому підприємстві не було. Інтереси цього підприємства мали до інтересів Росії не більший стосунок, ніж інтереси ракової пухлини до інтересів організму.
Ми можемо лише подякувати президентові Саакашвілі за сеанс хіміотерапії...».
(Це лише фрагменти статті Юлії Латиніної, опублікованої 8 серпня цього року, в один із перших днів грузинсько-осетинського конфлікту. Повністю статтю можна прочитати за адресою: http://www.ej.ru/?a=note&id=8288)
...Я не можу назвати цей режим проросійським. Всі дії президента Кокойти останнім часом суперечили інтересам Росії на Кавказі...
Південна Осетія – це не територія, не країна, не режим. Це спільне підприємство чекістських генералів і осетинських бандитів з освоєння грошей на боротьбу з Грузією.
Що найбільше дивує в цій історії – так це відсутність яких-небудь стратегічних цілей у влади Південної Осетії. Саакашвілі і Путін зустрічаються в Москві, а потім у Південній Осетії вибухає телевізор. Це називається троцькізмом. Не було команди, щоб телевізори вибухали.
...Всі дії Південної Осетії не мали ніякого сенсу з точки зору стратегії. Вони мали сенс лише як спосіб заробляння грошей. А гроші немаленькі: лише новий газопровід, який пустили горами, щоб забезпечити газом 7 тисяч мешканців, якщо Грузія раптом відріже їм постачання, коштує 570 мільйонів доларів. А є ще таємний бюджет на боротьбу – вважають, що десь 800 мільйонів. А є ще пенсії і зарплати бюджетникам, які виписують на 80 тисяч населення, хоча реально в республіці живе не більше 30 тисяч.
Та найбільше вражає те, що керівники цього спільного підприємства, попри всі свої крики, судячи з усього, не готувались до війни і виявились абсолютно безпомічними. За перших ознак насильницького банкрутства гендиректор підприємства просто втік із Цхінвалі.
... Останні події показали, що Росія не контролювала те, що робить Кокойти. Грузинський міністр із урегулювання конфліктів Тимур Якобашвілі приїхав до Цхінвалі на переговори, і російське МЗС зробило все, щоб ці переговори забезпечити, а Кокойти просто поїхав із Цхінвалі...
Президент Саакашвілі довів до банкрутства для Росії спільне підприємство луб’янських чекістів і осетинських бандитів. Ніяких інтересів Росії в цьому підприємстві не було. Інтереси цього підприємства мали до інтересів Росії не більший стосунок, ніж інтереси ракової пухлини до інтересів організму.
Ми можемо лише подякувати президентові Саакашвілі за сеанс хіміотерапії...».
(Це лише фрагменти статті Юлії Латиніної, опублікованої 8 серпня цього року, в один із перших днів грузинсько-осетинського конфлікту. Повністю статтю можна прочитати за адресою: http://www.ej.ru/?a=note&id=8288)