Лондон – У Великій Британії із занепокоєнням сприймають тенденцію останніх років, коли олігархи з теренів колишнього СРСР використовують суди британської столиці для розгляду справ про наклеп. Тут побоюються, що якщо не вжити заходів, то під загрозою негативного вердикту британського суду може опинитися будь-яка газета світу, доступна в мережі інтернет.
У Великій Британії все частіше говорять про нове явище, що швидко шириться: його тут називають «туризмом у справі наклепу». Під цим терміном розуміють використання закордонними позивачами законів про дискредитацію чи обмову в якійсь чужій країні, зокрема, й у Великій Британії. Адже у Великій Британії нема повної свободи того, що можна писати про людину у друкованих засобах масової інформації, а у судових справах щодо наклепу тягар доказів лягає на відповідача, а не на позивача.
В одній з перших таких справ на британській землі 1996 року позивачем виступив російський олігарх Борис Березовський, який відтак став опальним і одержав політичний притулок у Великій Британії. Він подав до лондонського суду позов проти американського часопису Forbes за статтю про нього під назвою «Хрещений батько Кремля» і виграв справу. Суд погодився її розглянути на тих засадах, що журнал Forbes є доступним і для британських читачів.
Ринат Ахметов уже двічі судився і вигравав
Цей випадок, як і низку інших, помітили у колах найвпливовіших і найбагатших людей у колишньому СРСР. Український мільярдер Ринат Ахметов уже двічі подавав позови до британських судів і обидва рази вигравав. Метою позовів були англомовна газета, що виходить у Києві, Kyiv Post, що має у Британії лише близько 100 передплатників та українське двомовне інтернет-видання «Обозреватель». Його адвокати із англійської правничої фірми Schillings є одними з найкращих фахівців у справах про наклеп, які навіюють жах на поважних видавців у Великій Британії.
Британський оглядач Марк Ковелл зазначає: «Вибір сторінки в мережі інтернет як суб’єкту позову є дуже промовистим. У добу, коли будь-яка публікація в режимі он-лайн, можливо, має щонайменше кількох відвідувачів із кожної другої країни світу на день, правники, мабуть, не мали проблем переконати суд, що й у Великій Британії є читачі «Обозревателя».
Торік узбецько-російському «сталевому» магнату Алішерові Усмановову, який теж найняв фірму Schillings, навіть вдалося змусити британського інтернет-провайдера закрити блоґ, у якому його критикували.
У США вже вживають «запобіжні заходи» у вигляді законодавчих актів
Нині рух проти такої практики серед багатіїв почав набирати сили. Зокрема, кампанію, яку започаткували неурядові організації та правозахисники, вже почуто у керівних колах США. Важливим на цьому шляху став закон, ухвалений у штаті Нью-Йорк цього року, згідно з яким вердикт щодо наклепу в іншій країні визнаватиметься там лише за умов, якщо в тій країні свободу слова законодавчо захищено так саме добре, як це зроблено в Конституції США. А 14 липня цього року два визначні сенатори Джо Ліберман та Арлен Спектер запропонували на розгляд законопроект, який забороняє американським судам виконувати постанови закордонних судів проти людей на терені США, якщо за американськими законами їхні дії не вважаються наклепницькими.
Але питання полягає у тому, чи в інших країнах може бути підхоплено американську ініціативу. Зокрема, оглядачі сумніваються, що український парламент, не кажучи вже про російський чи узбецький, спроможний ухвалити закон, що захистить вітчизняних журналістів від переслідувань у закордонних судах з боку вітчизняних олігархів. Тим більше, що використовуючи свої зв’язки і можливості на батьківщині, олігархи цілком спроможні виграти будь-який суд і в своїй країні, де судовій системі ще й досі дуже далеко від того, щоб називатися незалежною.
(Лондон – Прага – Київ)
В одній з перших таких справ на британській землі 1996 року позивачем виступив російський олігарх Борис Березовський, який відтак став опальним і одержав політичний притулок у Великій Британії. Він подав до лондонського суду позов проти американського часопису Forbes за статтю про нього під назвою «Хрещений батько Кремля» і виграв справу. Суд погодився її розглянути на тих засадах, що журнал Forbes є доступним і для британських читачів.
Ринат Ахметов уже двічі судився і вигравав
Цей випадок, як і низку інших, помітили у колах найвпливовіших і найбагатших людей у колишньому СРСР. Український мільярдер Ринат Ахметов уже двічі подавав позови до британських судів і обидва рази вигравав. Метою позовів були англомовна газета, що виходить у Києві, Kyiv Post, що має у Британії лише близько 100 передплатників та українське двомовне інтернет-видання «Обозреватель». Його адвокати із англійської правничої фірми Schillings є одними з найкращих фахівців у справах про наклеп, які навіюють жах на поважних видавців у Великій Британії.
Британський оглядач Марк Ковелл зазначає: «Вибір сторінки в мережі інтернет як суб’єкту позову є дуже промовистим. У добу, коли будь-яка публікація в режимі он-лайн, можливо, має щонайменше кількох відвідувачів із кожної другої країни світу на день, правники, мабуть, не мали проблем переконати суд, що й у Великій Британії є читачі «Обозревателя».
Торік узбецько-російському «сталевому» магнату Алішерові Усмановову, який теж найняв фірму Schillings, навіть вдалося змусити британського інтернет-провайдера закрити блоґ, у якому його критикували.
У США вже вживають «запобіжні заходи» у вигляді законодавчих актів
Нині рух проти такої практики серед багатіїв почав набирати сили. Зокрема, кампанію, яку започаткували неурядові організації та правозахисники, вже почуто у керівних колах США. Важливим на цьому шляху став закон, ухвалений у штаті Нью-Йорк цього року, згідно з яким вердикт щодо наклепу в іншій країні визнаватиметься там лише за умов, якщо в тій країні свободу слова законодавчо захищено так саме добре, як це зроблено в Конституції США. А 14 липня цього року два визначні сенатори Джо Ліберман та Арлен Спектер запропонували на розгляд законопроект, який забороняє американським судам виконувати постанови закордонних судів проти людей на терені США, якщо за американськими законами їхні дії не вважаються наклепницькими.
Але питання полягає у тому, чи в інших країнах може бути підхоплено американську ініціативу. Зокрема, оглядачі сумніваються, що український парламент, не кажучи вже про російський чи узбецький, спроможний ухвалити закон, що захистить вітчизняних журналістів від переслідувань у закордонних судах з боку вітчизняних олігархів. Тим більше, що використовуючи свої зв’язки і можливості на батьківщині, олігархи цілком спроможні виграти будь-який суд і в своїй країні, де судовій системі ще й досі дуже далеко від того, щоб називатися незалежною.
(Лондон – Прага – Київ)