Москва – Керівник нафтової компанії ТНК-ВР Роберт Дадлі вирішив залишити Росію у зв’язку, як він сам говорить, із «безпрецедентною кампанією розслідувань і перевірок».
Дадлі буквально вичавили з Росії. Як відомо, він не зміг отримати російської візи, яка б дала йому можливість продовжувати роботу. У видачі візи Дадлі відмовила Федеральна міграційна служба Росії, чиновники якої буцімто вчасно не отримали потрібних документів.
І навіть втручання британського прем’єра Ґордона Брауна, який на саміті «вісімки» в Японії звернув увагу на ситуацію російського президента Дмитра Медведєва, не допомогло. Медведєв хіба що зауважив, що слід діяти за законом. Ще б пак!
Неприємності у пана Дадлі почалися після того, як за його звільнення висловились російські акціонери – Михайло Фрідман, Віктор Вексельберг та Леонард Блаватник. «Олігархи» не мають більшості серед акціонерів компанії, проте кожний з них має безпрецедентні можливості взаємодії із державним апаратом.
А союз таких трьох мільярдерів-важковаговиків примусив рухатися всю російську державну машину у потрібному напрямку – і в цьому історія з паном Дадлі нагадує історію з ЮКОСом.
Адже неприємності у Михайла Ходорковського та його компанії почалися невдовзі після того, як найбагатша людина Росії не змогла порозумітися із іншим впливовим мільярдером – Романом Абрамовичем. І вже потім на повні оберти запрацювала державна машина…
Російська держава скрізь
Менеджери ЮКОСу також виїжджали за кордон у намаганні зберегти можливість керувати бізнесом – однак їхні сподівання виявилися марними.
На цьому тлі рішення пана Дадлі виїхати з Росії і тимчасово виконувати обов’язки керівника ТНК-ВР за кордоном виглядає швидше актом відчаю. В умовах, що склалися, керувати бізнесом йому навряд чи вдасться.
Ситуація також демонструє певну ілюзорність західних уявлень щодо того, як сьогодні працювати в Росії. Компанія British Petroleum пішла на конфлікт з російськими акціонерами ще й тому, що вважала за можливе викупити їхній пакет акцій і передати його одній із російських державних компаній. І з погляду на це британці розраховували на розуміння з боку Кремля.
Вони так і не усвідомили, що Фрідман, Вексельберг і Блаватник – це також російська держава, і навряд чи хтось із чиновників ризикне стати на бік іноземців. Саме тому один із найбільш амбіційних проектів в історії стосунків російського і західного капіталу наближається до краху.
(Москва – Прага – Київ)
І навіть втручання британського прем’єра Ґордона Брауна, який на саміті «вісімки» в Японії звернув увагу на ситуацію російського президента Дмитра Медведєва, не допомогло. Медведєв хіба що зауважив, що слід діяти за законом. Ще б пак!
Неприємності у пана Дадлі почалися після того, як за його звільнення висловились російські акціонери – Михайло Фрідман, Віктор Вексельберг та Леонард Блаватник. «Олігархи» не мають більшості серед акціонерів компанії, проте кожний з них має безпрецедентні можливості взаємодії із державним апаратом.
А союз таких трьох мільярдерів-важковаговиків примусив рухатися всю російську державну машину у потрібному напрямку – і в цьому історія з паном Дадлі нагадує історію з ЮКОСом.
Адже неприємності у Михайла Ходорковського та його компанії почалися невдовзі після того, як найбагатша людина Росії не змогла порозумітися із іншим впливовим мільярдером – Романом Абрамовичем. І вже потім на повні оберти запрацювала державна машина…
Російська держава скрізь
Менеджери ЮКОСу також виїжджали за кордон у намаганні зберегти можливість керувати бізнесом – однак їхні сподівання виявилися марними.
На цьому тлі рішення пана Дадлі виїхати з Росії і тимчасово виконувати обов’язки керівника ТНК-ВР за кордоном виглядає швидше актом відчаю. В умовах, що склалися, керувати бізнесом йому навряд чи вдасться.
Ситуація також демонструє певну ілюзорність західних уявлень щодо того, як сьогодні працювати в Росії. Компанія British Petroleum пішла на конфлікт з російськими акціонерами ще й тому, що вважала за можливе викупити їхній пакет акцій і передати його одній із російських державних компаній. І з погляду на це британці розраховували на розуміння з боку Кремля.
Вони так і не усвідомили, що Фрідман, Вексельберг і Блаватник – це також російська держава, і навряд чи хтось із чиновників ризикне стати на бік іноземців. Саме тому один із найбільш амбіційних проектів в історії стосунків російського і західного капіталу наближається до краху.
(Москва – Прага – Київ)