Євросоюз має здійснювати активнішу політику щодо України, а Росія перестати шантажувати Україну щодо вступу до НАТО. Таку думку у розмові з Радіо Свобода висловив депутат Національних зборів Франції П’єр Леллуш. Він один із авторів передвиборчої програми президента Франції в сфері зовнішньої політики та оборони і називає себе близьким другом Ніколя Саркозі. Раніше П’єр Леллуш був президентом Парламентської Асамблеї НАТО. Розмова з французьким політиком відбулася в кулуарах засідання Ялтинської європейської стратегії (YES), міжнародної громадської організації.
– Президент Франції висловив сподівання, що на саміті в Евіані у вересні Україна і Євросоюз зможуть укласти історичні домовленості про партнерство на майбутні роки. Наразі є мало інформації про суть цього документа. Чи Ви можете пролити світло на те, у чому може полягати історичний прорив?
– Я гадав, що послання було досить чітким. Саркозі наголосив, що угода буде стосуватися всіх сфер співпраці між ЄС та Україною, включно з політичними, стратегічними та візовими питаннями і, звісно, економікою. У ЄС є низка угод про зону вільної торгівлі (з різними державами), і з Україною ми хочемо оновити Угоду про партнерство від 1994 року. Побачимо, як далеко ми зможемо піти. Багато що залежатиме від української економіки і бісової української політики.
– Стовно візового режиму, то українські урядовці та експерти в один голос нарікають, що обіцяного з Нового року спрощення візового режиму між Україною і ЄС так і не відбулося. Коли українцям не на словах, а на ділі буде легше подорожувати до Європи?
– Я депутат, а не представник виконавчої гілки влади, тому не можу проводити переговори. Це робить Європейська Комісія, яка має на це повноваження. Але ідея полягає у тому, щоб допомогти Україні, а не дискримінувати її. Я дивлюся на це позитивно. Втім, тут є ще такий момент. Хоча громадська думка в Україні підтримує дорогу до старої Європи, на відміну від членства в НАТО, серйозною проблемою є внутрішня українська політика, спроможність української економіки дотримуватися норм європейського ринку. І, звичайно, вага Росії в українській системі є значною. Російські представники прямо погрожують Україні, якщо вона надто наблизиться до НАТО. Але й щодо Європи у мене є запитання, яким чином можлива поступова інтеграція у Європу, тоді як Росія наполягає на залученні України в Євразійський економічний простір.
– Представники України у приватних заявах не приховують, що хотіли б, щоб Європейський Союз не сидів склавши руки, поки Україна і Росія домовляються про ціну на газ. Чи має Брюссель втрутитися?
– Я з цим погоджуюся. Я належу до тих, хто вважає, що Євросоюз, європейці загалом, надто прохолодно ставилися до України. Вони відкладали енергетичне питання, йдучи назустріч російським газовим інтересам. Україна — дуже велика країна, люди не певні, де її місце. І це також впливає на те, що дипломатія ЄС нерішуча. Я б привітав прихильнішу політику щодо України, адже вона може дати багато ЄС .
– Як саме це може проявитися?
– Я б використав майбутню угоду про зону вільної торгівлі як дуже важливий документ, що готує майбутню інтеграцію, а не створює постійне місце парковки для України. Це моя особиста думка. Я б хотів, щоб європейці були динамічнішими, адже низка питань, які були проблематичними у минулому, більше не актуальні. Наприклад, сільське господарство України. Його розглядали як дуже сильну зброю проти спільної аграрної політики ЄС, особливо в моїй країні. Але в часи, коли в світі стрімко зросли ціни на харчі, мати з нами Україну — це більше не проблема, це перевага.
– Що ж заважає європейцям скористатися цієї перевагою повною мірою?
– У нас буде саміт Україна-ЄС в Евіані, і тоді можна буде прискорити переговори. Я особисто тільки за.
– Ви згадали про обережне ставлення ЄС щодо України, така обережність є також у ставленні Франції щодо надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Чи від квітневого саміту НАТО у Бухаресті погляди французів якось змінилися?
– У Бухаресті в нас був традиційний розкол між США, які просувають ПДЧ для України, та французами і німцями, котрі ставляться до цього стримано. Це складно. Як колишній президент Парламентської Асамблеї НАТО я особисто за те, щоб надати Україні ПДЧ. Це сприятиме модернізації українських Збройних Сил. Водночас в самій Україні нині згоди немає, і я думаю, що нам не треба форсувати це питання. Також я гадаю, що росіяни мають припинити щодня шантажувати Україну і перетворювати питання НАТО на привид, диявольську змову Заходу. Це безглуздо. Нехай українці вирішують самі. Я хотів би нагадати росіянами, що Росія підписала Хартію з НАТО і має поважати право інших на вибір. Росія не має права вето.
– В українському експертному середовищі панує думка, що французька зовнішньополітична еліта переважно проросійська і є дуже мало людей, зокрема в оточення президента Саркозі, які не мають сентиментів стосовно Москви. Чи Ви з цим погоджуєтеся?
– Мені не подобаються карикатурні узагальнення. Але під час передвиборної кампанії пан Саркозі зробив кілька заяв щодо прав людини і демократичного процесу в Росії. Водночас Росія не є нашим ворогом. Вони шукають місце в світі після «холодної війни». Не потрібно цього ідеологізувати. Якщо ж Ви почитаєте французьку пресу... Росіяни нарікають на те, що вони не дуже популярні в Парижі. Їх багато критикують за політику щодо Чечні, Ірану і недавнє рішення щодо Зімбабве. Вони не дуже популярні.
(Ялта – Прага – Київ)
– Я гадав, що послання було досить чітким. Саркозі наголосив, що угода буде стосуватися всіх сфер співпраці між ЄС та Україною, включно з політичними, стратегічними та візовими питаннями і, звісно, економікою. У ЄС є низка угод про зону вільної торгівлі (з різними державами), і з Україною ми хочемо оновити Угоду про партнерство від 1994 року. Побачимо, як далеко ми зможемо піти. Багато що залежатиме від української економіки і бісової української політики.
– Стовно візового режиму, то українські урядовці та експерти в один голос нарікають, що обіцяного з Нового року спрощення візового режиму між Україною і ЄС так і не відбулося. Коли українцям не на словах, а на ділі буде легше подорожувати до Європи?
– Я депутат, а не представник виконавчої гілки влади, тому не можу проводити переговори. Це робить Європейська Комісія, яка має на це повноваження. Але ідея полягає у тому, щоб допомогти Україні, а не дискримінувати її. Я дивлюся на це позитивно. Втім, тут є ще такий момент. Хоча громадська думка в Україні підтримує дорогу до старої Європи, на відміну від членства в НАТО, серйозною проблемою є внутрішня українська політика, спроможність української економіки дотримуватися норм європейського ринку. І, звичайно, вага Росії в українській системі є значною. Російські представники прямо погрожують Україні, якщо вона надто наблизиться до НАТО. Але й щодо Європи у мене є запитання, яким чином можлива поступова інтеграція у Європу, тоді як Росія наполягає на залученні України в Євразійський економічний простір.
– Представники України у приватних заявах не приховують, що хотіли б, щоб Європейський Союз не сидів склавши руки, поки Україна і Росія домовляються про ціну на газ. Чи має Брюссель втрутитися?
– Я з цим погоджуюся. Я належу до тих, хто вважає, що Євросоюз, європейці загалом, надто прохолодно ставилися до України. Вони відкладали енергетичне питання, йдучи назустріч російським газовим інтересам. Україна — дуже велика країна, люди не певні, де її місце. І це також впливає на те, що дипломатія ЄС нерішуча. Я б привітав прихильнішу політику щодо України, адже вона може дати багато ЄС .
– Як саме це може проявитися?
– Я б використав майбутню угоду про зону вільної торгівлі як дуже важливий документ, що готує майбутню інтеграцію, а не створює постійне місце парковки для України. Це моя особиста думка. Я б хотів, щоб європейці були динамічнішими, адже низка питань, які були проблематичними у минулому, більше не актуальні. Наприклад, сільське господарство України. Його розглядали як дуже сильну зброю проти спільної аграрної політики ЄС, особливо в моїй країні. Але в часи, коли в світі стрімко зросли ціни на харчі, мати з нами Україну — це більше не проблема, це перевага.
– Що ж заважає європейцям скористатися цієї перевагою повною мірою?
– У нас буде саміт Україна-ЄС в Евіані, і тоді можна буде прискорити переговори. Я особисто тільки за.
– Ви згадали про обережне ставлення ЄС щодо України, така обережність є також у ставленні Франції щодо надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Чи від квітневого саміту НАТО у Бухаресті погляди французів якось змінилися?
– У Бухаресті в нас був традиційний розкол між США, які просувають ПДЧ для України, та французами і німцями, котрі ставляться до цього стримано. Це складно. Як колишній президент Парламентської Асамблеї НАТО я особисто за те, щоб надати Україні ПДЧ. Це сприятиме модернізації українських Збройних Сил. Водночас в самій Україні нині згоди немає, і я думаю, що нам не треба форсувати це питання. Також я гадаю, що росіяни мають припинити щодня шантажувати Україну і перетворювати питання НАТО на привид, диявольську змову Заходу. Це безглуздо. Нехай українці вирішують самі. Я хотів би нагадати росіянами, що Росія підписала Хартію з НАТО і має поважати право інших на вибір. Росія не має права вето.
– В українському експертному середовищі панує думка, що французька зовнішньополітична еліта переважно проросійська і є дуже мало людей, зокрема в оточення президента Саркозі, які не мають сентиментів стосовно Москви. Чи Ви з цим погоджуєтеся?
– Мені не подобаються карикатурні узагальнення. Але під час передвиборної кампанії пан Саркозі зробив кілька заяв щодо прав людини і демократичного процесу в Росії. Водночас Росія не є нашим ворогом. Вони шукають місце в світі після «холодної війни». Не потрібно цього ідеологізувати. Якщо ж Ви почитаєте французьку пресу... Росіяни нарікають на те, що вони не дуже популярні в Парижі. Їх багато критикують за політику щодо Чечні, Ірану і недавнє рішення щодо Зімбабве. Вони не дуже популярні.
(Ялта – Прага – Київ)