Брюссель – Європа затамувала подих в очікуванні ірландського референдуму, що має або ухвалити, або відкинути Лісабонську угоду. Це єдина країна Євросоюзу, де доля нового реформаторського закону європейської спільноти має вирішитися не у стінах парламентів чи урядів, а загальнонародним голосуванням. Побоювання керівників брюссельських євроінституцій зрозуміле: у 2001 році Ірландія вже блокувала ратифікацію угоди Ніцци. До того ж нинішні екзит-поли досить суперечливі і не вселяють великих надій на ствердну відповідь ірландців.
Завтра Ірландія вирішить долю Лісабонської угоди, що прийшла на зміну проекту європейської конституції, відкинутої три роки тому французами та голландцями.
«Голосувати «так» за Лісабонську угоду — все одно що індикові голосувати за Різдво, під час якого його з’їдять!» – подібними закликами ірландські опозиціонери нового європейського закону намагаються переконати співвітчизників заблокувати його ратифікацію.
На сьогодні вже 15 країн Євросоюзу висловили свою підтримку угоді, що мала б надати спільноті нової форми та більшого значення на світовій арені. Проте, ірландці, що становлять лише 1 відсоток всього населення ЄС, можуть зупинити процес його ратифікації. Причина в тому, що основний закон мусить бути ухвалений всіма, без винятку, країнами Європейського Союзу.
Як висловився на місцевому телебаченні один із бельгійських політиків, Ірландія поводить себе, як розбещене дитя Європи.
А голова французького МЗС Бернар Кушнер навіть звинуватив ірландців у невдячності, заявивши: «Буде дуже шкода, коли ми не зможемо покластися на ірландців, котрі самі не раз покладалися на гроші Євросоюзу».
Чия агітація більш переконлива?
Головною силою, що виступає проти ухвалення Лісабонської угоди, є націоналістична партія «Шин Фейн». Її опоненти на чолі з новим прем’єр-міністром Брайаном Коуеном намагаються переконати співвітчизників, вказуючи на те, що у документі якраз враховано всі побажання ірландців.
«Цей документ великою мірою підготовлений за участі Ірландії. 95 відстотків робіт із трансформації проекту конституції у проект Лісабонської угоди було здійснено саме у період головування Ірландії в ЄС. Тоді ж були проведені всі процедури її ухвалення», – заявив прем’єр-міністр, звертаючись до своїх співвітчизників.
Сам текст Лісабонської угоди написаний на 350 сторінках, тому мало ймовірно, що велика кількість ірландців її прочитала. А це, в свою чергу, грає на руку тим, хто виступає проти. Як результат, доходило до того, що прибічники партії «Шин Фейн», за словами прем’єра Коуена, ходили по домівках і говорили, що, мовляв, у разі ухвалення закону, молоді ірландці підуть служити до європейського війська. Що, насправді, неможливе.
Старший аналітик брюссельського Центру досліджень європейської політики Марко Інчерті зауважує, що попри все, у деяких країнах ЄС є політики, що приховано сподіваються на провал ірландської ратифікації Лісабонської угоди. Адже в разі негативних результатів референдуму стане нагальним створення нових методів ухвалення рішень на рівні євроінституцій. Наприклад, у вузькому колі представників членів європейського клубу.
У будь-якому разі, доля угоди має визначитися завтра, і все залежатиме від ступеня довіри ірландців агітаціям проєвропейського чи пронаціоналістичного табору. У разі неухвалення Лісабонської угоди Євросоюзові загрожує законодавчий параліч, що вже спостерігався тут після французько-нідерландської відмови від проекту євроконституції три роки тому.
«Голосувати «так» за Лісабонську угоду — все одно що індикові голосувати за Різдво, під час якого його з’їдять!» – подібними закликами ірландські опозиціонери нового європейського закону намагаються переконати співвітчизників заблокувати його ратифікацію.
На сьогодні вже 15 країн Євросоюзу висловили свою підтримку угоді, що мала б надати спільноті нової форми та більшого значення на світовій арені. Проте, ірландці, що становлять лише 1 відсоток всього населення ЄС, можуть зупинити процес його ратифікації. Причина в тому, що основний закон мусить бути ухвалений всіма, без винятку, країнами Європейського Союзу.
Як висловився на місцевому телебаченні один із бельгійських політиків, Ірландія поводить себе, як розбещене дитя Європи.
А голова французького МЗС Бернар Кушнер навіть звинуватив ірландців у невдячності, заявивши: «Буде дуже шкода, коли ми не зможемо покластися на ірландців, котрі самі не раз покладалися на гроші Євросоюзу».
Чия агітація більш переконлива?
Головною силою, що виступає проти ухвалення Лісабонської угоди, є націоналістична партія «Шин Фейн». Її опоненти на чолі з новим прем’єр-міністром Брайаном Коуеном намагаються переконати співвітчизників, вказуючи на те, що у документі якраз враховано всі побажання ірландців.
«Цей документ великою мірою підготовлений за участі Ірландії. 95 відстотків робіт із трансформації проекту конституції у проект Лісабонської угоди було здійснено саме у період головування Ірландії в ЄС. Тоді ж були проведені всі процедури її ухвалення», – заявив прем’єр-міністр, звертаючись до своїх співвітчизників.
Сам текст Лісабонської угоди написаний на 350 сторінках, тому мало ймовірно, що велика кількість ірландців її прочитала. А це, в свою чергу, грає на руку тим, хто виступає проти. Як результат, доходило до того, що прибічники партії «Шин Фейн», за словами прем’єра Коуена, ходили по домівках і говорили, що, мовляв, у разі ухвалення закону, молоді ірландці підуть служити до європейського війська. Що, насправді, неможливе.
Старший аналітик брюссельського Центру досліджень європейської політики Марко Інчерті зауважує, що попри все, у деяких країнах ЄС є політики, що приховано сподіваються на провал ірландської ратифікації Лісабонської угоди. Адже в разі негативних результатів референдуму стане нагальним створення нових методів ухвалення рішень на рівні євроінституцій. Наприклад, у вузькому колі представників членів європейського клубу.
У будь-якому разі, доля угоди має визначитися завтра, і все залежатиме від ступеня довіри ірландців агітаціям проєвропейського чи пронаціоналістичного табору. У разі неухвалення Лісабонської угоди Євросоюзові загрожує законодавчий параліч, що вже спостерігався тут після французько-нідерландської відмови від проекту євроконституції три роки тому.