Четверта влада чи п’ята колона? День журналіста в Україні

Важко в навчанні…

Чи не головна кузня журналістських кадрів - інститут журналістики Київського Національного університету - бере за основу гуманітарну освіту, але робить акцент на фахових дисциплінах. Особливий наголос - на принципах етики, які мають бути в основі діяльності журналіста, каже заступник директора Тетяна Приступенко.

Традиційні ВНЗ - Київський та Львівський університети - дають добрий базовий рівень підготовки журналістів, вважає президент української академії преси Валерій Іванов. Але теоретичне знання основних предметів - лише перша сходинка до професії. Журналіст має усвідомлювати, що він працює для громадськості, а не відробляє гроші власника телеканалу чи газети. Справжньою проблемою є те, що на факультетах журналістики часто нема викладачів, які працювали журналістами. А також нема медіа, які були б зорієнтовані виключно на громадськість.

Свобода слова і відповідальність

Українське законодавство щодо ЗМІ є найдемократичнішим у Європі, але воно мало допомагає журналістам у їхній професійній діяльності, зазначає медіа-юрист Тетяна Котюжинська. Наприклад, влада часто ігнорує одне з положень закону про інформацію: повно, об’єктивно й оперативно надавати журналістам відомості про свою роботу. Правник стверджує: « Законодавство не виконується. Проблема в тому, що правоохоронні органи не хочуть звертати увагу на такі факти, вважають їх надто дрібними. Адже інакше їм би довелося застосовувати адміністративну або кримінальну відповідальність до посадових осіб. Цензура є, хоч вона може бути меншою, ніж у Північній Кореї».

Ще років п’ять тому, у часи існування так званих темників, українські журналісти не мали можливості вільно висловлювати свої думки, як зараз, вважає Степан Бандера, київський кореспондент канадської газети «Гомін України». Але омріяна свобода слова, на його думку, інколи сприймається медійниками, як вседозволеність і безвідповідальність. Журналіст констатує, що «…в Україні дуже часто змішуються факти і точки зору, це подається, як одне й те саме. Закордоном журналіст - це дуже престижна професія. Дуже багато робиться не з мотивом грошей. Пошук правди, пошук істини грає важливішу роль».

Суспільство контролює ЗМІ, ЗМІ контролює владу

Узимку 2000 року десятки тисяч чехів вийшли на вулиці і відстояли один з телеканалів, на який спробували чинити тиск політики. В українських реаліях таке зараз неможливо, вважає перший заступник голови Незалежної медіа-профспілки Сергій Гузь. «По-перше, між журналістами і аудиторією немає таких тісних, довірливих стосунків, а по-друге, українське суспільство нині не сформоване, переважно злиденне і байдуже. В переважній більшості країн, якщо якийсь журналіст працює погано, або якийсь засіб масової інформації працює погано, то одразу є реакція суспільства. Тобто суспільство є контролером роботи журналістів».

У Бельгії - франкомовній Валонії і голандськомовній Фландрії - суспільство із цікавістю стежить за з’ясуванням стосунків між валонськими та фламандськими політиками. Країна часто опиняється на межі розколу, тому періодичні політичні кризи підштовхують громадян цієї невеликої держави до активності і свідомого осмислення подій «у верхах». І саме в цьому різниця між бельгійськими та українськими споживачами інформації, вважає брюссельський кореспондент Радіо «Свобода» Віталій Єремиця. Також бельгійці люблять жартувати над собою, тому найпопулярнішим жанром журналістики тут є політична карикатура. Свідченням того, що мас-медіа входять до кола інтересів місцевого населення є те, що багато родин із цікавістю та систематичністю стежать за судовими процесами, які регулярно і дуже детально висвітлюються у місцевій пресі. Бельгія – невелике королівство, тому інтерес до приватного життя монаршої родини також досить високий.

Журналістику називають четвертою владою - після законодавчої, виконавчої і судової. Але, як і інститути будь-якої влади, журналістика має контролюватися суспільством і бути відповідальною перед ним.