«Чого варті знання?». Вища освіта по-українськи

Киянин Сергій навчався на факультеті міжнародної економіки і запевняє, що жодним чином не шкодує про витрачені в його вищому навчальному закладі п’ять років. Із тим запасом знань, який у нього тепер є, можна, мовляв, влаштуватися на престижну, добре оплачувану роботу. «Нас навчали менеджменту, фінансам, PR та ін., не лише основам економіки. Я можу розібратися, відповідно, в будь-чому. Всі викладачі в нашій вищій школі — люди, які або заробили багато грошей, або досягли великого успіху, тому слухати їх цікаво. Я задоволений освітою».

Роботодавці не довіряють дипломам

А в Україні роботодавці наразі мало довіряють дипломам, отриманим у вітчизняних вузах, констатує заступник директора однієї із київських комерційних фірм Андрій Дронюк. «На бали в дипломі і на сам диплом дивляться найменше, знаю з практики. Якщо людина не має професійних навичок, то дивляться на її потенційність та інтерес до роботи».

Хоча є докази рівня освіти

Заступник міністра освіти і науки України Максим Стріха вважає, що оцінювати якість знань, що мають сучасні українські випускники не можна однозначно. «Але Україна відрізняється від держав третього світу не рівнем ВВП, а все ж таки рівнем освіти. Показником рівня освіти є й те, що до нас все ще прагнуть їхати вчитися з-за кордону».

Привілей називатися «вищим»

Автор нового законопроекту про вищу освіту, директор відповідного департаменту Міністерства освіти України Ярослав Болюбаш наголошує на тому, що передусім потрібно навести лад із самими вищими навчальними закладами, адже не всі вони заслуговують на привілей називатися «вищим». Законопроект, який пропонує Ярослав Болюбаш, передбачає роз’яснення, що таке класичний університет, технічний, технологічний, галузевий, академія, тощо. « Перший крок – зовнішнє незалежне оцінювання вищих закладів. Відтак, при вступі, всі, хто не набрав потрібних балів, вступатимуть в ПТУ. У нас ніхто не хоче бути робочою силою, якої не вистачає, а йдуть в університети».

Екс-міністр освіти України Станіслав Ніколаєнко визнає, що за такої кількості закладів, які претендують на звання вишу, не завжди рівень знань є гідним. «У нас є твердження, що наша вища школа має європейський вимір. Є приклади того, що не завжди якість є відповідна».

Становище варто змінювати, бо, справді, багато вищих навчальних закладів в Україні є такими лише за вивіскою, їхні дипломи не відповідають європейським стандартам, так вважає глава парламентського комітету з питань науки і освіти Володимир Полохало. «Вища школа в Україні перед вибором: або висока якість дипломів, або втрата якості навчання у вищих навчальних закладах. І якраз Болонський процес і передбачає створення єдиного освітнього простору, де конкуренція буде зростати».

Українці мріють навчати дітей в Туманному Альбіоні

Болонський процес — це зближення систем освіти європейських країн заради створення єдиного простору вищої освіти на старому континенті. Рівень освіти в одній із європейських держав — Британії — не потребує реклами, недаремно небідні батьки і в Україні, і в інших державах так званого «пострадянського простору» мріють побачити своїх чад студентами в Туманному Альбіоні. Якщо не в Оксфорді та Кембриджі, то бодай в іншому тутешньому вищому навчальному закладі. Нині закон у Британії передбачає граничну суму, яку університети мають право брати за навчання (близько 6 тис. доларів на рік). За даними лондонського кореспондента Радіо Свобода Олекси Семенченка, у Британії значно більше курс орієнтований на конкретну спеціалізацію, тому додаткові суміжні предмети там не вивчаються. А гуманітарна освіта — не завжди спосіб знайти себе у галузі, яку вивчаєш. Наприклад, по закінченні факультету класичних мов можна зробити кар’єру в банку.

Кількість вузів та студентів в Україні є однією з найвищих у світі. За офіційною статистикою, тут діють близько тисячі вищих навчальних закладів державної та інших форм власності. На кожну тисячу населення – в середньому сорок студентів.