Ярослав Гребенюк Луганськ 13 травня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Сьогодні в Україні понад 2,5 мільйони громадян із обмеженими можливостями. Створити для них «безбар’єрний» доступ до повноцінного життя закликав державних мужів і регіональних керівників ще наприкінці минулого року Президент Віктор Ющенко. Тоді ж Глава держави дав завдання місцевим керівникам подбати про створення умов для гідного існування інвалідів. Чи зрушила ця справа з місця за півроку?
У Луганську відбулася нарада, присвячена поліпшенню умов існування людей з обмеженими можливостями. Заступник голови Луганської облдержадміністрації Юрій Хунов розповів, що в більшості громадських закладів обласного та районного рівнів створені пандуси для заїзду візочників. На пішохідних переходах додатково встановлено понад 175 спеціальних знаків, переходи обладнані заниженими бордюрами.
Окрім цього, Луганська дирекція залізничних перевезень обладнала вже три вагони, спеціально для перевезення інвалідів у візках, каже Тетяна Баранцева, директор обласного центру соціально-культурної адаптації інвалідів.
«Це спецвагон, де є купе, де є підйомник, – я заїхала, спокійно пересіла, а головне – санвузол. Звичайна людина не може таке навіть зрозуміти, як це їхати майже добу і немає можливості протиснутися в санвузол. Ось чому це таке важливе питання – спецвагон», – зауважила Тетяна Баранцева.
У кожного свої претензії і побажання
Претензії до влади висловили люди і з обмеженим зором. Сергій Бондаренко, голова обласного правління Українського товариства сліпих, розповів, що до їхнього осередку ходить лише одна маршрутка, однак сісти на неї важко.
«Намагаєшся залізти в цей автобус, треба якось зробити звуковий сигнал, що це 126-й маршрут. Автобус під’їхав, погудів, сліпий не бігає по зупинці, збиваючи людей, а заходить і сідає. А часто ж він не помічає сліпого: я на 7-й лінії не можу без поводиря сісти, автобус проскакує зупинку», – зазначив Сергій Бондаренко.
У Надії Кобзаревої з місцевого осередку Українського товариства глухонімих, така претензія: в штаті лише два перекладачі (це на дві з половиною тисячі членів). Коли перекладач іде з хворими до лікарні, там на них не звертають уваги.
«Перекладач заходить до кабінету, лікар грубо виганяє її – займайте чергу. А перекладач не може чекати – за її спиною 10-12 людей з вадами слуху, кожного треба провести. Доводиться на кожного займати окрему чергу. Повний день іде на обслуговування лікарні», – розповіла Надія Кобзарева.
Головне – справа розпочата
Подібні прохання інваліди висловлювали впродовж останніх 15 років. Луганська обласна рада доступності діє півроку, і усі представники організацій інвалідів погоджуються, що справа розпочата, обіцянки не забуваються, і згодом виконуються.
Тетяна Баранцева вважає, що у них потужна організація, тому й потроху йде покращення співпраці зі владою: «Якщо ви людина здорова, захочете щось зробити для мене, навряд у вас це вийде на 100 відсотків, якщо я не буду вам допомагати. Майже цілком успіх залежить від тих людей, для яких ви працюватимете. Отже, не включати в цю роботу інвалідів не можна, це буде поразка».
Окрім цього, Луганська дирекція залізничних перевезень обладнала вже три вагони, спеціально для перевезення інвалідів у візках, каже Тетяна Баранцева, директор обласного центру соціально-культурної адаптації інвалідів.
«Це спецвагон, де є купе, де є підйомник, – я заїхала, спокійно пересіла, а головне – санвузол. Звичайна людина не може таке навіть зрозуміти, як це їхати майже добу і немає можливості протиснутися в санвузол. Ось чому це таке важливе питання – спецвагон», – зауважила Тетяна Баранцева.
У кожного свої претензії і побажання
Претензії до влади висловили люди і з обмеженим зором. Сергій Бондаренко, голова обласного правління Українського товариства сліпих, розповів, що до їхнього осередку ходить лише одна маршрутка, однак сісти на неї важко.
«Намагаєшся залізти в цей автобус, треба якось зробити звуковий сигнал, що це 126-й маршрут. Автобус під’їхав, погудів, сліпий не бігає по зупинці, збиваючи людей, а заходить і сідає. А часто ж він не помічає сліпого: я на 7-й лінії не можу без поводиря сісти, автобус проскакує зупинку», – зазначив Сергій Бондаренко.
У Надії Кобзаревої з місцевого осередку Українського товариства глухонімих, така претензія: в штаті лише два перекладачі (це на дві з половиною тисячі членів). Коли перекладач іде з хворими до лікарні, там на них не звертають уваги.
«Перекладач заходить до кабінету, лікар грубо виганяє її – займайте чергу. А перекладач не може чекати – за її спиною 10-12 людей з вадами слуху, кожного треба провести. Доводиться на кожного займати окрему чергу. Повний день іде на обслуговування лікарні», – розповіла Надія Кобзарева.
Головне – справа розпочата
Подібні прохання інваліди висловлювали впродовж останніх 15 років. Луганська обласна рада доступності діє півроку, і усі представники організацій інвалідів погоджуються, що справа розпочата, обіцянки не забуваються, і згодом виконуються.
Тетяна Баранцева вважає, що у них потужна організація, тому й потроху йде покращення співпраці зі владою: «Якщо ви людина здорова, захочете щось зробити для мене, навряд у вас це вийде на 100 відсотків, якщо я не буду вам допомагати. Майже цілком успіх залежить від тих людей, для яких ви працюватимете. Отже, не включати в цю роботу інвалідів не можна, це буде поразка».