Василь Зілгалов Прага, 9 травня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Коли дивитися на урочистості в Києві до 63-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, виникає питання: чого більше у цьому дійстві – справжнього свята, політиканства, данини пам’яті загиблим чи просто ностальгії за минулим? В українському суспільстві дуже високий рівень заполітизованості стосовно Дня Перемоги. За опитуваннями, понад 60 відсотків вважають це великим святом, близько 35 відсотків – просто державним святом, а 3–4 відсотки не вважають це святом узагалі. А ось стосовно реального знання про ті події і їхні оцінки оптимістичні відсотки значно менші. Що ж у цьому святі біле і що чорне для українців?
Згадую у цей день і про свого дідуся, який воював, був у Празі, двічі поранений на фронтах. На схилі літ він усе частіше з гіркотою казав, що справжніх вояків тієї війни стає все менше і менше, а от ветеранів війни – все більше і більше.
І коли я запитав про те, що в Україні сьогодні нараховується близько трьох з половиною мільйонів ветеранів війни, у відомого українського дисидента і правозахисника, психіатра Семена Глузмана, той сказав: «Знаєте, у мене є приятель у Нідерландах, який каже, що чим далі від Другої світової війни, тим більше голландських партизанів залишається в тій країні. Я думаю, що не можна так казати про всіх, але найбільше зуміли вижити ті, хто був не у штрафних ротах, а в «заградотрядах» і в тилу – це доля. Я такої статистики не розумію, якась дивна статистика в нашій країні».
Коли у світі відзначають дні пам’яті і примирення, в Україні 9 травня лунають на адресу Президента з натовпу ветеранів люті слова на згадування Віктором Ющенком про те, що нацисти розстріляли в Бабиному Яру першими євреїв і вояків ОУН-УПА.
Перемогли – самі себе?
Лють і ненависть часто проявляється в цей день в Україні у людей, які нічого про цю війну і не знають. Як тут не згадати слова видатного росіянина і фронтовика, нині вже покійного, відомого письменника Віктора Астаф’єва, який казав, що «хоча й мало правди відомо народові про ту Перемогу, але одна з них явна: народ у тій страшній війні переміг сам себе».
Коли я нагадав про це вже згаданому моєму співрозмовникові в день 9 травня Семенові Глузманові, той прореагував: «Так воно і є. І я пам’ятаю слова мого батька, фронтовика, який мені розповідав те, що коли вони дограбовували Німеччину і побачили, як живуть там люди, то були втішені, що коли вони повернуться додому, то життя буде таким самим, як у тих німців, домівки яких вони побачили. Але так не сталося, Сталін залишився Сталіним, бандит був бандитом. Це дуже така дійсно прикра Перемога, але це Перемога».
І на завершення нашої розмови Семен Глузман сказав про День Перемоги і його уроки: «Коли народи не вміють вибирати нормальну владу, то закінчується ось таким страхіттям, яким була Друга світова війна. Я не лише про нас кажу, але й про Гітлера теж».
І коли я запитав про те, що в Україні сьогодні нараховується близько трьох з половиною мільйонів ветеранів війни, у відомого українського дисидента і правозахисника, психіатра Семена Глузмана, той сказав: «Знаєте, у мене є приятель у Нідерландах, який каже, що чим далі від Другої світової війни, тим більше голландських партизанів залишається в тій країні. Я думаю, що не можна так казати про всіх, але найбільше зуміли вижити ті, хто був не у штрафних ротах, а в «заградотрядах» і в тилу – це доля. Я такої статистики не розумію, якась дивна статистика в нашій країні».
Коли у світі відзначають дні пам’яті і примирення, в Україні 9 травня лунають на адресу Президента з натовпу ветеранів люті слова на згадування Віктором Ющенком про те, що нацисти розстріляли в Бабиному Яру першими євреїв і вояків ОУН-УПА.
Перемогли – самі себе?
Лють і ненависть часто проявляється в цей день в Україні у людей, які нічого про цю війну і не знають. Як тут не згадати слова видатного росіянина і фронтовика, нині вже покійного, відомого письменника Віктора Астаф’єва, який казав, що «хоча й мало правди відомо народові про ту Перемогу, але одна з них явна: народ у тій страшній війні переміг сам себе».
Коли я нагадав про це вже згаданому моєму співрозмовникові в день 9 травня Семенові Глузманові, той прореагував: «Так воно і є. І я пам’ятаю слова мого батька, фронтовика, який мені розповідав те, що коли вони дограбовували Німеччину і побачили, як живуть там люди, то були втішені, що коли вони повернуться додому, то життя буде таким самим, як у тих німців, домівки яких вони побачили. Але так не сталося, Сталін залишився Сталіним, бандит був бандитом. Це дуже така дійсно прикра Перемога, але це Перемога».
І на завершення нашої розмови Семен Глузман сказав про День Перемоги і його уроки: «Коли народи не вміють вибирати нормальну владу, то закінчується ось таким страхіттям, яким була Друга світова війна. Я не лише про нас кажу, але й про Гітлера теж».