Тетяна Ярмощук Київ, 9 травня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – 63 роки минуло, а про Другу Світову війну сперечаються так, ніби вчора її бійці повернулися з фронтів. Тема ця кровоточить, і навіть найцинічніші політики, які захланно спекулюють на пам’яті мільйонів загиблих, у глибині душі все ж, мабуть, усвідомлюють свою ницість. Чому ми не можемо забути цю війну? Чому про неї до хрипу кричать на інтернет-форумах народжені у 70-их, 80-их?
Друга Світова війна переорала Україну, свідомість українців і їхнє світовідчуття на покоління вперед. І водночас вона не визволила українців, мільйони загиблих і мільйони в ярмі, каже в інтерв’ю Радіо Свобода соціальний психолог Олександр Губенко: «Тому і дуже суперечливі оцінки такої події, як Друга Світова війна, і все, що з нею пов’язане. Через Другу Світову, через її призму суперечності між різними геополітичними єдностями, як Схід-Захід, Європа-Азія, проявилися дуже яскраво».
«Внести нове поняття – борці за Незалежність України»
Чи настане час, коли згадки про ту війну не викликатимуть шаленство емоцій, а стануть справою розважливих академічних дослідників? І чи можливо це взагалі? Не скоро, дуже не скоро, каже історик Сергій Кот. Однак, історики і сьогодні мали б усе розставити по місцях: «Абсолютно правильно поставлене питання у проекті закону, який вніс Президент. У ньому йдеться про те, щоб внести нове поняття – борців за Незалежність України. Прилучити туди і тих, хто боровся у повстанських загонах за Незалежну Україну ще у 20-их роках, тих, хто боровся за Карпатсько-українську державу, тих, хто боровся у лавах ОУН-УПА, і шістдесятників, і тих, хто постраждав вже у 70-ті роки, учасників дисидентського руху».
«Історія мусить бути тільки правдивою»
Історія — річ суб’єктивна, особливо, якщо це стосується історії для масового користування. Зрештою, ми всі споживаємо радше міфи про історичні явища, ніж саму історію, – брудну, криваву, часом зовсім не героїчну і безмежно складну. То, може, якийсь історик-герой здатний написати для українців магічну історичну формулу про Другу Світову війну? Історію, яка влаштує всіх в Україні сущих? Так не буває, каже академік Мирослав Попович: «Історія мусить бути тільки правдивою. І неправда, що сенс подій залежить тільки від того, хто пише. Це ілюзія. Те, що було, воно було, і воно має своє значення. Не треба боятися крові і помилок, і жахів, потрібно тільки викласти все, як було. Такої правдивої історії у нас досі не написано, а потрібно, щоб вона була».
Звісно, потрібно. Але хто ж її напише? І тому ми всі сучасники тієї війни.
«Внести нове поняття – борці за Незалежність України»
Чи настане час, коли згадки про ту війну не викликатимуть шаленство емоцій, а стануть справою розважливих академічних дослідників? І чи можливо це взагалі? Не скоро, дуже не скоро, каже історик Сергій Кот. Однак, історики і сьогодні мали б усе розставити по місцях: «Абсолютно правильно поставлене питання у проекті закону, який вніс Президент. У ньому йдеться про те, щоб внести нове поняття – борців за Незалежність України. Прилучити туди і тих, хто боровся у повстанських загонах за Незалежну Україну ще у 20-их роках, тих, хто боровся за Карпатсько-українську державу, тих, хто боровся у лавах ОУН-УПА, і шістдесятників, і тих, хто постраждав вже у 70-ті роки, учасників дисидентського руху».
«Історія мусить бути тільки правдивою»
Історія — річ суб’єктивна, особливо, якщо це стосується історії для масового користування. Зрештою, ми всі споживаємо радше міфи про історичні явища, ніж саму історію, – брудну, криваву, часом зовсім не героїчну і безмежно складну. То, може, якийсь історик-герой здатний написати для українців магічну історичну формулу про Другу Світову війну? Історію, яка влаштує всіх в Україні сущих? Так не буває, каже академік Мирослав Попович: «Історія мусить бути тільки правдивою. І неправда, що сенс подій залежить тільки від того, хто пише. Це ілюзія. Те, що було, воно було, і воно має своє значення. Не треба боятися крові і помилок, і жахів, потрібно тільки викласти все, як було. Такої правдивої історії у нас досі не написано, а потрібно, щоб вона була».
Звісно, потрібно. Але хто ж її напише? І тому ми всі сучасники тієї війни.