Галина Добош Івано-Франківщина, 6 травня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – На Коломийщині колишні просвітяни, люди поважного віку об’єдналися в товариство штрамаків. Воно не надто чисельне і не зареєстроване офіційно як громадська організація, але має статут, гасло, гімн. Збираються на зустрічі, виступають із концертами.
Тут зібрались файні хлопці,
В цій хатині в добрий час:
Той не чує, той не бачить,
Той на паличці все скаче,
Але щире серце в нас.
Так тримати, не здавати,
Нам до біса все послати,
Бо ми штрамаки.
Керівником, духовним наставником товариства штрамаків є Ярослав Грабовецький. Він один із наймолодших – іще нема й 80. 40 років був директором школи в селі Уторопи, створив ансамбль пісні і танцю «Смерічка», до якого залучалися чи не всі учні і працівники школи.
А один із найстарших у товаристві – Василь Шовковий, який про себе розповідає: «Був на двох фронтах – німецькому і японському. Маю 85 років. Але я не здаюся. Нема дурних».
Вісім років тому семеро активних свого часу членів «Просвіти» зібралися в Печеніжині в хаті Богдана Луцака і створили товариство штрамаків. До нього ввійшли, як вони кажуть, люди високого віку з Печеніжина, Яблунова, Воскресінців: національно свідомі, люблять пісню, підтримують один одного, оптимісти і прихильники здорового способу життя, акуратні і підтягнуті.
У всьому бути першими
Михайло Фесюк пригадує, що ще в дитинстві, 70 років тому, чув про штрамаків від брата-гімназиста: «Це, по-перше, високо дисципліновані хлопці (про дівчат не було бесіди), чисто завжди одягнений, акуратно йшов у церкву, кожний мав слово тверде і ніколи слова не пускав на вітер. Це був взірець для нижчого покоління, які були в селі. Так що бути штрамаком – то почесна місія була».
Зараз теж вважають для себе таке звання почесним, каже Ярослав Грабовецький: «Ми маємо бути штрамаками в повному розумінні слова – сміливі, відважні, акуратні…».
Кілька разів на рік вони збираються на зустрічі, виступали з концертами в Космачі, Воскресінцях, Березові, Уторопах, відзначають ювілеї членів свого товариства.
При цьому дотримуються певних правил, розповідає Василь Шовковий: «Штрамак по всіх видах має бути перший. У нас ніхто не п’є горілки, щоб був п’яний. У нас нема цього. Є горілка, але я як скажу: всі п’ють, але як п’ють? Треба мати голову трохи, як пити. Ми бавимося, але щоб хтось п’яний – Боже борони».
Високого віку не соромляться і не відчувають
Зараз у товаристві близько 30 членів. Як записано у статуті, це люди передпенсійного і пенсійного віку. Для них 50-літні – то «молоді». Свого «високого» віку не соромляться і, схоже, не відчувають. Крім активних членів товариства, які виступають із концертами, мають і почесних – як-от уродженець Печеніжина, відомий прикарпатський історик, академік Володимир Грабовецький чи ті, хто за станом здоров’я не може часто їздити на зустрічі.
І навіть почали приймати жінок, каже Богдан Луцак: «Подивились, що то щось бракує в нашому товаристві, і змінили наш статут. У нас зараз в нашому товаристві п’ять жінок. І треба сказати, життя товариства набагато віджило».
Дехто називає їх диваками, дехто каже: «діди бавляться». Вони ж це роблять насамперед для себе – щоб було цікавіше жити, щоб від їхнього оптимізму і дещо «батярського» гумору було іншим веселіше, щоб своїм прикладом вчити доброму молодь. Вважають, що допоки працюють – старість не підступить. Майже як у Григорія Сковороди: ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись – значить, не жити.
Тож тримаймося до сотні, Щоб козацький дух не згас. Бо ми штрамаки, суперштрамаки.
Керівником, духовним наставником товариства штрамаків є Ярослав Грабовецький. Він один із наймолодших – іще нема й 80. 40 років був директором школи в селі Уторопи, створив ансамбль пісні і танцю «Смерічка», до якого залучалися чи не всі учні і працівники школи.
А один із найстарших у товаристві – Василь Шовковий, який про себе розповідає: «Був на двох фронтах – німецькому і японському. Маю 85 років. Але я не здаюся. Нема дурних».
Вісім років тому семеро активних свого часу членів «Просвіти» зібралися в Печеніжині в хаті Богдана Луцака і створили товариство штрамаків. До нього ввійшли, як вони кажуть, люди високого віку з Печеніжина, Яблунова, Воскресінців: національно свідомі, люблять пісню, підтримують один одного, оптимісти і прихильники здорового способу життя, акуратні і підтягнуті.
У всьому бути першими
Михайло Фесюк пригадує, що ще в дитинстві, 70 років тому, чув про штрамаків від брата-гімназиста: «Це, по-перше, високо дисципліновані хлопці (про дівчат не було бесіди), чисто завжди одягнений, акуратно йшов у церкву, кожний мав слово тверде і ніколи слова не пускав на вітер. Це був взірець для нижчого покоління, які були в селі. Так що бути штрамаком – то почесна місія була».
Зараз теж вважають для себе таке звання почесним, каже Ярослав Грабовецький: «Ми маємо бути штрамаками в повному розумінні слова – сміливі, відважні, акуратні…».
Кілька разів на рік вони збираються на зустрічі, виступали з концертами в Космачі, Воскресінцях, Березові, Уторопах, відзначають ювілеї членів свого товариства.
При цьому дотримуються певних правил, розповідає Василь Шовковий: «Штрамак по всіх видах має бути перший. У нас ніхто не п’є горілки, щоб був п’яний. У нас нема цього. Є горілка, але я як скажу: всі п’ють, але як п’ють? Треба мати голову трохи, як пити. Ми бавимося, але щоб хтось п’яний – Боже борони».
Високого віку не соромляться і не відчувають
Зараз у товаристві близько 30 членів. Як записано у статуті, це люди передпенсійного і пенсійного віку. Для них 50-літні – то «молоді». Свого «високого» віку не соромляться і, схоже, не відчувають. Крім активних членів товариства, які виступають із концертами, мають і почесних – як-от уродженець Печеніжина, відомий прикарпатський історик, академік Володимир Грабовецький чи ті, хто за станом здоров’я не може часто їздити на зустрічі.
І навіть почали приймати жінок, каже Богдан Луцак: «Подивились, що то щось бракує в нашому товаристві, і змінили наш статут. У нас зараз в нашому товаристві п’ять жінок. І треба сказати, життя товариства набагато віджило».
Дехто називає їх диваками, дехто каже: «діди бавляться». Вони ж це роблять насамперед для себе – щоб було цікавіше жити, щоб від їхнього оптимізму і дещо «батярського» гумору було іншим веселіше, щоб своїм прикладом вчити доброму молодь. Вважають, що допоки працюють – старість не підступить. Майже як у Григорія Сковороди: ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись – значить, не жити.
Тож тримаймося до сотні, Щоб козацький дух не згас. Бо ми штрамаки, суперштрамаки.