«Зафіксувати союз НАТО таким, як він є. Іти на подальше розширення альянсу немає сенсу» – французький аналітик Ів Буає

І. Б.: Насамперед, уявіть собі, чим стане Північноатлантичний союз, розширений до крайньої межі демократії на планеті. Логічно, що десь у цьому процесі маємо поставити крапку. Уявімо, що Росія завтра стане демократією і відповідатиме всім критеріям, яким відповідають по-справжньому демократичні країни. Чому б і їй, у такому разі, не стати членом НАТО? Адже вона зможе аргументувати це так само, як і Україна. Та чи є у цьому сенс? Бо тоді ми матимемо зовсім інший союз НАТО. Я б додав, некерований – адже нас буде вже з півсотні представників за одним столом, а це навіть важко уявити. Інший пункт стосується Росії. Вона є невід’ємною частиною Європи, тому ми не можемо систематично нехтувати її позицією тільки тому, що Росія поводиться недемократично. Вона має свої інтереси, так само, як Франція, Америка чи Україна. Тож, вважаю, ми мусимо до неї прислухатися, бо від цього теж залежить стабільність у Європі.

Р. С.: Тож, виходить, буде відповідати Україна критеріям для вступу до НАТО чи ні – це не суттєво, бо все базується на інших міркуваннях?

І. Б.: Так, бо проблема полягає у більш фундаментальній площині: до яких меж має розширюватися НАТО. Адже далі є Грузія, потім (чому б ні?) Азербайджан, і так далі. Тож я гадаю, що питання критеріїв є дещо лицемірним. Коли ми поглянемо на альянс ширше, то побачимо досить складну структуру. По-перше, власне члени НАТО. По-друге, держави-партнери, до яких належить і Україна. Третє – країни, що є частиною Стамбульської ініціативи співпраці. Далі – магребська група країн на півночі Африки… Все разом – це 60–70 держав, що поділяють окремі норми. Україна теж є поміж ними. Ми, звичайно, можемо обрати агресивну політику щодо Росії і надати членство Україні та Грузії. Але це суперечитиме самій природі НАТО. Чи є сенс у розширенні альянсу до меж Китаю?

Р. С.: Бухарестський саміт виявив, що колишньої одностайності у поглядах союзників у НАТО на ті чи інші речі немає. Що могло б її відновити?

І. Б.: Можливо, об’єднавчим для країн-союзниць стане саме визначення остаточних меж НАТО. Тобто зафіксувати союз НАТО таким, як він є. І при цьому розвинути глибше партнерство з суміжними країнами. А йти на подальше розширення альянсу немає сенсу.

Р. С.: Уявімо, що Україна таки отримає План дій для членства наприкінці цього року. Як це може вплинути на рівновагу безпеки у Європі?

І. Б.: З Вашого дозволу я не погоджуся з цією гіпотезою. За будь-якої ситуації Україна найближчим часом не отримає Плану дій для членства. На це підуть роки. Нагальне завдання альянсу сьогодні – визначити місце суміжних країн у загальній системі безпеки. І зміни можливі, як я вже сказав, тільки у самій якості партнерства з ними в ім’я миру.

Р. С.: Отже, особливих змін від наступного раунду обговорення можливості надати План дій для членства Україні та Грузії чекати не слід?

І. Б.: Мені бачиться такі сценарії розвитку подій. Або ми зважатимемо на американців, які не припиняють тиснути на інших, відстоюючи свою позицію й підсилені підтримкою деяких країн Європи, тож під впливом цього «американського компресора» Україна таки отримає План дій для членства – у що я особисто не вірю. Або, найімовірніше, ми візьмемо до уваги європейське бачення геополітики. Ми не зобов’язані систематично відштовхуватися від аргументів, нав’язуваних Сполученими Штатами й підсиленими деякими європейськими країнами.