Юлія Жмакіна Київ, 1 травня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Першотравень – День солідарності трудящих – офіційне свято в Україні. Спроби позбутися цього, на думку багатьох, радянського ретро-свята поки ні до чого не призвели. Втім, буде воно у календарі позначене червоним кольором чи ні, проблем в українських трудящих (а це всі наймані працівники, хто отримує за роботу зарплату) дуже багато. І системно їх вирішувати поки жоден уряд не взявся.
Все почалося 1 травня 1886. У цей день чикагські робітники організували страйк і демонстрацію з вимогами 8-годинного робочого дня. Закінчилося сутичками з поліцією і кровопролиттям. За 3 роки Паризький конгрес 2-го Інтернаціоналу назвав 1 травня Днем солідарності робочих усього світу і запропонував щорічно відзначати його демонстраціями із соціальними вимогами.Підтримала цей рух і Російська імперія. Відкрито відзначили 1 травня у 1917. Ну, а справжнього розмаху свято набуло у СРСР. У ньому лише святкували. Про проблеми – зась. Економіка планова. Зарплати стабільні. Невдоволених нема. Профспілки ручні. За 16 років незалежної України заявити, що усе це реформовано, не візьметься ніхто.
Чи не найбільш «слабкою ланкою» у відстоюванні трудящими України своїх прав є профспілки
Зарплати трудящих. Орієнтація на дешеву робочу силу – стабільна помилка української влади, самокритично каже Михайло Папієв, народний депутат з фракції Партії регіонів, двічі міністр праці та соціальної політики.
«Це стосується взагалі реформи оплати праці. Бо ту заробітну плату, яку сьогодні отримують українські громадяни (коли ми говоримо про якусь європейськість), це соромно таку зарплату отримувати. Я не підтримую тих економістів, які розказують, що майбутнє і конкурентноздатність економіки України треба будувати на дешевій робочій силі», – зазначив Михайло Папієв, народний депутат з фракції Партії регіонів.
Цитати Юлії Тимошенко, Віктора Ющенка, В’ячеслава Кириленка і ще низки політиків від влади готує для виступу з парламентської трибуни Олег Зарубінський, народний депутат зі фракції Блоку Литвина. Усі вони обіцяли реформувати систему оплати праці – ввести погодинну як іще один соціальний стандарт. Оскільки працедавці, оперуючи лише місячними нарахуваннями, часто просто дурять працівників. Законопроект про погодинну оплату праці «завис» у парламенті разом із самим парламентом.
«У законопроекті ми запропонували ввести як феномен нарахування погодинної поряд із щомісячною системою оплати праці. У мене є абсолютно гарний рецепт, як вийти із цього стану завмирання. Відкинути всі політиканські проекти, від кого б вони не йшли. А розглянути і проголосувати, скажімо, Трудовий кодекс України, який функціонує з тисячами змін, від 1971 року. Ну, уявіть собі, як можна працювати, якщо 36 років документу, який визначає трудові відносини?!», – каже народний депутат Олег Зарубінський.
Чи не найбільш «слабкою ланкою» у відстоюванні трудящими України своїх прав є профспілки – розрізнені, часто-густо зациклені на внутрішніх проблемах, здебільшого майнових. Каже Михайло Папієв: «У нас сьогодні професійні спілки – це такі, кімнатні. Вчора вони служили одній владі, сьогодні – іншій. Так цього року профспілки підписали генеральну угоду з урядом, де здали все, що могли здати. У минулому році вони не підписували цю генеральну угоду, бо там принципові моменти були. Найперше – посадовий оклад єдиної тарифної сітки має встановлюватись у розмірі 120% мінімальної заробітної плати. Профспілки здали зараз цей пункт. Подейкують, що це через те, що у парламенті розглядатиметься законопроект про майно професійних спілок, яке приватизоване було у незаконний спосіб, і якось, щоб відкупитись від переслідувань, вони здали інтереси».
Чистого, так би мовити, без політичних «домішок» масового руху трудящих за відстоювання своїх прав сьогодні в Україні практично не існує, каже Радіо Свобода Олег Зарубінський: «Страйки є, але вони не такі масові. Зрозуміло, що в умовах України, щоб організувати великий страйк, у якому б узяли участь декілька тисяч і більше, потрібна серйозна організація. І тому на місцевому рівні, безумов но, є незадоволення, є протесні акції».
Чи не найбільш «слабкою ланкою» у відстоюванні трудящими України своїх прав є профспілки
Зарплати трудящих. Орієнтація на дешеву робочу силу – стабільна помилка української влади, самокритично каже Михайло Папієв, народний депутат з фракції Партії регіонів, двічі міністр праці та соціальної політики.
«Це стосується взагалі реформи оплати праці. Бо ту заробітну плату, яку сьогодні отримують українські громадяни (коли ми говоримо про якусь європейськість), це соромно таку зарплату отримувати. Я не підтримую тих економістів, які розказують, що майбутнє і конкурентноздатність економіки України треба будувати на дешевій робочій силі», – зазначив Михайло Папієв, народний депутат з фракції Партії регіонів.
Цитати Юлії Тимошенко, Віктора Ющенка, В’ячеслава Кириленка і ще низки політиків від влади готує для виступу з парламентської трибуни Олег Зарубінський, народний депутат зі фракції Блоку Литвина. Усі вони обіцяли реформувати систему оплати праці – ввести погодинну як іще один соціальний стандарт. Оскільки працедавці, оперуючи лише місячними нарахуваннями, часто просто дурять працівників. Законопроект про погодинну оплату праці «завис» у парламенті разом із самим парламентом.
«У законопроекті ми запропонували ввести як феномен нарахування погодинної поряд із щомісячною системою оплати праці. У мене є абсолютно гарний рецепт, як вийти із цього стану завмирання. Відкинути всі політиканські проекти, від кого б вони не йшли. А розглянути і проголосувати, скажімо, Трудовий кодекс України, який функціонує з тисячами змін, від 1971 року. Ну, уявіть собі, як можна працювати, якщо 36 років документу, який визначає трудові відносини?!», – каже народний депутат Олег Зарубінський.
Чи не найбільш «слабкою ланкою» у відстоюванні трудящими України своїх прав є профспілки – розрізнені, часто-густо зациклені на внутрішніх проблемах, здебільшого майнових. Каже Михайло Папієв: «У нас сьогодні професійні спілки – це такі, кімнатні. Вчора вони служили одній владі, сьогодні – іншій. Так цього року профспілки підписали генеральну угоду з урядом, де здали все, що могли здати. У минулому році вони не підписували цю генеральну угоду, бо там принципові моменти були. Найперше – посадовий оклад єдиної тарифної сітки має встановлюватись у розмірі 120% мінімальної заробітної плати. Профспілки здали зараз цей пункт. Подейкують, що це через те, що у парламенті розглядатиметься законопроект про майно професійних спілок, яке приватизоване було у незаконний спосіб, і якось, щоб відкупитись від переслідувань, вони здали інтереси».
Чистого, так би мовити, без політичних «домішок» масового руху трудящих за відстоювання своїх прав сьогодні в Україні практично не існує, каже Радіо Свобода Олег Зарубінський: «Страйки є, але вони не такі масові. Зрозуміло, що в умовах України, щоб організувати великий страйк, у якому б узяли участь декілька тисяч і більше, потрібна серйозна організація. І тому на місцевому рівні, безумов но, є незадоволення, є протесні акції».