Сергій Драчук Прага, 23 квітня 2008 (RadіoSvoboda.ua) – Суперечки навколо історичних наслідків комунізму не вщухають у Європейському Союзі, й цього тижня на вимогу післякомуністичних нових членів ЄС дісталися й до Європарламенту. Але через глибокі розбіжності між державами й політичними таборами не вдалося навіть ухвалити спільної заяви. Одні говорили про відновлення історичної справедливості через засудження комуністичних злочинів, інші – про намагання переписати історію заради популістських здобутків.
Більшість нових членів Євросоюзу, які самі пережили комуністичні часи, вважають це за надзвичайно важливий момент для об’єднання Європи. Більшість старих членів не бачить ніякої потреби переоцінювати історію, адже в цих країнах далі існують компартії, а комуністичний Радянський Союз був для них союзником у перемозі над нацистською Німеччиною.
Найбільший спротив іде від європейської політичної лівиці. Наприклад, один із чільних представників групи соціалістів у Європарламенті Ян Марінус Вірсма з Нідерландів бачить у намаганні засудити комунізм небезпеку.
«Надто часто різні інтерпретації приводять до різних поглядів, різних способів розуміння подій, а іноді й до ксенофобії. Це надзвичайно небезпечно для Європи, яка характеризується різноманіттям, також і етнічним. Простих відповідей на складні історичні питання не існує. Не забуваймо про це, бо надто вже часто вдаються до популістського способу тлумачення історії», – заявив нідерландський соціаліст під час дебатів у Європарламенті.
Відтак цей європейський орган не висловив навіть морального засудження комунізму, а це, виявляється, найбільше, на що він мав би право.
Подвійні стандарти?
Іще минулого року в ЄС централізовано заборонили прилюдно виправдовувати, заперечувати чи принижувати «геноцид, злочини проти людяності і воєнні злочини». Але йдеться лише про ті злочини, що їх визнав такими Нюрнберзький трибунал 1945 року чи Статут Міжнародного кримінального суду 2002 року.
Розширення ж переліку таких злочинів – це вже справа кожної окремої держави, заявив у Європарламенті віце-президент Єврокомісії Жак Барро; а роль Євросоюзу, за його словами, обмежена лише тим, щоб влаштовувати «діалог і обмін думками» про це.
«Необхідно наголосити, що кожна країна-член ЄС має сама знайти спосіб, як ставитися до цього питання. Європейський Союз не може підмінювати собою ці національні процеси – Європейський Союз не має достатньо компетенції в цій галузі», – сказав чільний урядовець Єврокомісії.
Представники східноєвропейських країн, які у виступах перелічували конкретні численні злочини комунізму, були розчаровані відмовою визнати ці злочини невід’ємною частиною спільної європейської історії.
На невдоволенні цією відмовою найгучніше наголошував депутат від Естонії Тунне Келам. «Я боюся, що це лише поглибить подвійні стандарти, бо ж очевидно, що нацизм і фашизм таки не вважають за внутрішню справу кожної з країн-членів ЄС», – наголосив він.
Тим часом, за його словами, виходить, що комунізм не вважають за загрозу для Європи, а жертви комунізму залишаються жертвами «другого чи й третього класу».
Розуміння позиції цих країн висловили представники європейської правиці, та спільного підходу євродепутати не знайшли.
До правозахисників не дослухалися
Іще в січні 2006 року до міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів закликала Рада Європи.
У резолюції Парламентської Асамблеї цієї європейської правозахисної організації мовиться, що дебати й відшкодування на національному рівні в окремих країнах не можуть звільнити міжнародну спільноту від того, щоб стати на чітку позицію щодо тих злочинів.
Міжнародна спільнота, на думку Ради Європи, має «моральне зобов’язання» зробити це невідкладно.