Віталій Пономарьов Київ, 23 квітня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – «Духовні зерна по світу розсівати і всім належно роздавати цей харч духовний», – так розумів сенс своєї праці перший український видавець і друкар Іван Федорович. І саме так в Україні завжди дивилися на книгу всі дотичні до неї люди: письменники, видавці, художники, друкарі, продавці, критики та читачі. Сьогодні вся ця спільнота відзначає Всесвітній день книги та авторського права і згадує при цьому історію української книги.
Однією з перших українських рукописних книг було Реймське Євангеліє, 1049 року вивезене з Києва до Парижа дочкою Ярослава Мудрого Анною. Серед інших знаменитих українських рукописних книг – Остромирове Євангеліє, «Ізборник Святослава» та Пересопницьке Євангеліє.
Першою друкованою книгою українського автора була «Прогностична оцінка поточного 1483 року» Юрія Котермака з Дрогобича, видана у Римі. А першою книгою, надрукованою в Україні, став Апостол, виданий Іваном Федоровичем 1574 року у друкарні Львівського православного братства. У ХVII столітті найбільше українських книг було видано друкарнею Києво-Печерської лаври, зокрема «Требник» Петра Могили, Києво-Печерський патерик та «Лексикон славенороський» Памви Беринди.
Переслідування української книги
Від початку ХVIII століття українська книга зазнавала постійних утисків з боку російської влади. Видавати українські книги і ввозити їх на територію Російської імперії забороняли Петро І, Катерина ІІ, Петро Валуєв, Олександр ІІ та Микола ІІ. Відтак, приміром, «Кобзар» Тараса Шевченка видавався у Львові, Празі та Женеві. За радянської влади українські книги піддавалися цензурі, вилучалися і знищувалися. Так, 1941 року перед відступом Червоної армії з Києва було спалено 100 тисяч книг зі «спецфондів», а 1964 року через підпал у бібліотеці Академії Наук у Києві згоріли 600 тисяч українських книг.
Сьогодні українська книга має багато прихильників. Проте ніхто не висловив своє ставлення до українських книг краще, ніж філософ та поет Стефан Яворський майже три століття тому:
«Ви-бо єдині були мені нектаром, медом поживним; З вами на світі, книжки, солодко жити було. Ви мені скарб найдорожчий, ви слава моя щонайбільша, Ви повсякчасна любов і раювання моє!».
Першою друкованою книгою українського автора була «Прогностична оцінка поточного 1483 року» Юрія Котермака з Дрогобича, видана у Римі. А першою книгою, надрукованою в Україні, став Апостол, виданий Іваном Федоровичем 1574 року у друкарні Львівського православного братства. У ХVII столітті найбільше українських книг було видано друкарнею Києво-Печерської лаври, зокрема «Требник» Петра Могили, Києво-Печерський патерик та «Лексикон славенороський» Памви Беринди.
Переслідування української книги
Від початку ХVIII століття українська книга зазнавала постійних утисків з боку російської влади. Видавати українські книги і ввозити їх на територію Російської імперії забороняли Петро І, Катерина ІІ, Петро Валуєв, Олександр ІІ та Микола ІІ. Відтак, приміром, «Кобзар» Тараса Шевченка видавався у Львові, Празі та Женеві. За радянської влади українські книги піддавалися цензурі, вилучалися і знищувалися. Так, 1941 року перед відступом Червоної армії з Києва було спалено 100 тисяч книг зі «спецфондів», а 1964 року через підпал у бібліотеці Академії Наук у Києві згоріли 600 тисяч українських книг.
Сьогодні українська книга має багато прихильників. Проте ніхто не висловив своє ставлення до українських книг краще, ніж філософ та поет Стефан Яворський майже три століття тому:
«Ви-бо єдині були мені нектаром, медом поживним; З вами на світі, книжки, солодко жити було. Ви мені скарб найдорожчий, ви слава моя щонайбільша, Ви повсякчасна любов і раювання моє!».