Мар’яна Драч Прага, 1 квітня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Цього тижня на саміті НАТО Україна і Грузія сподіваються отримати План дій щодо членства в Альянсі. Хоча ПДЧ не гарантує вступу до НАТО, виконання такого плану впритул наближає країни до євроатлантичної спільноти. Дотепер кожна держава, що долучилася до ПДЧ, або вже вступила до НАТО, або має це скоро зробити. Що саме передбачає така Програма?
НАТО запровадило ПДЧ у 1999 році, щоб домогти країнам, які виявлять таке бажання, скоріше досягти західних оборонних стандартів. Відтоді програму почали виконувати 9 країн: Албанія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Румунія, Словаччина і Словенія.
На сайті НАТО можна дізнатися, що ПДЧ — це «програма порад, допомоги і практичної підтримки» країн, що бажають вступити до Альянсу. Що це означає на практиці, Радіо Свобода розповів лондонський експерт з Королівського інституту оборонних та безпекових досліджень Аластер Камерун.
«ПДЧ — це низка критеріїв, які має виконати країна, щоб продемонструвати поступ у сфері військових реформ, але також у загальному політичному і демократичному процесі. Реформи у військовій сфері щодо приведення війська до нинішніх стандартів НАТО потім підуть на користь загальній соціальній і політичній ситуації», – зазначив Аластер Камерун.
Країни, що виконують ПДЧ, мають не лише підняти свої стандарти у військовій царині, але й довести, що їхні збройні сили перебувають під демократичним контролем. Країн-учасниць такої Програми також закликають розв’язати територіальні та міжетнічні конфлікти мирним шляхом, довести відданість дотриманню прав людини і сприяти соціальній справедливості та економічній свободі.
Кожну програму ПДЧ розробляють зі врахуванням конкретної країни
З перспективи НАТО ПДЧ – це інструмент, який гарантує, що кандидати на вступ до Альянсу робитимуть свій внесок у загальну безпеку.
Колишній посол Сполучених Штатів при НАТО Роберт Гантер, який нині очолює неурядову організацію «Асоціація Атлантичного договору» і радить американській аналітичній корпорації «Ренд», наголошує: «Мета ПДЧ – спрямувати країни на речі, які допоможуть їм стати дієвими союзниками. Тобто, робити внесок, а не просто користатися з безпеки».
Кожна програма ПДЧ розробляється з урахуванням конкретної країни і має різну тривалість. Двоє із трьох нинішніх учасників цієї Програми – Албанія та Македонія – чекають на запрошення до НАТО вже майже десятиліття. Не виключено, що їхнє прохання реалізується в Бухаресті, хоча затяжний конфлікт між Грецією та Македонією зрештою може підірвати шанси Скоп’є. Третя балканська країна, Хорватія, долучилася до ПДЧ у 2002 році і також має шанс почути від НАТО «так» цього тижня у столиці Румунії.
Крім України і Грузії до ПДЧ також хочуть долучитися Боснія і Герцеговина та Чорногорія. Але вже відомо, що такого Плану в Бухаресті на нинішньому саміті НАТО вони не здобудуть.
На сайті НАТО можна дізнатися, що ПДЧ — це «програма порад, допомоги і практичної підтримки» країн, що бажають вступити до Альянсу. Що це означає на практиці, Радіо Свобода розповів лондонський експерт з Королівського інституту оборонних та безпекових досліджень Аластер Камерун.
«ПДЧ — це низка критеріїв, які має виконати країна, щоб продемонструвати поступ у сфері військових реформ, але також у загальному політичному і демократичному процесі. Реформи у військовій сфері щодо приведення війська до нинішніх стандартів НАТО потім підуть на користь загальній соціальній і політичній ситуації», – зазначив Аластер Камерун.
Країни, що виконують ПДЧ, мають не лише підняти свої стандарти у військовій царині, але й довести, що їхні збройні сили перебувають під демократичним контролем. Країн-учасниць такої Програми також закликають розв’язати територіальні та міжетнічні конфлікти мирним шляхом, довести відданість дотриманню прав людини і сприяти соціальній справедливості та економічній свободі.
Кожну програму ПДЧ розробляють зі врахуванням конкретної країни
З перспективи НАТО ПДЧ – це інструмент, який гарантує, що кандидати на вступ до Альянсу робитимуть свій внесок у загальну безпеку.
Колишній посол Сполучених Штатів при НАТО Роберт Гантер, який нині очолює неурядову організацію «Асоціація Атлантичного договору» і радить американській аналітичній корпорації «Ренд», наголошує: «Мета ПДЧ – спрямувати країни на речі, які допоможуть їм стати дієвими союзниками. Тобто, робити внесок, а не просто користатися з безпеки».
Кожна програма ПДЧ розробляється з урахуванням конкретної країни і має різну тривалість. Двоє із трьох нинішніх учасників цієї Програми – Албанія та Македонія – чекають на запрошення до НАТО вже майже десятиліття. Не виключено, що їхнє прохання реалізується в Бухаресті, хоча затяжний конфлікт між Грецією та Македонією зрештою може підірвати шанси Скоп’є. Третя балканська країна, Хорватія, долучилася до ПДЧ у 2002 році і також має шанс почути від НАТО «так» цього тижня у столиці Румунії.
Крім України і Грузії до ПДЧ також хочуть долучитися Боснія і Герцеговина та Чорногорія. Але вже відомо, що такого Плану в Бухаресті на нинішньому саміті НАТО вони не здобудуть.