Сергій Драчук Прага, 1 квітня 2008 (RadіoSvoboda.ua) – Категоричні заперечення Росії проти можливості вступу до НАТО України і Грузії – зовсім не новина. Наприкінці 1990-х років Москва виступала так само різко проти розширення Північноатлантичного союзу на країни Середньої Європи, наступними роками ще різкіше протестувала проти вступу країн Балтії. Ті протести Москви в НАТО переважно проігнорували. Але зараз немає певності, що Північноатлантичний союз зможе встояти перед тиском дедалі потужнішої Росії.
| Зараз немає певності, що Північноатлантичний союз зможе встояти перед тиском дедалі потужнішої Росії |
Паралелі з нинішньою ситуацією цілком очевидні, вважає директор естонського Інституту зовнішньої політики в Таллінні Андрес Касекамп.
«Реакція Росії була дуже схожа на реакцію, яку ми бачимо сьогодні, коли йдеться про поширення Плану дій для членства на Грузію і Україну. На наш погляд, виглядає, що це такий самий блеф, до якого вони весь час вдаються у своїй зовнішній політиці, щоб залякувати Захід. Це, на щастя, не спрацювало у випадку країн Балтії, але досить дієво спрацьовує з деким із наших західноєвропейських друзів», – каже естонський політолог.
За один із прикладів він нагадує нещодавні заяви майбутнього президента Росії Дмитра Медведєва, який заявив нещодавно в західній пресі: якщо союз НАТО запропонує членство Україні чи Грузії, то, з погляду Росії, перетне «червону лінію». Те саме в Москві говорили і перед вступом країн Балтії. А після того вступу риторика Москви швидко вщухла.
Інший час, інші обставини
Та відтоді багато що змінилося і в світі, і в Росії. Коли раніше Кремль не міг вдіяти нічого, крім заяв, і мусив просто змирюватися з неминучим, то нині все не так просто, звертає увагу редактор російського журналу «Росія в глобальних справах» Федір Лук’янов.
Із одного боку, Росія має зв’язки з Україною, чи претензії на такі зв’язки, значно міцніші, ніж із будь-яким іншим претендентом на вступ до НАТО, та й у Грузії не хоче втрачати свого впливу в сепаратистських регіонах Абхазії й Південній Осетії. Із іншого,і це найважливіше, — нинішня Росія зовсім не та слабка держава, якою вона була в 1990-х роках, каже Лук’янов.
«Взагалі порівнювати досить важко, бо ж таки Росія 1999 року, Росія 2004 року і Росія 2008 року – трохи різні країни. Зараз Росія і поводиться інакше, і потенціал має інший. А найголовніше – загальне становище в світі, м’яко кажучи, не найсприятливіше, але не через політику Росії», – каже російський політолог.
І от деякі західноєвропейські держави вже не хочуть зайве дратувати знову посталу на силі Росію. Наприклад, Німеччина і Франція заявляють, що надання Києву чи Тбілісі Плану дій для членства в НАТО на саміті в Бухаресті 2–4 квітня було б не на часі.
Ба більше: прем’єр-міністр Франції Франсуа Фійон прямо заявив сьогодні, що Париж проти вступу Грузії і України до НАТО, бо вважає, що це «не буде добра відповідь на рівновагу співвідношення сил у Європі і між Європою і Росією». Голова французького уряду наголосив, що його держава хоче мати в цій справі діалог із Росією. «І саме це й скаже президент Франції (Ніколя Саркозі) завтра в Бухаресті», – заявив Франсуа Фійон.
Новому розширенню НАТО на схід – бути?
Але, як переконаний естонський політолог Андрес Касекамп, хоча і Росія, і західні держави усвідомлюють нові силові можливості Москви, Кремлеві врешті таки не вдасться не допустити вступу інших суверенних держав до НАТО.
«Не варто всерйоз непокоїтися, що вони хочуть піти на якісь дуже різкі кроки – адже більшість російської еліти має банківські рахунки на Заході й дуже зацікавлена жити в достатку, який їй забезпечують її нафтові й газові запаси. Тож не думаю, що Росія дійсно зацікавлена в новій „холодній війні“, хоча й риторика, як видається, йде в цьому напрямку», – каже директор Інституту зовнішньої політики в Естонії Андрес Касекамп.