Сором’язливість як наслідок «виховного процесу» (II)

Дехто вважає, що сором’язливість, невпевненість у собі – вроджені властивості особистості, тож і позбутися їх неможливо. Однак більшість фахівців налаштовані зовсім не так песимістично. Вони переконують, що вирішальну роль у формуванні цих рис відіграє виховання. На думку психологів, найчастіше сором’язливими стають діти або занедбані, або оточені надмірною опікою, кожен крок яких контролюють. Невпевненість у собі, а відтак і сором’язливість виникає внаслідок авторитарного виховання, постійної критики маленької особистості батьками, вчителями. Якщо людині постійно твердити, що вона незграба, нездара і ще десятки різних «не», то вона і сама в це повірить. Для таких дітей характерною є так звана «невпевнена поведінка»: страх критики, страх контакту, неможливість сказати «ні» чи наполягати на своєму. Тобто все те, що ми маємо на увазі, коли кажемо: він (вона) сором’язливий.

Про позитивне самосприйняття

Звичайно ж, переважна більшість батьків хоче бачити своїх нащадків незалежними, самостійними, активними, а не навпаки. Як цього досягти? Насамперед, розвинути у дитині позитивне самосприйняття: любити і приймати її такою, якою вона є, з усіма її чеснотами і недоліками. Наступна важлива проблема всіх сором’язливих – занижена самооцінка. Щоб її підвищити, треба якомога частіше хвалити невпевнену в собі дитину. Навіть якщо не знаєте, за що, вигадайте, радить психолог Володимир Леві. Щоправда, тут не слід забувати ще одне засадниче правило: хвалити, а також критикувати можна лише вчинки і справи людини, і жодним чином – не її саму. І ще: перед дитиною слід ставити завдання, які вона здатна вирішити. Адже впевненість у собі досягається завдяки успіху, і перші успіхи, як і перші поразки, дуже впливають на формування особистості.

Почуття власної гідності

Не менш важливим є і виховання у дитини почуття власної гідності. З цим у країні завжди було непросто. Адже тоталітарній системі потрібні були слухняні й пасивні гвинтики, а не впевнені у собі, активні громадяни, які про все мають власну думку. Можливо, і в родині простіше, коли діти завжди слухняні. Але не варто вимагати від дитини завжди погоджуватися зі старшими, пригнічувати її особистість. Хіба не таким чином виховують конформістів? Не треба бути послідовником Фрейда, щоб погодитися: багато наших психологічних проблем мають своє коріння в дитинстві. А що робити, якщо від сором’язливості страждає цілком доросла людина? (Далі буде…)

Матеріали до теми:

• Чи легко бути сором’язливим? (I)