Бойовики «Талібану» у північному Афганістані дісталися кордонів Центральної Азії, і знайоме відчуття надзвичайної ситуації поширюється у трьох країнах на межі з Афганістаном: у Таджикистані, у Туркменистані та в Узбекистані.
Це відчуття є знайомим, адже «Талібан» вже захоплював північно-афганські райони 20 років тому, а сучасна реакція у столицях Таджикистану, Туркменистану та Узбекистану нагадує їхні рішення з кінця дев’яностих.
Втім, чимало змінилося.
Біженці
7 липня незалежне таджицьке медіа «Азіа-Плюс» повідомило, що більше за 1000 біженців з Афганістану перетнули кордон і потрапили у Горно-Бадахшанську область східного Таджикистану у зв’язку з бойовими діями між «Талібаном» та військами уряду в афганській провінції Бадахшан.
За 2 тижні до цієї події Йодгор Файзов, очільник великої таджицької області, наказав місцевим органам влади готуватися до прибуття 10 000 біженців, хоч він і попередив, що їх кількість може збільшитися до 30 000.
Це не є ані несподіванкою, ні перебільшенням.
У кінці вересня 1996 року «Талібан» захопив Кабул і продовжував наступ на північ.
26 квітня 1997 року президент Таджикистану Емомалі Рахмон (на той час він все ще використовував прізвище Рахмонов) зустрічався з головою російської Федеральної прикордонної служби Андрієм Ніколаєвим та сказав, що близько 100 000 біженців перебували на таджицькій стороні кордону.
Громадянська війна у Таджикистані розпочалася у 1992 році і завершилася 27 червня 1997 року, коли уряд та противники підписали мирну угоду.
Поява «Талібану» у Афганістані пришвидшила примирення сторін, яких також підштовхували до цього Росія, Іран та ООН.
Більш ніж 50 000 громадян Таджикистану тікали від кровопролиття у Афганістан протягом цих п’яти років. Таким чином серед тих 100 000, про яких згадував Рахмон, було декілька тисяч громадян його країни.
Уряд Таджикистану потребував усієї військової сили власної армії для боїв всередині країни.
Російські прикордонники – та обмежений контингент миротворців Союзу незалежних держав, який наповнювався військовими з Казахстану, Киргизстану та Узбекистану – отримали завдання охороняти кордон з Афганістаном.
Мир вкорінювався у країні, тому збройні сили Таджикистану потроху почали повертатися до охорони кордону з Афганістаном спільно з російськими військами, яким вдалося лишатися на кордоні аж до 2005 року.
У кінці вересня 2000 року секретар Ради безпеки Таджикистану Аміркул Азімов попереджав, що на кордоні з Таджикистаном через військові дії у Афганістані опинилися приблизно 100 000 афганських біженців.
Рахмон казав, що Таджикистан не прийматиме біженців з Афганістану, тож 1 000 афганців, що перетнули кордон 4-5 липня 2021 року, стали першими у цьому.
Афганські біженці також потрапляли у Туркменистан та Узбекистан у дев’яностих.
Близько 800 біженців перетнули туркменський кордон у листопаді 1996 року, ще 8 000 – у червні 1997 року. Усі побули кілька днів у Туркменистані та були депортовані туркменською владою назад.
Більшість біженців походила з провінції Бадгіс. 7 липня 2021 року Талібан захопив всю провінцію, а за адміністративний центр провінції, місто Калаї Нау точились запеклі бої, свідчили очевидці.
Станом на 1994 рік в Узбекистані вже перебували, за різними оцінками, 5 000 – 8 000 біженців з Афганістану, натомість влада Узбекистану поступово закривала відносно короткий 160-кіломентровий кордон з Афганістаном.
Після того, як «Талібан» вперше дістався узбецького кордону в 1997 році та захопив прикордонний район у серпні 1998 року, Узбекистан також заборонив перетин кордону біженцям з Афганістану.
Досі афганським біженцям вдавалося знаходити притулок лише у східному Таджикистані.
Натомість на півночі афганці, які були вимушені покинути батьківщину через бойові дії, наразі збираються у таджицьких таборах недалеко від покинутих ними домівок.
У таборах не вистачає їжі, води та медичної допомоги, а багатьом людям доводиться жити у переповнених приміщеннях та наметах. Якщо ця жахлива ситуація не зміниться, це лише питання часу, коли деякі з біженців почнуть шукати кращих умов у сусідніх державах, перетинаючи північні кордони.
Солдати та воєнізовані угруповання
Цього разу, на відміну від дев’яностих, Таджикистан та Узбекистан вимушені зіткнутися з афганськими державними військами, які намагаються відступати з Афганістану.
21 червня, коли «Талібан» захопив пункт перетину кордону з Таджикистаном «Шерхан-Бандар», 134 афганських солдатів були вимушені відступити в Таджикистан.
Станом на 5 липня у Таджикистані офіційно перебуває 1037 афганських солдатів. Вони отримали дозвіл на перебування «з гуманітарних міркувань», втім, вже 7 липня афганська Національна рада безпеки повідомила, що близько 2 300 афганських солдатів були вислані в Афганістан, багато з яких поверталися у Кабул літаками.
23 червня узбецькі війська затримали 53 афганських солдатів та членів воєнізованих угруповань, які намагалися перейти кордон в Узбекистан, та примусили їх повернутися.
26 червня три афганських солдати зробили спробу перейти кордон, наступного дня ще 44 солдати з’явилися на кордоні.
Усіх примусили повернутися в Афганістан.
20 років тому такої проблеми не існувало для Таджикистану та Узбекистану, адже вони визнавали лише президента Бургануддіна Раббані та його «державні» війська під керівництвом Ахмада Шаха Масуда, міністра оборони з уряду Раббані.
Вони контролювали лише невеликий відрізок територій у північно-східному Афганістані, на кордоні з Таджикистаном. Оплотом Масуда була Панджшерська ущелина. Таджикистан навіть дозволив Масуду евакуювати кілька військових літаків у Куляб, а Масуд та Раббані були частими гостями у Таджикистані.
Узбекистан підтримував афганського узбека та польового командира Абдул-Рашида Дустума. Хоч він втік в Узбекистан у серпні 1998-го після зазнаної від «Талібану» поразки, його війська й далі вели партизанську війну в північному Афганістані.
Зв’язки з «Талібаном»
У кінці дев’яностих Таджикистан та Узбекистан не приховували ворожість щодо «Талібану», натомість Туркменистан, керуючись економічними інтересами з експорту газу та вихваляючись власною політикою нейтральності, взаємодіяв з «Талібаном», навіть дозволив відкрити представництво у Ашхабаді.
Туркменистан все ще заявляє про свою політику нейтральності, втім, дещо змінилося.
Сапармурату Ніязову, першому президенту Туркменистану вдавалося ладнати з «Талібаном», і афганська група була, безсумнівно, задоволена тим, що один з центральноазійських сусідів не цікавився внутрішніми справами Афганістану.
Наступник Ніязова на посаді, Гурбангули Бердимухамедов працював дантистом у часи сусідства з «Талібаном» у кінці дев’яностих і наразі його політика щодо «Талібану» видається менш успішною.
Була інформація про те, що три туркменських прикордонники і три солдати були вбиті у кількох інцидентах у лютому та травні 2014 року на афганському кордоні, і, схоже, «Талібан» був причетний до цих атак. Втім, туркменський уряд не визнає навіть фактів вбивств.
Виринала також інша інформація щодо вбивств солдатів на афганському кордоні. Влада Туркменистану не коментувала ці повідомлення.
Після інцидентів 2014 року у Туркменистані почали звертати більше уваги на збройні сили та закуповувати зброю з кількох країн.
У січні 2019 року в Туркменистані мобілізували резервістів для укріплення позицій вздовж афганського кордону. Стверджують, що з початку липня 2021 року Бердимухамедов наказав відправити більше військових у прикордоння, зокрема військові літаки, танки та артилерію, хоч влада і заперечує пересування техніки до кордону.
Очевидним є те, що Бердимухамедов і його уряд менш впевнені у добросусідських відносинах з «Талібаном», ніж за часів Ніязова, хоч делегація «Талібану» відвідувала Ашхабад у лютому 2021-го, а згодом ще раз, 11 липня.
Захоплення «Талібаном» території у напрямку таджицького кордону в Таджикистані зустріли мовчанкою. Таджицька влада загалом рідко говорить про «Талібан».
Разом з тим представників «Талібану» в Таджикистан не запрошували. Представники Таджикистану не їздили на переговори з «Талібаном».
Певно, найкращі зв’язки у «Талібану» в Узбекистані.
Делегація «Талібану» приїжджала на декілька днів в Узбекистан у серпні 2019 року.
Міністр зовнішніх справ Узбекистану Абдулазіз Камілов зустрічався з представниками «Талібану» у декількох країнах протягом останніх років. Камілов також зустрічався з представниками «Талібану» на території Пакистану в 2000 та 2001 роках.
Після втечі Дустума у 1998 році Узбекистан з часом і без великого захоплення визнав, що «Талібан» – тепер його сусід.
У жовтні 2000 року президент Іслам Карімов сказав: «Ташкент готовий визнати будь-який уряд в Афганістані, навіть якщо це «Талібан». Це неважливо, чи нам подобається цей уряд».
Основним занепокоєнням уряду Узбекистану стала присутність бойовиків з угруповання «Ісламський рух Узбекистану» (ІРУ). Вони знайшли притулок у північному Афганістані, звідки вони перейшли через гори у південний Киргизстан влітку 1999 року, а згодом, влітку 2020 року – в східній Узбекистан.
Центральноазійські держави побоюються таких груп, як ІРУ, набагато більше, ніж малоймовірного наступу «Талібану».
Наразі у північному Афганістані є кілька груп, у складі яких є громадяни центральноазійських держав.
Назад до проблеми
В Узбекистані слідкували за просуванням «Талібану», тому організували в кінці червня військові навчання біля афганського кордону. 7 липня війська Узбекистану здійснили спільні навчання з російськими військами в узбекистанській провінції Самарканд. Ташкент відправляє додаткові загони до афганського кордону.
У жовтні 1996-го Узбекистан відправив найкращих військових до кордону. Підкріплення прибуло також у серпні 1998-го, після того, як «Талібан» захопив Мазарі-Шариф.
Минуло 23 роки і 26 червня Таджикистан перевів свої війська у стан підвищеної бойової готовності. 5 липня мобілізували 20 000 резервістів з метою підсилення військ на 1360-кілометровому кордоні з Афганістаном.
У зв’язку зі загостренням ситуації у Афганістані загони російської 201-ї дивізії, що розташована у Таджикистані, здійснили військові навчання 6 липня, включно з атакою гелікоптерів та танків.
Того ж таки 6 липня представники очолюваної Росією Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) відвідали район таджицько-афганського кордону.
Наступного дня міністр зовнішніх справ РФ Сергій Лавров заявив, що війська Росії у Таджикистані, а також ОДКБ «попередять будь-які агресивні зазіхання на наших союзників».
У лютому 1997 року тодішній міністр безпеки РФ Ігор Родіонов зустрівся з його центральноазійськими колегами (за винятком туркменського міністра оборони) у Ташкенті і сказав, що Росія готова до захисту південного кордону СНД.
За декілька наступних років російські війська провели у Росії та Центральній Азії серію об’єднаних навчань з усіма центральноазійськими арміями, за винятком Туркменистану.
Видається, усі країни вздовж афганського північного кордону добре пам’ятають події кінця дев’яностих та нульових у пошматованій війною країні та уважно готуються до можливого повернення «Талібану» до влади з усіма наслідками.
Матеріал був написаний за сприяння Радіо Азаді, Афганської служби Радіо Свобода
