На дев’ятий місяць повномасштабної війни Росії проти України бойові дії знову змінюються. Українські сили оборони сповільнили, але продовжують свій наступ, що активно триває з вересня. Що буде впливати на бойові дії у найближчі місяці? Чи перейде війна у фазу окопної і яких загроз тепер стане більше на передовій?
Під колесами військового «Уралу» земля, що розкисла від дощів, змінюється на таку ж глину – і так кілька разів. Вантажівка насилу пробирається цією дорогою після кількох дощових днів. На прифронтових територіях вже почався той час, коли дороги перетворюються на напрямки.
І для того, щоб хоч кудись доїхати до військових, потрібно їхати на великих вантажівках. Хоча і вони, буває, деколи застрягають. І тоді єдиний транспорт, яким можна користуватися – це гусенична техніка. Таких рейсів, в яких не завжди йде гладко, у вантажівок може бути кілька на день – щоб у артилеристів було все необхідне для стримування противника – насамперед боєприпаси.
У дощ коригування вогню з безпілотника немає. Тому стріляють, як кажуть військові, за плановими цілями або коли терміново потрібна допомога піхоті.
«Тобто це ціль, яка вже наперед розвідана і в цьому місці, ймовірно, є ціль – противник, техніка, жива сила противника. І, час від часу, якщо вона з'являється на цій позиції, ми відкриваємо вогонь. Тобто, якщо, наприклад, противник здійснює якісь дії в дощ – так і ми працюємо в дощ. Тобто все більше залежить не від погоди, а від дій противника», – каже артилерист ЗСУ Андрій.
«Наскільки я знаю, працювали по передньому краю, коли вони намагалися вчергове йти в атаку. За допомогою артилерії зупинили і відбили їхню атаку. Вчора чи позавчора відбили ворожий наступ. Ну як, спробу наступу. Таких спроб по 5-10 разів на день, як коли», – додає інший артилерист ЗСУ Ілля.
Артилеристи кажуть, що працюють за плановими цілями, а після вогню роблять перекат.
«Так, ховаємось. Ховаємося. Бачили, чули. Влітку було добре. Були кущі та дерева, чим укривати. Зараз, звичайно, погано. 2 постріли – листків немає. Доводиться по-новому рубати, по-новому вкривати», – каже артилерист ЗСУ Олег.
«Я вважаю, що ефект листя для приховання позицій трохи переоцінений. Інфрачервоне, тепловізійне зображення з дронів допомагають бачити крізь нього постійно та онлайн є багато таких відео. Звичайно ж, буде певна втрата скритності візуальної, але водночас через те, що все навколо стане коричневим, дерева втрачають листя, і ви отримуєте універсальність кольорів. Чим менше об'єктів між вами і тим, що на вас дивиться, тим меншій кількості кольорів вам потрібно відповідати, щоб ховатися від супротивника», – пояснює інженер аналітичного центру RAND Майкл Бонерт.
Використання безпілотників – це сфера, на яку сезонне погіршення погоди вплине дуже сильно. Наприклад, стрільбу артилерії на великі відстані вглиб окупованої території майже завжди коригують з неба. Саме безпілотники – дуже часто цивільні, різних типів – дають військовим розуміння та інформацію про те, що відбувається довкола.
«Це означає, що погіршення погодних умов, яке неминуче станеться, і воно вже стається, дійсно вплине певним чином на особливості ведення бойових дій. Воно їх жодним чином не зупинить, звісно. Тим не менш, ми можемо говорити, можливо, про зниження інтенсивності роботи артилерії якраз таки через зміну інтенсивності польотів безпілотної авіації у зв’язку з погіршенням погодних умов. Тобто сильний вітер, дощ, туман і так далі. Є питання по зв’язку, є питання по цілісності апаратів, тому це дійсно впливатиме на інтенсивність ведення розвідки та ураження», – каже глава аналітичного відділу фонду «Повернись живим» Антон Муравейник.
У мережі також є сотні відео, на яких коптери скидають гранати або снаряди як на техніку – іноді з фатальними результатами, – так і на піхоту. Подібні атаки українські військові на передовій практикують ще з часів окопної війни на Донбасі – зараз таке застосування дуже масове, хоч наскільки воно успішне – питання спірне.
«Не можна сказати, що це великий відсоток ефективності таких ударів, тим не менш ці удари, якщо вони ефективно влучають і знищують техніку – вони важливі. Тому що, фактично, ціна, якість такого, можна сказати, ударного комплексу, вона доволі приємна. Тому що, умовно, можна однією гранатою знищити якийсь умовний БТР, підпалити склад БК або склад палива на рівні взводу, наприклад, там на передовій», – продовжує Антон Муравейник.
Попри погіршення погоди, наступ українських сил – триває. Але його темп, як визнає керівництво країни, – знизився. Про ситуацію в Херсонській області на півдні військові мовчать – навіть про обстріли. На сході українська армія потроху просувається ближче до траси Сватово – Кремінна, звільняючи нові села, а також відкинула окупаційні сили від Бахмуту, найгарячішої точки Донецької області.
«Різниця Бахмуту з усім іншим фронтом саме в тому, що це єдина ділянка, де росіяни продовжують свій наступ. Пояснення цьому є. Воно дуже просте і для нас приємне насправді. З цього пояснення витікає, що на інших ділянках вони таке повторити не здатні. Справа в тому, що за Бахмут воює не тільки регулярна російська армія. Основною ударною силою саме там є приватна військова компанія «Вагнера». Вона і якісно відрізняється від решти російської армії. «Вагнерівці» – це, можна сказати, досвідчені професіонали. Це професійні вояки, які мають багаторічний досвід війн у різних країнах світу. «Зелених» там нема», – каже воєнний історик та учасник АТО Євген Дикий.
«Стрілкові бої там, в принципі, вже природна річ. Там кожного дня на коротких дистанціях, надкоротких дистанціях. Якісь позиції втрачаємо. Відбиваємо знову. Треба розуміти, якщо ми втрачаємо якісь позиції – це не значить, що покотилася бригада або батальйон, або ще щось. Просто це значить, що там не було вже кому їх обороняти. У нас є позиції. І у нас підкріплення, просто люди не можуть до них дійти, тому що артилерією виноситься ближній тил, і люди просто не можуть туди піти. І часто буває що позиції, якась там будівля, залишають тому, що, в принципі, всі контужені, поранені, вони відходять. На ранок перегруповуються і відбивають знову», – каже волонтер Роман Донік.
Активні спроби атакувати Бахмут армія РФ зробила на початку серпня. Після тривалих боїв за контроль над трассами, що йдуть через місто. І, спочатку, мала певний успіх, просунувшись вглиб позицій ЗСУ на 10 км, захопивши кілька населених пунктів. Згодом наступ російських військових видихся на підступах до міста і останні два з половиною місяці тут йдуть важкі позиційні бої.
«Це ділянка фронту досить велика і вона розтягнута. Спроби йдуть по всіх напрямках. Обстріли постійні. Єдине, що зараз відрізняється, – це «Точки У», останнім часом їх там не було. У нас же нікуди не дівся снарядний голод по калібрах, по радянських. Їх як нема, їх і не було, і найближчий час і не буде. Бо їх тупо немає. Перевага в чавуні у них є. Там воюють підрозділи, які сточувались спочатку об «Азовсталь» – це перший армійський корпус, так званий «деенер». В них теж досвід бойовий майже 8 років», – продовжує Роман Донік.
Атаки на місто і на прилеглі населені пункти йдуть цілодобово, хвилями. Артилерія окупантів, як реактивна, так і ствольна, не стихає. Місто усе більше руйнується через обстріли. Група «Вагнера», яка складає основу наступального угруповання, не рахує втрат.
«У мене інформація абсолютно з перших рук. Від наших бійців, які тримають оборону в Бахмуті. Виглядає це наступним чином. Спершу атакують якісь дивні люди, в яких немає навіть касок і бронежилетів. Вони у формах, із калашами, але навіть без броні. Вони атакують достатньо невміло. Але вони атакують великою масою. Ми не знаємо, хто це. Є припущення, що це оті самі зеки, яких понабирали по колоніях або є, на жаль, гірша альтернатива. Це можуть бути примусово мобілізовані з населення Луганської, Донецької областей, але вони йдуть раз, вони йдуть два. І поки наші витрачають БК і часто сили на відбиття оцих атак, як вони їх називають зомбаків, за цей час до них ближче підбираються, власне, професійні «вагнерівці». І оце тоді вже із втомленими нашими бійцями починається дійсно серйозна заруба. І не завжди оце можна витримувати, власне багато хвиль «м'яса», яким тебе буквально засипають», – каже Євген Дикий.
Взяття Бахмута теоретично дало б російським військам можливість наступати на Костянтинівку, Слов’янськ та Краматорськ. Але загалом не впливає на театр бойових дій. Упертість, із якою армія Росії та найманці штурмують місто, має не військові, а політичні причини, вважають експерти.
«Ми все бачимо через призму фронту. Ми все бачимо через призму двох ворожих сторін і уявляємо їх собі ніби як моноліти. І у випадку України, воно так і є. У нас абсолютно монолітне командування. А от у росіян – це не моя думка, думка західних аналітиків. Вона дійсно пояснює непояснювальне – на біса їм Бахмут. Вони вважають, що слід розглядати через призму внутрішньої боротьби в Російській Федерації. Що так званий путінський кухар Пригожин, який є власником компанії «Вагнера», намагається довести, що він набагато кращий за військове керівництво. Умовно кажучи, за Суровікіна. Або за Шойгу. І поки вся армія відступає – його армія навіть зараз продовжує брати міста. І що це битва не так за Бахмут, як за крісло Шойгу. Враховуючи, які криві реалії в РФ, цілком ймовірно, що західні колеги правильно вирахували суть того, що відбувається», – каже Євген Дикий.
Після звільнення Лиману і сходу Харківщини, українські війська ведуть бої в районі Сватового і Кремінної – це вже Луганщина. Наступ української армії тут продовжується, але Росія встигла стягнути туди значні сили і укріпити кілька рубежів оборони.
«Був такий певний момент, що вони втекли зі Сватового і Кремінної. Тих самих двох міст, за які зараз доводиться дуже серйозно воювати. А тоді вони стояли – 4-5 днів – просто порожні. З них втекли всі орки, місцеве населення почало вивішувати українські прапори, а ми туди не зайшли. Бо просто не вистачало ресурсів, не вистачало частин, задіяних на цьому напрямку фронту. Бо ніхто не чекав, що доведеться отак зразу займати такі величезні території. Просто не вистачило резервів тоді у командування. Був упущений цей момент. А тепер доведеться вже саме відбивати. А от вже в Лимані було все так, як має бути на війні. Три тижні серйозних боїв і Лиман наш. Так само тепер буде з Кремінною, зі Сватовим. Оце якраз є, на жаль, нормальним на війні. Коли ворог все ж таки чинить опір», – каже Євген Дикий.
Активні бої в Україні йдуть на лінії фронту довжиною в 1300 кілометрів. Найближчими місяцями погода багато в чому обмежить можливу зону бойових дій. Дороги, за контроль яких йдуть бої всі ці місяці, стануть ще важливішими. Але, на відміну від весни, тепер наступає українська армія.
«Багнюка – це дуже серйозний фактор. При тому, що це той фактор, який завжди за будь-яких умов працює проти тої сторони, котра в наступі. В багнюці некомфортно обом сторонам. Але в багнюці тримати оборону і в багнюці просуватись вперед – це зовсім дві різні історії. На жаль, багнюка знижує можливості техніки до пересування тільки мощеними дорогами, навіть початок вторгнення росіян в Україну чудово показав, що якщо ти прив'язаний до мощених доріг – у тебе великі проблеми. Тебе можна просто по-різному нашматувати на шматки і цілими колонами знищувати. Тому, звичайно, багнюка – це поганий фактор саме для нас. Можна вважати, що все буде дуже сповільнюватися. І тоді дійсно якійсь саме активні, великі марш-кидки будуть можливими тільки промерзлим ґрунтом. Якщо він, до речі, цієї зими буде, що ніхто не гарантує. В епоху глобального потепління не кожної зими взагалі ґрунт промерзає», – продовжу Євген Дикий.
«В українців був дуже швидкий наступ у Харкові. Він покладався на мобільність та далекобійну поразку цілей. Проблеми, якщо поразка повільніша, а просування ускладнене. Тоді такі прориви малоймовірні, але все ще можливі. Зіткнення будуть, швидше, схожі на те, що ми бачили минулих місяців на кордонах Харківської області. Де сили діють у повільному темпі та методично», – каже Майкл Бонерт.
Ніхто не береться прогнозувати тактику чи подальші дії військових під час вимушеного часткового переходу до окопної війни, де всі перебувають під прицілом артилерії. Під час позиційних боїв на Донбасі бійцям часом доводилося вирубувати лісопосадки, щоб заготовити дрова. Таких лісопосадок, наприклад, у Херсонській області – не так багато. І таких нюансів, де важливим є досвід командирів, – дуже багато.
«Чим більш мотивований і ефективний командир буде на позиції – він зможе налагодити службу потрібним чином, забезпечити умови проживання особовому складу, підвіз боеприпасів, підвіз харчування і гігієнічних засобів у тому числі. Тут, насправді, в такі часи ініціатива спускається, завжди так насправді було, і важливість цього не можна переоцінити, ініціатива спускається завжди на керівників найнижчої ланки: командирів відділень, взводів, рот. І від того, як вони налагодять свою службу, залежатиме якраз таки те, як вони будуть воювати», – каже Антон Муравейник.
«Якщо буде сніг, зима, холодно, і буде команда, що ми будемо наступати, значить, ми будемо наступати, і будемо адаптуватися і ухвалювати рішення адекватні, дуже швидко і грамотно. Тому сказати, що якось впливають погодні умови – так, впливають. Ну, може там на настрій, але саме на обов'язок, на бажання звільнити та деокупувати території – жодним чином не впливає», – каже нацгвардієць «Іванич».
Із приходом сезону дощів, а згодом зими – війна не зупиниться, але затягнеться ще більше. Ховатися стане важче, і розвідувати також. При цьому погода буде однаково впливати як на російські окупаційні сили, так і на українську армію. Напрямки атак усе більше залежатимуть від доріг, а бійці на передовій – від логістики, тобто доставки боєприпасів, їжі та інших речей із тилу. І тут вже важлива мотивація бійців – хто більше готовий жити місяцями у сирості і холоді під обстрілами.
