«Немає хорошого знайомства з минулим і сучасністю»: як вивчати історію та культуру кримських татар в Україні

Кримськотатарська історія та культура потрапили у поле зору українців вже після анексії Криму Росією. Чи допомагає українська держава кримськотатарському народу в системі освіти? Як кримськотатарська та українська культури можуть доповнювати й збагачувати одна одну? І чи налагодився між українцями та кримськими татарами діалог, якого було б достатньо для планування майбутнього Криму після деокупації?

На ці та інші теми в ефірі Радіо Крим.Реалії разом з ведучою Оленою Ремовською розмовляють доктор філологічних наук, український дослідник тюркських культур і літератур Микола Васьків та програмний директор Кримського дому в Києві Алім Алієв.

‒ Пане Миколо, ви займаєтеся інтеграцією кримськотатарської тематики в українську освіту. Як, чому й коли ви почали цим займатися?

Васьків: Саме тюркськими літературами й культурами... У 1990 році я почав працювати в Запорізькому університеті, у нас був вакантний курс, який ніхто не хотів брати: «Літератури народів СРСР». Потім він став називатися «Літератури народів СНД» і врешті-решт ‒ «Літератури народів Сходу». Більше ніж десять років я його викладав, потім переїхав до Києва, потрапив на конференції у Туркменістан та Киргизстан. Серед тюркських літератур є наші співвітчизники ‒ кримські татари. Їх літературою, минулим, взаєминами із Україною, історією українського сходознавства активно займалися в 20-і ‒ 30-ті роки й на якомусь витку знову до цього повернулися.

‒ Але чому в українських шкільних та університетських програмах немає практично нічого про кримських татар?

Васьків: Зазвичай, коли у школі, у звичайних україномовних класах говорили про історію України, це була інерція ще радянських традицій, а до цього ‒ російськоімперських, що Туреччина це одвічний ворог, іслам ‒ ворог православ'я, кримські татари ‒ васали Туреччини та одвічні вороги. Це підсвідомо закладалося в дитячу пам'ять, пізніше у дорослу. Радянська влада, яка нібито поборола царську Росію, насправді як імперія продовжувала ту ж саму традицію. Сталін був прихильником цієї ідеї, після нього так і залишилося переконання в тому, що Радянський Союз має володіти Босфором і Дарданеллами. Це постійно спричиняло негативне ставлення до турків і, я думаю, було не останньою причиною репресій проти кримських татар ‒ депортації у травні 1944 року. Добре, що зараз ця традиція успішно долається.

Ще у 20-і роки історики доводили, що торгових, мовних, культурних контактів між українцями та турками, українцями й кримськими татарами було набагато більше, ніж ворожнечі та військового протистояння, які насаджувалися пізніше.

‒ Ініціатива інтегрувати кримськотатарську тематику в українську освіту виникла у зв'язку з подіями 2014 року?

Васьків: Так, під їхніх впливом. Якраз визріла й моя ідея такої інтеграції ‒ у 2016-2017 роках... Кримські татари ‒ корінний народ. Вони невіддільна частина української політичної нації. Вони споконвіку жили на цій території. Чому ми вважаємо, що це не українська література чи не література української політичної нації? З 1990 року й навіть після подій 2014 року українська й кримськотатарська спільноти начебто перебувають у паралельних світах. Немає хорошого знайомства з минулим і сучасністю кримських татар серед україномовних громадян, і так само, я підозрюю, кримські татари, живучи в одній державі з українцями та підтримуючи її, не дуже добре знають українську культуру, літературу, історію.

‒ І як це виглядає зараз? Затвердили зміни в українську програму?

Васьків: Частково. Мені не хочеться думати, що це був певний саботаж ідеї, хоча такі підозри є. Декілька творів додали, але це має несистемний характер. Пропонувалося внести зміни, починаючи із першого класу. Я думаю, програма дуже не постраждає, якщо хоча б в один семестр один урок відвести на вивчення якогось вірша кримськотатарського автора або невеликого оповідання. Розповісти, хто цей автор ‒ так само, як про Тараса Шевченка та Івана Франка. Якийсь цікавий епізод з їхнього дитинства, про їхні взаємини з дітьми. І ось так від першого до восьмого класу відбувалося б таке поступове введення кримськотатарського світу в українську літературу. З дев'ятого вже йде вивчення літературного процесу, яке у мене розроблене.

‒ Принаймні, після 2014 року з боку кримськотатарської громади з'явилися приватні ініціативи, щоб популяризувати свою культуру, зробити її ближчою для українців. Аліме, ви як директор Кримського дому в Києві підтримуєте ідею професора Васьківа розповідати про видатних кримськотатарських авторів в українських школах?

Алієв: Мені здається, звичайно ж цей процес потрібно було починати ще енну кількість років тому. У свідомості українців, які живуть на материковій частині країни, кримські татари завжди асоціювалися з умовною Ялтою, умовними чебуреками та вином «Масандра». Глибше взаємопроникнення культур відбувається зараз, в останні п'ять років. Торік ми запустили конкурс і фестиваль «Кримський інжир» українсько-кримськотатарської літератури. Ми отримуємо досить багато робіт українською, кримськотатарською мовами про Крим, про кримських татар ‒ і це, звичайно, дуже радує.

Зокрема через літературу, через культурні та освітні процеси ми маємо говорити одне з одним. Інакше нам буде важко і все важче розуміти наших співвітчизників, які живуть на півострові ‒ і їм буде все важче розуміти нас тут.

‒ Але все ж це залишається на рівні приватних ініціатив? Чи ж ви бачите якісь зрушення на рівні держави?

Алієв: На жаль, досі все залишається на плечах ентузіастів. Дуже багато речей, болючих для вихідців із Криму, важко іноді прокомунікувати чиновникам або міжнародним структурам ‒ що культура має бути точно одним із основних фокусів. Є ще один приклад: буквально місяць тому Кримський дім передав 150 комплектів книг кримськотатарської сучасної і класичної літератури українською мовою в 150 найкращих шкіл України. Я дуже сподіваюся, що ці книги дійшли до шкіл ‒ ми ще це не анонсували. Але тут знову ж була моя ініціатива, коли я виходив на Міністерство освіти й говорив про важливість вивчення українцями кримськотатарської літератури, щоб вона була частиною українського літературного процесу.

Васьків: Згоден. Нічого так не формує спільноту, як дві речі: засоби масової інформації та освіта. Вона закладає масові знання... У ЗМІ в нас часто поширюють міфи ‒ на випередження має працювати масова комунікація або хоча б розвіювання цих міфів. Ось розповідали, що кримські татари займалися самозахопленням земель у Криму, але ніхто не докопувався до причин. Багато хто з тих, хто живе сьогодні на півострові, здогадуються або знають, що живуть не на своїй землі, що її колись надали. Але держава мала на себе це взяти, забезпечити, допомогти, навіть звертатися до міжнародного товариства, апелювати до міжнародних програм тощо ‒ а все пустили на самоплив, і постійно складалося враження про кримських татар: «Ну ось бачите, вони тут приїхали, а хто вони?»

‒ Чи можна сказати, що за останні п'ять років вийшли на інший рівень, який дозволив би запустити діалог про те, як виглядатиме майбутнє Криму після деокупації?

Васьків: Я думаю, що про це зараз говорять набагато більше й предметніше, тому що раніше це були такі гіпотетичні розмови: «Дали територіальну автономію, навіщо змінювати Конституцію, що скаже наш північний сусід, збережімо статус-кво». Сьогодні виникає питання, яким буде Крим після деокупації: чи це буде звичайна область в унітарній державі, чи можливо поставити питання про кримськотатарську національно-територіальну автономію? Діалог потрібно вести чесно, відкрито, не говорити, що «зараз не на часі, відкладімо на потім».

(Текст підготував Владислав Ленцев)