Mike Eckel
Шукаємо найкращого актора на другорядну роль. Комік, що став президентом, після великої перемоги в парламенті хоче знайти собі прем’єра.
Володимир Зеленський привів свою партію «Слуга народу» до вирішальної перемоги – здобуття більшості в парламенті. Тепер президентові України потрібен хтось, хто служив би народові на посаді прем’єр-міністра і вивів би економіку в безпечніші води, маневруючи поміж приголомшливою корупцією, дорогою війною з підтримуваними Росією сепаратистами і потенційними переговорами з західними позикодавцями.
Володимир Зеленський уже давав знати, що схиляється до призначення економіста чи когось із фінансовим чи управлінським досвідом на посаду нового прем’єр-міністра.
Тепер це завдання полегшується йому тим, що вже не потрібно торгуватися з коаліційним партнером. Але він усе одно муситиме переконати законодавців у Верховній Раді підтримати його кандидатуру. І головна опозиційна сила, прихильна до Росії партія на чолі з Віктором Медведчуком, кумом президента Росії Володимира Путіна, може ускладнити йому життя.
«Ми хочемо, щоб це була незалежна, сильна людина, з професійною освітою, людина, яку поважають в Україні, по-перше, і яку поважають на Заході, який є дійсно прикладом, гуру економіки», – сказав він після закриття дільниць 21 липня.
Це була відповідь на запитання журналістів, чи не має Зеленський наміру висувати на посаду прем’єра голову меншої нової ліберальної партії «Голос» Святослава Вакарчука. Для тих, хто стежить за українською політикою, вона стала вказівкою, що Зеленський, імовірно, має на увазі когось із технократичним досвідом.
«Протягом вихідних (Зеленський) наголосив на важливій ролі (парламенту) як засобу стримувань і противаг і дав знати, що хоче висунути на посаду прем’єр-міністра поважаного економіста, з добрими контактами на Заході, який іще не має політичної кар’єри, – написав аналітик із Лондона Тімоті Аш у коментарі електронним листом 22 липня. – Це наводить на думку, що він вочевидь має на увазі когось конкретного. І це наводить на думку, що прем’єр-міністром має бути технократ».
У такому короткому списку є Айварас Абромавичус, який недовгий час був міністром економіки за президентства попередника Зеленського Петра Порошенка, і Олександр Данилюк, колишній міністр фінансів.
Аборомавичус, який уже публічно підтримав владу Зеленського, привітав результат парламентських виборів, сказавши Радіо Свобода: «Мабуть, краще й бути не могло».
Литовець із ліберальними поглядами, Абромавичус був міністром економіки посеред президентства Порошенка. Та в лютому 2016 року він подав у відставку, різко звинувативши Порошенка і його ділових партнерів у тому, що вони недостатньо роблять для того, щоб викорінити корупційні бізнесові оборудки і конфлікти інтересів.
Данилюк був міністром фінансів до червня 2018-го, коли його витиснув із посади прем’єр-міністр Володимир Гройсман – теж після сутички на тему корупції. Як і Абромавичус, Данилюк різко оголосив про свою відставку, заявивши: «Я країною не торгую».
Данилюк уже зайняв місце у владі Зеленського, призначений секретарем Ради національної безпеки і оборони. Він уже навів важливі мости зі США, побувавши у Вашингтоні раніше цього місяця.
Із економічного погляду Україні ведеться непогано, незважаючи на значні структурні проблеми, серед яких і війна на Донбасі. Цього року економіка мала б зрости на 2,7 чи й на 3 відсотки – залежно від прогнозу: чи то Міжнародного валютного фонду, чи то Національного банку України. Інфляція зменшується, через що Нацбанк зменшив головну позикову ставку за три дні до виборів.
Київ уже роками залежить від західного фінансування, щоб фінансово зводити кінці з кінцями, і десь на початок осені заплановані переговори в МВФ у намаганні влади Зеленського розблокувати останній транш у 2 мільярди доларів із загалом 3,9 мільярдів у рамках угоди про позику.
Для МВФ вкрай важлива відданість влади боротьбі з корупцією, і це відклало надання траншу до формування нового уряду.
«Затримка у проведенні ключових реформ або кроки на нівелювання попередніх досягнень, зокрема через судові та законодавчі рішення, можуть суттєво посилити вразливість економіки України і стати на заваді продовженню співпраці з МВФ», – заявив НБУ, оголошуючи 18 липня про зниження облікової ставки.
Читайте також: «Думаю, Медведчук почав працювати з кандидатами від «Слуги народу» ще на рівні виборчої кампанії» – Рахманін
Іще одним каменем спотикання були намагання реформувати газовий сектор, у якому домінує державна компанія «Нафтогаз». Компанія, що займається і видобуванням, і транспортуванням газу, в першій половині 2019 року внесла до держбюджету майже 16 відсотків від усіх надходжень до нього.
Але розмір і вплив компанії ускладнюють її очищення. Влада Порошенка також намагалася змінити структуру тарифів на газ, яка походить іще з радянських часів і стримувала ціни для населення на штучно заниженому рівні.
Серед інших потенційних кандидатів, про яких говорять у Києві, є двоє посадовців «Нафтогазу» – Андрій Коболєв, голова правління, і Юрій Вітренко, виконавчий директор компанії, який відіграє визначальну роль у веденні боротьби «Нафтогазу» з російським державним газовим велетнем «Газпромом».
Але обидва вони, разом із іншими членами керівництва «Нафтогазу», зазнали критики, коли їм заплатили за їхні досягнення на чолі компанії премії західного рівня. Частина української громадськості, та й дехто з депутатів, називали їх недоречними, враховуючи, що компанія державна, а люди невдоволені зростанням тарифів.
Є ще і Владислав Рашкован, який у 2014–2016 роках був заступником голови Нацбанку і який має підтримку свого впливового портового міста Одеси. Нині він – заступник виконавчого директора МВФ від України, що потенційно додає йому слави серед західних позикодавців.
Рашкован, Коболєв, Данилюк, Абромавичус чи Вітренко – «кожен із них став би чудовим вибором із погляду ринку», написав Аш.
А за опитуванням понад шести десятків українських і закордонних підприємців, журналістів і аналітиків, що його оприлюднив 22 липня діловий журнал «Новое время», ще одним провідним претендентом є Максим Нефьодов, теж чільний посадовець Мінекономіки, який приблизно за тиждень до парламентських виборів став керівником митної служби України.
Нефьодова вважають новою політичною зіркою. Йому лише 35 років, і його сприймають як людину, що зможе додати Зеленському енергії юності, якою той намагався оповити своє президентство. Він відомий прихильник гейської і лесбійської спільноти в Києві, що відносно незвично для відомих українських політиків.
Будучи свого часу заступником Абромавичуса, Нефьодов здобув собі славу як захисник системи, що мала вичистити одну з найбільших вигрібних ям української корупції – державні закупівлі.
Систему «ПроЗорро» створили програмісти-ідеалісти, але Нефьодов підтримав її – і реформатори і західні прихильники вихваляють її як видиму ознаку реформ у боротьбі з корупцією.
Оригінал матеріалу – на сайті Радіо Вільна Європа – Радіо Свобода
