80-ліття висадки союзників у Нормандії. Що забезпечило успіх операції?

80 років тому, 6 червня 1944 року, почалася висадка військ антигітлерівської коаліції в Нормандії: операція «Оверлорд» чи то її перший етап – операція «Нептун», знаменитий «День Д». Американські, британські і канадські війська здійснили найбільшу десантну операцію в історії людства.

Більше про цю подію «Історичній Свободі» розповів історик Володимир Литвин.

– Розмови про відкриття Другого фронту почалися ще наприкінці 1941 року. Але тоді у британців був фронт в Африці, а на Далекому Сході почалася війна з Японією. Предметно про другий фронт говорили на Тегеранській конференції наприкінці 1943 року. І британський прем’єр-міністр Уїнстон Черчилль запропонував висадку на Балканах. У цьому була певна логіка. Адже війська союзників висадилися в Італії. Доволі близько перестрибнути з Апеннінського півострова на Балкани. Але радянський очільник Йосиф Сталін був категорично проти і наполягав, щоб союзники висадилися в Західній Європі. За його логікою, чим далі на захід висадяться союзники, тим далі вони відтягнуть німецькі війська зі Східного фронту.

Які у Сталіна були аргументи, що він переконав американського президента і британського прем’єра висаджувати війська у Франції, а не на Балканах?

– Ми доволі часто сприймаємо альянс країн Антигітлерівської коаліції, як одне ціле. Тобто спільні цілі, мета і засоби. Насправді, трошечки все було не так.

Почнемо з британського прем’єр-міністра Черчилля. Він хотів висадити війська на Балканах, щоби закрити перед Сталіним браму до Центральної Європи і обмежити плив СРСР в повоєнному світі. Станом на 1943–1944 роки союзники вже розуміли, що перелом у війні настав. Німецькі війська б’ються, б’ються жорстоко, але їхній опір рано чи пізно буде здолано. Отже, по-перше, закрити перед Сталіним браму в Центральну Європу.

По-друге, якщо війська союзників з’явилися на Балканах, то Черчилль апелював до того, що одна з країн Чорноморського басейну перегляне свою політику. Йшлося про Туреччину, яка дотримувалася нейтралітету. Натомість у разі висадки союзників на Балканах вона, можливо, надала би союзникам свої аеродромів, з яких зручно робити нальоти на нафтові родовища в Румунії.

По-третє, як ви правильно сказали, союзники вже просувалися Італією, звідки відносно легко можна зробити стрибок до Югославії.

Натомість Сталін заявляв, що не розуміє військової важливості Балкан. Коли ж Черчилль йому доводив, що на Балканах Гітлер тримає доволі значне угруповання військ, то Сталін волів просто це ігнорувати. Тобто, якщо якийсь диктатор не хоче чогось помічати, він цього помічати не буде.

– А чому Рузвельт і Черчилль не могли поставити Сталіна перед фактом? Мовляв, хочете другий фронт – ми відкриємо, але там, де самі вважаємо за доцільне.

– Переходимо до третього учасника «великої трійки». Президент США Франклін Рузвельт розумів: якщо переможе план Черчилля, то це нестиме загрозу можливого військового конфлікту із СРСР. Адже Сталін не зрадіє, що перед ними закрили Центральну Європу. Рузвельт Черчиллю говорив в кулуарах, що СРСР – це настільки алогічна держава, що рано чи пізно розпадеться сама, воювати з нею не треба, бо народи СРСР зараз об’єднує ненависть до нацистської Німеччини, яка на них напала. Очевидно, він знав про сталінські репресії, про те, що в СРСР заганяли не стільки «пряником», скільки «батогом».

Також не забуваймо, що Рузвельт був антиколоніалістом, а Черчилль все-таки керував Британською імперією. Зокрема, між ними були суперечки щодо Індії, яка невдовзі стала незалежною.

Зрештою, під час Тегеранської конференції серед американських офіцерів побутувало таке прислів’я: ми не дозволимо англійцям водити нас стежками англійського парку, особливо якщо вони ведуть на Балкани. Таким чином, проти висадки на Балканах був не тільки Сталін, а й Рузвельт, який вважав за потрібне відмовитися від плану Черчилля.

– І як союзники визначалися з місцем висадки після того, як у Тегерані домовилися? Нагадаю, в 1942 році був рейд на Дьєпп – висадка на узбережжі Франції. Це була якби репетиція операції «Оверлорд». Причому репетиція невдала – німці розгромили той десант.

– Репетиція була невдала, навіть провальна, але вона дала цінний досвід. Станом на 1944 рік американські і британські війська, війська Британської співдружності, мали доволі значний досвід великих десантів з моря. Тут і операція «Смолоскип» – висадка в Північній Африці, й операція «Хаскі» – висадка на Сицилію.

Доволі швидко союзники зрозуміли, що висадка має відбутися в Нормандії. Тому йшлося не стільки про обрання місця, скільки про операцію з дезінформації німецького командування, ніби висадка буде в іншому місці.

Хоча пляжі Нормандії були добре укріплені німцями, але там було місце для маневру. Цей великий плацдарм міг вмістити доволі багато військ. Союзникам, які підготували для десанту близько 170 тисяч військових і бронетехніку, потрібен був простір для маневру. Таким чином, вибір впав на пляжі Нормандії. Зрештою, німці чекали висадку в іншому місці.

– Невже?

– Абсолютно! У 1944 році, в тому числі завдяки дезінформації, німці чекали висадки будь-де, але не в Нормандії. Основна увага була прикута до Па-де-Кале. Адже Дуврська протока менша, ніж від Британії до Нормандії. Німецькі командувачі на Заході, фельдмаршали Ервін Роммель і Герд фон Рундштедт багато уваги приділяли узбережжю Голландії. І мало не одна людина в усьому, як його називали, «Тисячолітньому рейху» звертала увагу на Нормандію – Адольф Гітлер. Незважаючи на доволі невеликий досвід керування великими операціями, Першу світову війну він пройшов солдатом, у нього була надзвичайно розвинена інтуїція. І саме Гітлер казав: основна увага – на Нормандію.

Але, попри це, ряд факторів призвів до того, що німецькі війська не змогли вчасно зреагувати на сили вторгнення. Таким чином, перший успіх операції, перша перемога була здобута.

– Все-таки німці захопили атлантичне узбережжя Європи ще в 1940 році. І до 1944 року будували там укріплення – Атлантичний вал. Німецька пропаганда казала про його неприступність. Наскільки Атлантичний вал справді являв собою серйозну оборонну споруду?

– Атлантичний вал – далеко не монолітна споруда, якість якої однакова на всіх ділянках. Скажімо, недалеко від кордону Іспанії Атлантичний вал називали «убогим». Очевидно, висадки там не очікували. Якщо ж говорити про узбережжя Нормандії, то все було більш ніж серйозно.

Тут були довготривалі вогневі точки, бетонні укріплення з гарматами і залогами. Тим не менше, завдяки героїзмові військ союзників їх вдалося подолати.

– Союзники домовилися висадку робити у Франції, але атлантичне узбережжя дуже добре укріплене. Чому не розглядалася висадка на середземноморське узбережжя Франції, де укріплень було значно менше?

– Тут маємо звернутися до військової логістики. Зосередити десантні судна та флот прикриття було набагато легше у Великій Британії, де була велика система портів.

Натомість розвідка союзників робила все, аби німці повірили, що основна висадка буде на півдні Франції. У Середземномор’ї зосереджували неіснуючі армії з муляжами танків і літаків. І командувати там поставили одного з кращих американських генералів Джорджа Паттона. Німці на це подивилися і зосередили певні сили на півдні Франції, чекаючи вторгнення і там.

Врешті-решт, висадка на півдні Франції теж була – операція «Драгун». Але вона сталася вже після того, як операція «Оверлорд» увінчалася успіхом. Коли німці зосередили свої війська в Нормандії – союзники висадилися ще й на півдні Франції.

Таким чином, військово-морські бази Великобританії були основним аргументом за висадку в Нормандії. Бо мало висадитися – треба організувати постачання військ усім необхідним. Без необхідної кількості боєприпасів, продовольства, пального їхній потенціал був би обмежений.

– Які були очікування союзників щодо того, як пройде висадка?

– Щодо очікувань красномовно свідчать два факти. Коли Сталін спитав, чи очікують союзники великого успіху від висадки, то йому відповіли дуже розпливчасто: якщо ситуація не зміниться, якщо опір буде такий самий, якщо німці не зосередять свої мобільні сили. Тобто, очевидно, були побоювання. Після бойових дій в Північній Африці й Італії союзники поважали і навіть побоювалися німецьку армію, яка билася вміло і жорстоко. А командувач об’єднаних військ союзників, тобто сил вторгнення, генерал Дуайт Ейзенхауер записав два звернення до солдатів. Перше – на випадок успіху висадки в Нормандії, друге – на випадок поразки. Таким чином, враховуючи всі фактори, повної впевненості не було.

А те, що погода зіпсувалася буквально перед 6 червня, ледь не призвело до катастрофи! Тим не менше, об’єднаний комітет штабів зійшовся на тому, що зволікати не можна.

Не хочу вдаватися в якбитологію – що було би, якби дату висадки перенесли на той час, на який попервах хотіли...

– А на який хотіли?

– На два тижні. Ця дата збіглася з одним із найбільших у Ла-Манші штормів майже за весь час метеорологічних прогнозів! Таким чином, висадка могла захлинутися або взагалі не відбулася.

Але, в підсумку, погана погода зіграла на користь союзникам. Німецька метеорологічна служба сповіщала німецьке командування, що найближчі два тижні жодних висадок очікувати не варто. Ба навіть ввечері 5 червня командувач німецької армії, яка стояла на узбережжі Ла-Маншу, віддав наказ відмінити повну бойову готовність. Плюс через погану погоду німецькі розвідувальні літаки не проводили розвідку південного узбережжя Британії, де понад 100 тисяч солдатів союзників вже вантажилися на кораблі.

Таким чином, бачите, скільки факторів зіграло на користь союзників.

– Здається, фельдмаршал Роммель тоді навіть у короткочасну відпустку поїхав. Теж вважав, що висадки не буде і можна трохи розслабитися...

– Саме так. Поїхав відзначити день народження дружини.

– І потім ніби казав, що дуже сильно помилився.

– Абсолютно! До того ж, він відправився не літаком, бо перевага в повітрі була за союзниками, а автомобілем. А ми розуміємо, що від Франції до

Німеччини, навіть якщо у фельдмаршала був власний «Мерседес» потужний, довгі години дороги.

– Якщо казати спрощено, то німецькі плани на 1944 рік були десь такі: розгромити союзників при висадці, а після цього більшість сил з Атлантики перекинути на Східний фронт – і зупинити Сталіна.

Після того, як висадка в Нормандії виявилася вдалою, стало очевидно, що десант у море вже не скинути. А невдовзі, у тому ж червні 1944-го, почалася велика наступальна операція на Східному фронті – операція «Багратіон». Німецькі війська зазнали великої поразки на території Білорусі. На що німці тоді розраховували?

– Краще за мене вам відповість фельдмаршал Рундштедт. Під час телефонної розмови начальник штабу німецьких військ фельдмаршал Кейтель, визнавши, що десант не скинули в море в перші години висадки (а це був єдиний шанс німців!), запитав: що ж нам тепер робити? Рундштедт відповів: укладати мир, дурні! Невдовзі Рундштедта замінили на іншого фельдмаршала.

Таким чином, німецьке головнокомандування розуміло, що перші години були втрачені. Коли підлабузники з генерального штабу відмовилися будити Гітлера для того, щоб він віддав наказ танковим дивізіям рухатися до пляжів і скинути десант в море, стало зрозуміло: союзники закріпилися – буде довга, виснажлива війна на два фронти. А всі пам’ятали, що війна на два фронти у Першій світовій війні закінчилася поразкою Німеччини. Фактично, розгром Німеччини був вже питанням часу.

– Там був Рундштедт, нехай у відпустці, але на зв’язку був Ромелль. А наказ танковим дивізіям міг тільки особисто Гітлер віддати?

– Абсолютно! Недовіра Гітлера до генералів тоді вже була неприхованою.

Хоча радянська пропаганда часто применшувала значення ударів авіації Великобританії і США, але німці мусили ховати танкові дивізії в лісах, деякі під Парижем. А від околиць Парижу до Нормандії шлях неблизький. І коли німецькі танки, отримавши наказ із запізненням, рухалися дорогами до узбережжя, то зазнавали бомбоштурмових ударів авіації союзників.

Це призвело до того, що танкові війська кидалися у бій не як монолітна цілісна структура, а батальйонами, тобто хвилями. Такий хвилевий наступ відбити було набагато легше, ніж масований. Таким чином, повторю, перші години були втрачені. Союзники відкрили другий фронт. Це була вдача.

– Отже, успіх висадки в Нормандії забезпечила сума факторів. Але який із факторів – несподіванка, перевага авіації чи те, що Гітлера не розбудили вчасно, а Роммель поїхав – був найважливішим?

– Масовий героїзм солдатів союзників, які висаджувались із десантних кораблів під масованим обстрілом. Героїзм американських рейнджерів, які в Пуент-дю-Ок дряпалися на скелі і штурмували бетонні укріплення. Героїзм команд есмінців, які підійшли на небезпечну близькість до берегової лінії і били по німецьких укріпленнях, щоб подавити вогневі точки. Героїзм екіпажів бронетехніки, яка, хоч і була відповідно обладнана, через шторм часто йшла на дно. Але ті, хто висадився, прямою наводкою подавляли вогневі точки. Героїзм парашутистів, яких скинули за лінію фронту, а деяких помилково скинули на голови німецьким солдатам, але вони билися в повному оточенні… Як сказав один американський генерал, героїзм людини, яка веде за собою своїх підлеглих, і героїзм цих підлеглих визначає успіх операції.

– Ще одним із наслідків вдалої висадки союзників в Нормандії стала пришвидшена підготовка нового замаху на Адольфа Гітлера, який відбувся 20 липня того ж року. Замах був невдалий.