Тактика Росії є тактикою боягузів ‒ ветеран армії США, який евакуює українських дітей

ЛЬВІВ ‒ Джеремі Лок ‒ військовослужбовець у відставці армії США. Сьогодні він разом із волонтерами місії «Aerial Recovery Group» допомагає рятувати українських дітей-сиріт із зони бойової дій, розвозить гуманітарну допомогу українцям, які страждають від війни.

• Понад 700 дітей без батьківської опіки військові ветерани вже евакуювала з небезпечних регіонів. Волонтери також відвідують дітей у місцях, де ті знайшли прихисток, цікавляться, чого бракує дітлахам у побуті і надають потрібну допомогу.
• Місія «Aerial Recovery Group» полягає в тому, щоб зберегти життя дітей у час війни, евакуювати їх у безпечні місця саме в Україні, а не вивозити за кордон, унеможливити торгівлю людьми. У цій місії залучені кваліфіковані, підготовлені та елітні військові ветерани, які рятують життя людей, полегшують їхні страждання та зберігають людську гідність.
• Нещодавно місія «Aerial Recovery Group» відкрила центр у Львові і підписала угоду про співпрацю з військовою адміністрацією.

Керівник «Aerial Recovery Group» Джеремі Лок називає місію в Україні найважливішою, в якій він коли-небудь був. Лок поспілкувався з Радіо Свобода.

‒ Чому ви вирішили допомогти українцям? Коли зрозуміли, що маєте приїхати сюди зі своєю фаховою командою?

‒ Коли ми вперше побачили російські війська, які оточують Україну, то це виглядало на те, що вони планують тут щось робити. Наша організація раніше спеціалізувались у наданні гуманітарної допомоги. Ми працювали у місцях усунення стихійних лих і лих, які спричинили люди, як це є нині в Україні, де триває війна. Допомагаємо найбільш вразливим групам населення. У цьому випадку, це діти-сироти і мільйони потенційних біженців.

Я люблю людей в Україні і дуже гордий, що можу служити тут. І це найкраща робота в моєму житті. Якби це сталося в Іспанії чи деінде, і страждали б діти і невинні люди, ми б поїхали і допомогли їм теж. Емблема війська спецоперацій має напис латиною ‒ «De oppresso liber», що означає «Звільнимо знедолених». Це те, чим я живу, чим живе організація, в цілому.

‒ В яких країнах побували з гуманітарною місією?

‒ Десять з двадцяти років я служив у спецвійськах, як «зелений берет». Наш підрозділ виконував спеціальні завдання, що включало не лише участь у військових діях, конфліктах, але й ми залучались політично. У рамках діяльності нашої організації ми працювали в більше десяти країнах: Афганістан, Сирія, Ірак, Йордан, Таджикистан, Гондурас, Африка, Південна Африка. Там співпрацювали з урядами і місцевим населенням, яке дуже обізнане у ситуації.

В Україні, де відбувається війна, розуміємо, що український уряд зайнятий важливими речами. Основна мета ‒ захистити державу і більшість представників влади над цим і працює.

Тому ми хотіли сюди приїхати і допомогти в роботі з урядом і допомогти захистити найбільш невинних, бідних і неспроможних громадян України. Я і мої колеги, які працюють в організації, вже закінчили свою військову службу. У нас військове мислення, військовий досвід і знання, але ми не носимо зброю, ми не вступаємо в бої. Єдине, за що ми боремось, це за безпеку дітей і українців в цілому. Без допомоги українців, без урядовців, без допомоги військової адміністрації ми б не впоралися з нашим завданням.

‒ Як вдається вивозити дітей із найбільш складних регіонів, по суті, під обстрілами, замінованими дорогами?

‒ Ідеально, коли ми визначаємо конкретну школу чи приміщення з дітьми, яке може бути в потенційній небезпеці і звідти їх евакуюємо. Ми використовуємо багато розвідувальних джерел, щоб передбачити, де і коли, куди росіяни рухатимуться. І на основі цих даних будуємо моделі, скажімо, що за 72 години ця чи інша зона буде в небезпеці і ми маємо забрати дітей. Ми звертаємось до уряду, отримаємо від них погодження.

Інший випадок, територія вже може бути під російським контролем. Ми тоді зв’язуємось із нашою логістичною мережею. Це, здебільшого, українські волонтери, які знають дороги, як і де краще проїжджати. Тоді вони їдуть в те місце і вивозять дітей.

Також у Вашингтоні ми обговорюємо можливість гуманітарних коридорів. Але навіть, якщо коридори відкриті, росіяни їх не пропускають. Доволі часто ці коридори небезпечні і Росія не хоче розуміти, що ми рятуємо дітей із сиротинців. Намагаємось усе робити якнайбільш безпечно.

‒ Скільки людей задіяні до гуманітарної місії в Україні? Звідки ви працюєте? Як організована робота?

‒ У нас два операційні центри, які працюють для України: у Польщі і на заході України. Більшість із нас мають свою основну роботу і ми тут працюємо, як волонтери. Хтось працює у США, Великобританії, а тому ми змінюємо один одного, прилітаємо і відлітаємо.

Працюємо в Україні по два тижні ,нас замінюють інші волонтери. На місці створили основну команду з 10 людей, яка займається пошуком і отриманням дозволів від уряду на рятувальні операції з сиротинців і пересування їх до безпечних місць. Наші партнери, зокрема в Британії, надають інформацію чи дані про будівлі, де дітей заселяють, що потрібно у тих місцях покращити, щоб життя дітей було більш комфортнішим, не таким стресовим.

Більшість людей у світі вірять Україні і вірять в українців. І незважаючи на те, чи Росія виключена звідкись чи ні, ми використовуємо і продовжимо використовувати допомогу міжнародної спільноти.

‒ Ви бачили війни і військові конфлікти у різних країнах світу, чим війна в Україні відрізняється від тієї, яка була, для прикладу, в Сирії чи Афганістані?

‒ Є різні типи бойових дій. В Україні традиційна війна з зовнішнім ворогом, що захоплює країну з визначеними лініями, де знаходяться бойові підрозділи по обох сторонах. Ми знаємо, в яких частинах є російські та українські військові, розміщення, щоб захищати і відбивати напади. А інші конфлікти, в яких я побував і був залучений це ті, які тривали після основних військових боїв, коли продовжуються повстання. Це коли ти захищаєш країну, але ворог, по факту, вже є в ній. Це є вже зовсім інший тип конфлікту, спеціальний.

Є схожості і відмінності. Коли ми працюємо над евакуацією в Афганістані, основне питання було в тому, щоб евакуювати людей з тієї країни швидше, ніж до них добереться Талібан. Бо це було небезпечно для життя людей всередині країни. В Україні стратегія інша. Ми хочемо, щоб люди залишались в Україні в безпечних локаціях. Найбільша ціль, яка нас турбує, це унеможливити торгівлю людьми.

Група людей, яка збирається і вбиває мирне населення в інших країнах, то це ми називаємо терактом. Це те, що роблять для того, щоб посилити страх і паніку. І в цьому випадку багато людей і волонтерів, які хоч і були в розпізнавальному одязі, були вбиті. Це те, що відбувається в Україні. І це ми називаємо тероризмом.

Тактика, яку обрала Росія, це тактика розповсюдження страху, атаки на будівлі, які мають чіткі ознаки того, що там перебувають діти, як в театрі в Маріуполі.

І це жахливо. Але це тут не працює, бо українці є дуже сильні, Україна ‒ об’єднана. Є волонтери, які готові ставити своє життя під ризик. А також є організації, як «Aerial Recovere Group», ми, волонтери, які також приїдуть і будуть ризикувати життям, щоб допомогти. Бо ми віримо в те, що є правильним у житті, допомагаємо невинним людям, які страждають від війни.

Сьогодні тактики ворога в Україні, тобто Росії, жахлива, це тактика боягузів.

• Сергій Нужненко

Чернігів – місто на півночі України. Яка ситуація у Чернігові, обласному центрі, який серед інших перебував у тривалому оточенні російських військ, сьогодні?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Поліції Київщини: 40 загиблих із масового поховання в Бучі – це мирні жителі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Глава МЗС Британії після Краматорська: Росію і Путіна притягнуть до відповідальності