Віталій Дейнега ‒ засновник фонду «Повернись живим». Чому пацифіст і вегетаріанець, який хотів об'їхати весь світ, почав купувати тепловізори для української армії? Про це говорили в «Кримському вечорі» на Радіо Крим.Реалії.
‒ Коли ти востаннє був у Криму?
‒ 2013 рік, останній «КаZантип» (фестиваль електронної музики, що з 1991 до 2013 року проводили в кримському селі Попівка ‒ КР).
‒ «КаZантип» після тебе, до речі, теж переїхав.
‒ «КаZантип» навернувся, якщо чесно. Його трохи ватний засновник (Микита Маршунок ‒ КР), спробував повторити його в Криму. Його накрив рідний і ним улюблений російський наркоконтроль. Були спроби зробити його в Грузії, потім ‒ десь на Філіппінах (у В'єтнамі ‒ КР). Коротше, немає більше «КаZантипа». Можливо, це додало Микиті розуму.
‒ Коли й за яких обставин ти знову опинишся в Криму?
‒ Як тільки там будуть висіти українські прапори і як тільки «Джаз Коктебель» повернеться до Коктебеля.
‒ Чотири роки ваш фонд допомагає армії, але ти ж був пацифістом?
‒ Чому був? Я ним і залишаюся.
‒ Пацифіст, який на Майдані взимку роздавав із коробки яблука?
Будь-який пацифізм закінчується, коли тобі стукають у кватирку ломом
‒ Так, цікава фотографія була. Так, роздавав. Але коли почали бруківку кидати, я сказав, що я проти, я це не підтримую, насильство породжує насильство. Але Рубікон у мене був, коли російські танки поїхали через кордон ‒ на цьому для мене пацифізм закінчився. Будь-який пацифізм закінчується, коли тобі стукають у кватирку. Ломом. Я досі проти війни як явища. Але я також проти здачі країни. Не інтересів навіть, а саме самої країни. Як Путін, наприклад, говорить: ну що, здасте країну упродовж 20 років чи боротиметесь? Ми говоримо: будемо буцатися. Буцаємось далі.
‒ Я пам'ятаю тебе на зборах, де були різні благодійні фонди й різні дискусії про те, що є різна потреба в благодійності, десь важливі тепловізори для армії, десь важливі онкохворі діти, десь важливі бездомні тварини. І ти пояснював їм, що в цьому є якась фінансова логіка.
‒ Це дуже цинічна думка, насправді. Є така хороша книжка ‒ «Поведінкова економіка». Вона про те, наскільки нераціонально людина ухвалює рішення. Уяви, що ми з тобою граємо в російську рулетку. Скільки, наприклад, коштуватиме, якщо ти в неї вже зобов'язаний грати ‒ щоб у неї не грати? Це одне питання. Або скільки тобі мають заплатити, щоб ти погодився в неї зіграти? Суть вибору одна й та ж ‒ грати чи не грати. Але постановка питання дуже сильно змінює те, в скільки ти це оцінюєш. Так і тут. Люди не думають раціонально, це в людській природі. Моя математика 2014 року була простою: рятувати життя найбільш ефективно. Тобто найбільш, вибачте, дешево.
‒ Що означає ‒ дешево рятувати життя?
Так, людське життя безцінне, але, якщо стоїть питання ‒ врятувати три життя чи одне, треба рятувати три
‒ Припустимо, у вас є 100 тисяч доларів, і, припустимо, операція онкохворій дитині коштує 100 тисяч, після якої її шанс на виживання ‒ 50 на 50. А ще на 100 тисяч доларів можна купити 30 тепловізорів, що гарантовано врятують більше десятка солдатів, у яких теж є мама й діти. І це теж важливо. І це питання вибору. Якщо зовсім просто ‒ так, людське життя безцінне, але, якщо стоїть питання ‒ врятувати три життя чи одне, треба рятувати три.
‒ У вашого фонду понад мільйон передплатників. Хто ці люди?
‒ Це приблизно десяток країн, але в основному це, звісно, Україна.
‒ Чи допомагаєте ви тим підрозділам, що були виведені з Криму?
‒ Ми допомагаємо всім підрозділам, що беруть участь в АТО ‒ від авіації до артилерії, включаючи морську піхоту. Тобто всі, хто зараз має потребу. Велика частина штурмової української авіації літає з нашими навігаторами, наприклад. Це спеціальний авіаційний навігатор, він може замінити собою половину приладів у кабіні. Востаннє ми допомагали саме флоту, це був радар на фрегат «Гетьман Сагайдачний». Там стоять чотири радари, і той, за яким він плаває, ‒ наш, за якими стріляє ‒ то свої. Тим, хто вийшов із Криму і йде в АТО, тут же наш представник видає потрібне обладнання. Коли вони виходять, забирає. Це стосується всіх підрозділів. Ми прийшли до того, що це найефективніший спосіб. А ‒ щоб нічого не було вкрадено, Б ‒ щоб воно нормально обслуговувалося й утримувалося в хорошому стані.
‒ Тобто це означає, що хтось цивільний, до того ж пацифіст, точно знав, що на цьому кораблі є потреба в такому радарі?
‒ Для цього є експерти. Я, як керівник, залучаю експертів, якщо я вважатиму себе експертом у всьому, то мені прізвище треба змінювати на Тимошенко.
‒ Як би ти оцінив зараз стан української волонтерської громади? Я пам'ятаю 2014 рік, коли допомагали ну мало не всі. Потім 2018 рік ‒ це коли ми багато разів чуємо, що всі втомилися. Волонтерське товариство виросло в щось самостійне, стало окремою силою?
Залишилися ідейні, ті, хто реально готовий працювати, їх не так багато
‒ У Києві 23 серпня буде хороший захід у «Мистецькому Арсеналі» ‒ він якраз буде присвячений майбутньому волонтерського руху й тому, куди це все йде. Я там презентуватиму новий напрямок діяльності Фонду й взагалі своє бачення на п'ять років уперед. Але якщо ми говоримо про волонтерський рух, то залишилася дуже мала частина тих, хто поліз туди за славою, політикою чи чимось ще. Уже з'являються волонтери під вибори, з пулу президента, що цілком очікувано. Але це такі як би волонтери, знаєте ‒ як росіяни нам брати. Ну ось і залишилися ідейні, ті, хто реально готовий працювати, їх не так багато. Люди стали давати менше грошей, але це не смертельно, якщо ти вмієш працювати. У людей запит дуже виріс, їм треба краще пояснювати, чому тобі, чому стільки й чому сюди. Насправді, мало організацій, особливо системних, залишилося, але ті, які є, ‒ вони, в основному, роблять важливі речі. І у них вже є відносини з Міноборони, з Генштабом, якісь партнерські відносини. І є величезний пласт регіональних волонтерів ‒ хтось там синові, братові, сватові, просто знайомим щось робить, щось везуть. Це великі люди, їх дуже багато. Слава Богу, що вони є.
‒ Громадянське суспільство в Україні існує? У порівнянні, скажімо, з анексованим Кримом?
‒ Не знаю, я ж там не був і мені складно говорити, що там зі свободою слова. Але всі ми бачили сюжети про ці їхні мітинги, що їм зараз раптом стало важко. Але це вже всім по барабану. А в нас люди можуть зібратися й щось змінити. Наші волонтери зібралися, наприклад, підняли кіпіш ‒ і змістили керівництво флоту, тому що навколо тих була купа корупційних скандалів. Ну, не знаю, нехай вони там керівництво Чорноморського флоту усунуть у себе в Криму.
‒ Як зараз ти оцінюєш стан України в цій війні? Скільки ще років знадобиться ваш Фонд?
У що конвертувати довіру сотень тисяч людей ‒ ми знайдемо
‒ Наш Фонд буде стільки, скільки він буде потрібним. А чи буде він потрібним, залежатиме від того, чим він займатиметься. Ніхто не зобов'язаний займатися тільки війною, у нас буде гуманітарний напрям і напрямок, пов'язаний із ліквідацією наслідків війни ‒ зокрема, ветеранський напрямок. Буде напрямок, пов'язаний із лобіюванням реформ в армії. Там багато чого є робити, у що конвертувати довіру сотень тисяч людей ‒ ми знайдемо, це нескладно.
‒ Ти як волонтер, наскільки вважаєш джавеліни важливою віхою для української армії?
‒ Віха важлива в ідеологічному плані. Свого часу в Афганістані американці дали стінгери талібам, і цього вистачило, щоб Радянський Союз не зміг там перемогти. Ці джавеліни ‒ це перша ластівка, з них тільки все почнеться, далі буде більше, цікавіше й веселіше. Поки джавелінів ще мало, натомість є антибатарейні радари AN/TPQ. Не питання, «Ласкаво просимо в Україну».
