Від початку масштабного вторгнення Росії до України, Китай балансує на межі. І, ймовірно, продовжуватиме балансувати на цій межі, оскільки стикається зі звинуваченнями в тому, що розглядає можливість надання військової допомоги Москві.
Після оприлюднення Пекіном пропозиції з 12 пунктів про те, як досягти припинення вогню в Україні, і після звинувачень з боку Сполучених Штатів у тому, що Китай розглядає можливість озброїти Москву, роль Китаю у війні в Україні вступає в нову фазу.
У пошуках перспективи: Так званий «мирний план» Пекіну, який насправді є насамперед позиційним документом, ніж реальною основою для припинення війни, здебільшого був переробкою попередніх китайських тез.
На Заході його сприйняли як спосіб закріплення російських здобутків в Україні, і офіційні особи його відкинули. У Москві реакція була більш приглушеною. Російські чиновники привітали китайську пропозицію, але додали, що умови для мирного врегулювання конфлікту «на даний момент» відсутні. Київ, тим часом, заявив, що радий бачити, що Китай говорить про мир, і сподівається, що Пекін закличе Росію вивести свої війська з України.
З огляду на те, що це не змінить ситуацію, і що всі сторони ще готові «дати війні шанс», що конкретно стоїть за наступним китайським кроком?
Як зазначив Рафаелло Пантуччі, старший науковий співробітник Школи міжнародних досліджень С. Раджаратнама в Сінгапурі, «Пекін хоче з цим документом звернутися до глобальної аудиторії» а також продемонструвати себе як миротворця і відповідальну державу незахідному світу, який набагато більше симпатизує Москві, ніж Заходу.
Олександр Габуєв, експерт з китайсько-російських відносин Фонду Карнегі за міжнародний мир, додав, що ця пропозиція також дає Пекіну можливість звинувачувати західні країни у продовженні війни і виправдати посилення своїх відносин з Москвою.
Чому це важливо. Від початку масштабного вторгнення Росії в Україну, Китай балансує на межі. І, ймовірно, продовжуватиме балансувати на цій межі.
Як зазначають у Вашингтоні, велике питання полягає в тому, чи Пекін готовий до того, щоб посилити свою підтримку Росії. Американські посадовці, як наприклад директор ЦРУ Вільям Бернс, уточнили, що жодних поставок не відбулося. NBC News повідомила, що інформація про можливу поставку військової допомоги з Китаю була отримана від російських посадовців.
Західні чиновники перебувають у стані підвищеної готовності, багато аналітиків шукають потенційні виходи: за державним візитом білоруського автократа Олександра Лукашенка до Пекіну уважно стежили – через потенційну можливість укладення військовій угоди, яка могла б принести користь Москві.
Проте є люди, які вважають, що передача військової допомоги Росії є червоною лінією, яку Китай не схоче перетнути.
Колишній полковник армії Китаю Чжоу Бо у нещодавній статті для Financial Times написав: «Якщо Пекін відмовлявся надсилати Москві будь-яку подібну підтримку протягом останніх 12 місяців, то чому він повинен змінити свою думку зараз, особливо коли він закликав до мирного припинення війни?»
ДЕТАЛЬНІШЕ
- На полях політичної зустрічі «Two sessions» 7 березня, міністр закордонних справ Китаю Цінь Ґан окреслив зовнішньополітичний порядок Пекіну на найближчі роки, захистив зміцнення зв’язків Китаю з Росією і звернувся до США, попередивши їх про катастрофічні наслідки, якщо вони продовжать йти «неправильним шляхом».
- Перед коментарем Ціня відбувся виступ китайського лідера Сі Цзіньпіна 6 березня, в якому він надзвичайно різко критикував США, заявивши, що вони «здійснили проти нас всебічне стримування, оточення і придушення, створивши багато перешкод для розвитку нашої країни».
Експертний куток: Лукашенко їде в Пекін
Чому Сі Цзіньпін виділив три дні для державного візиту білоруського президента Олександра Лукашенка, коли у Пекіну так багато інших справ по всьому світу?
Найджел Гулд-Дейвіс, колишній посол Великої Британії в Білорусі та старший науковий співробітник Міжнародного інституту стратегічних досліджень, зазначає:
«На перший погляд, мова йшла переважно про економіку, торгівлю, інвестиції, автомобільну промисловість та подальший розвиток деяких спільних ініціатив, таких як індустріальний парк «Великий камінь» під Мінськом, фінансований Китаєм. Але для цього не потрібен триденний візит президента держави. За незначними винятками, Лукашенко рідко їздить за кордон – особливо з огляду на те, що відбувається із сусідами Білорусі. Йому потрібна причина, щоб поїхати аж до Китаю і провести стільки часу за межами країни. Отже, важко уникнути підозри в тому, що цей візит був пов’язаний з війною в Україні.
Це також відбувається одразу після того, коли Китай опублікував свій так званий «мирний план», який є значним китайським дипломатичним втручанням, і, я думаю, що це показує занепокоєння Китаю щодо війни і його бажання, щоб вона закінчилася якнайшвидше. У Лукашенка також є причини хотіти закінчення війни. Він, зокрема, хоче протистояти зростаючому тиску Росія, яка хоче, щоб білоруські війська стали співучасниками бойових дій, а не лише використання Білорусі для базування російських військ і здійснення російських атак».
Ціле інтерв’ю можете прочитати тут.
Ще три історії з Євразії
1. Пекін і Москва в інформаційному просторі
Річне дослідження, проведене Альянсом із захисту демократії Німецького фонду Маршалла, показує, шо рік війни в Україні зблизив Китай і Росію в інформаційному просторі. В рамках ширшої стратегії підірвати західний авторитет, вони часто повторюють тези один одного в державних ЗМІ.
Етьєн Сула, один з авторів звіту, зауважує, що «за останній рік у китайських державних ЗМІ, безумовно, відбувся рух у проросійському напрямку».
У звіті зазначається, що саме це помітно в країнах Глобального Півдня, де Пекін протягом останнього десятиліття інвестував значні кошти в посилення своєї медіа-присутності.
Сула каже: «Китайська підтримка Росії не є однозначною», але «інформаційний простір – це як низко висячий фрукт на дереві. Ніхто не каже, що запровадить проти Китаю санкції за підтримку Росії».
«Це робить Росію щасливою, а також це служить ширшим інтересам Пекіну, прискорюючи втрату західного впливу в таких місцях, як Африка. В таких країнах лише Китай має реальну можливість заповнити порожнечу, залишену західними державами», – додає він.
2. Говорячи про Китай в Євразії
Після року масштабної війни в Україні її наслідки можна відчути по всьому світу, демонструючи різкий розрив між тим, як Захід і решта світу бачать подальший розвиток конфлікту.
Чарльз Данст, науковий співробітник Центру стратегічних та міжнародних досліджень, є автором книги «Перемога над диктаторами: Як демократія може перемогти в епоху супердержав».
У розмові з Радіо Свобода він висловився щодо стану світової політики після Мюнхенської конференції з безпеки, візиту до Москви китайського дипломата Ван Ї, візиту президента США Джо Байдена до Києва, а також щодо занепокоєння США стосовно потенційної військової допомоги Росії з боку Китаю.
Новини цього епізоду добре поєднуються з темою нової книги Данста, яка стосується поглиблення глобальних відмінностей між демократіями та автократіями. Ця додаткова напруженість виникла також тому, що демократія втратила свою привабливість у великій частині світу, оскільки такі країни, як Китай, пропонують альтернативний шлях до розвитку і процвітання країни.
Для тих, хто хоче вникнути глибше в тему, «Перемога над диктаторами» – це елегантна та особиста подорож світом, в якій Данст, колишній іноземний кореспондент у Південно-Східній Азії, описує потяг до автократії і те, що потрібно зробити, щоб повернути демократії її блиск.
3. Мовчки вільні
Казахстанська служба Радіо Свобода повідомляє, що незважаючи на те, що багато етнічних казахів, які були інтерновані в Китаї, покинули цю країну, вони неохоче розповідають про свої випробування.
Що це означає: Багато казахів, деякі з яких зараз є натуралізованими громадянами Казахстану, неохоче спілкуються зі ЗМІ, незважаючи на те, що живуть у Казахстані вже багато років, здебільшого через побоювання, що китайська влада помститься їхнім родичам у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі.
Ербол Даулетбекули, казахстанський активіст, який працював з багатьма людьми, інтернованими в західному Китаї, каже, що родичів тих, хто виїжджає, часто використовують як «заручників», щоб змусили замовкнути тих, хто перебуває за кордоном.
Даулетбекули зазначає: «На кожну людину, яка вирішила виїхати за кордон, щонайменше троє родичів повинні зареєструватися як «заручники». Влада попереджає, що якщо вони дадуть інтерв’ю або будуть критикувати Китай після виїзду за кордон, родичі будуть притягнуті до відповідальності».
По всьому суперконтиненту
Регіональний тур: Кріс Ріклтон, кореспондент Радіо Свобода в Центральній Азії, звертає увагу, що державний секретар США Ентоні Блінкен здійснив свій перший візит до Центральної Азії 28 лютого, оскільки регіон стикається з наслідками вторгнення Росії в Україну і сильним впливом Китаю.
Грошові вливання: Казахстанська служба Радіо Свобода повідомляє, що казахстанський проєкт легкорейкового транспорту (LRT) в Астані, який спочатку фінансувався за рахунок китайського кредиту, а потім був втягнутий в корупцію, може отримати довгоочікувану фінансову ін’єкцію цієї весни від казахстанської влади.
Знеструмлення: Енергосистема Киргизстану зазнає труднощів. Як повідомляє Кубатбек Айбашов із Киргизької служби Радіо Свобода, влада хоче взяти кредит в міжнародних фінансових організацій та національних урядів, щоб покрити імпорт електроенергії, в тому числі з Китаю.
Позиціонування трубопроводу: Китай є основним покупцем газу в Туркменистані, але Москва останнім часом посилює співпрацю з цією країною. Як зазначають Кріс Ріклтон і Туркменська служба Радіо Свобода, за новою ініціативою Кремля можуть бути серйозні політичні розрахунки.
Одна річ, на яку варто звернути увагу:
Китай звинуватив США у надмірній реакції після того, як американським службовцям було наказано видалити TikTok, найпопулярнішу у світі платформу в соціальних мережах, яка належить китайській материнській компанії, з телефонів, що видаються владою.
Таке розпорядження у США відбувається після подібних кроків Євросоюзу і Канади в останні тижні. Це, ймовірно, не востаннє, коли соцмережа TikTok опинилася під прицілом західних чиновників і яка використовується Пекіном і Вашингтоном як політичний футбольний м’яч.
