Ізраїльсько-Палестинський конфлікт загострився 10 травня, коли, за повідомленнями ізраїльської армії, зі Смуги Гази в бік Ізраїлю було випущено понад тисячу ракет. У відповідь ізраїльтяни випустили ракети по військових об'єктах у Газі, а також багатоповерхівках, де, за повідомленням військових Ізраїлю, містилися офіси членів політбюро радикального ісламістського руху «Хамас», штаби цього угруповання, а також склади озброєнь чи майстерні «Хамасу».
Внаслідок протистояння загинули щонайменше 119 палестинців, серед яких 31 дитина, та 8 ізраїльтян – усі серед цивільного населення.
Станом на 14 травня Ізраїль продовжує масовано обстрілювати територію Смуги Гази у відповідь на ще більше обстрілів з боку анклаву, який контролює «Хамас».
Радіо Свобода поспілкувалося із трьома українцями, які живуть в Ізраїлі про те, де і коли їх застали ракетні обстріли та як вони від них ховалися.
В’ячеслав Фельдман, співзасновник ГО «Ізраїльські друзі України», живе у місті Рішон-ле-Ціон:
– Я живу у Рішон-ле-Ціон, але працюю у місті Петах-Тіква. 13 травня в місті оголосили тривогу, і нам на роботі довелося спускатися у захищений простір.
Коли почули сирену, просто організовано всі вийшли, спустились на підземний паркінг, побули там десять хвилин і повернулися. Такі є вимоги командування тилу.
До подібних ситуацій ми готові. Ми знаємо, що треба робити: якщо чуємо сирену, в нас є аплікація на телефоні, яка сповіщає за місцем знаходження, що є небезпека. І ми просто знаємо, де знаходяться ці захищені простори: куди йти і що робити.
Борис Бриль, лікар-анестезіолог, живе в Тель-Авіві:
– Перший обстріл застав мене, коли я був вдома, ми сиділи і вечеряли. Ми очікували, що це можливо. Тому я попередив усю сім’ю, ми обговорили, що робитимемо.
Звичайно, я заспокоював свою сім’ю: злякався син дуже, і дружині було зовсім недобре. Всі дуже переживали, для них це було, так би мовити, впершеБорис Бриль
Одразу, як прозвучала сирена, ми взяли речі. Спустилися всі разом у бомбосховище, яке є на нижньому поверсі нашого під’їзду, як і решта жителів чотириповерхового нашого будинку. Там сиділи приблизно 1,5 години. Бо обстріл був дуже масований.
Звичайно, я заспокоював свою сім’ю: злякався син дуже, і дружині було зовсім недобре. Всі дуже переживали, для них це було, так би мовити, вперше.
Це не є нормально. Людина не має жити при обстрілах, при сиренах, здригатися посеред ночі, бо о 9-й годині, потім о 12-й, о 1:30, а потім о 3:30 був обстріл. Тобто постійно вибігаєш – засинаєш.
Ілля Соколов, працює в лікарні, живе в Тель-Авіві:
Перший обстріл по Тель-Авіву мене застав на підході додому. Я був у 300-400 метрах від дому. Почався обстріл. Я натягнув на голову мотоциклетний шолом та побіг.
Моя дружина каже, що чула обстріли, проте я спав, наче немовляІлля Соколов
Вдома в мене є захищена кімната. В ній ми і переховувалися. Там ми провели і ніч на 13 травня. Моя дружина каже, що чула обстріли, проте я спав, наче немовля.
Такі захищені кімнати є не у всіх будівлях. Їх почали робити десь 13-14 років тому. Спочатку будують дім, а потім будують ще такий додаток з металобетону. Якщо починається війна, люди ховаються у такі кімнати.