У час вторгнення Росії в Україну, що триває, минулого місяця президент Володимир Путін приєднався до свого турецького колеги, президента Реджепа Тайїпа Ердогана, через відеозв’язок, щоб відсвяткувати завантаження палива в перший цивільний ядерний проєкт країни-члена НАТО.

Побудована контрольованою державою російською атомною корпорацією «Росатом» величезна атомна електростанція «Аккую» вартістю 20 мільярдів доларів, мабуть, найкраще символізує процвітаючі двосторонні енергетичні та економічні зв’язки, які два лідери створили протягом двох десятиліть перебування при владі як президенти чи прем’єр-міністри своїх країн.

Віртуальна участь Володимира Путіна в урочистій церемонії, можливо, була зумовлена не стільки внутрішньою потребою продемонструвати вплив Москви за кордоном, скільки підтримкою іншого авторитарного лідера, який цього потребує.

Подія 27 квітня відбулася менш ніж за три тижні до президентських виборів у Туреччині, що заплановані на 14 травня, найважчого виклику для Реджепа Тайїпа Ердогана за всю історію голосування. На тлі глибоких економічних проблем опитування показали, що він відстає від Кемаля Киличдароглу, голови лівоцентристської Республіканської народної партії (CHP).

Путін запропонував ледь завуальований натяк на бажаний результат виборів, який матиме наслідки для Москви, Києва, Вашингтону та Брюсселю.

«Будівництво першої атомної електростанції в Туреччині та… створення з нуля нової передової високотехнологічної галузі є ще одним переконливим прикладом того, як багато ви, президенте Ердоган, робите для своєї країни, для зростання її економіки, для всіх громадян Туреччини, – сказав Путін під час прямої трансляції на всю Туреччину. – Хочу чітко сказати: ви вмієте ставити амбітні цілі та впевнено рухатися до їх реалізації».

Лестощі Путіна були лише останньою ознакою його підтримки 69-річного Ердогана, чиє авторитарне правління та антизахідна риторика служили інтересам Москви, підриваючи єдність у НАТО та підриваючи широкі санкції Заходу, накладені на Росію за її вторгнення в Україну.

Минулого літа Росія перерахувала мільярди доларів турецькому підрозділу «Росатома» для майбутніх будівельних робіт значно раніше від запланованого терміну. На думку експертів, цей крок був спрямований на підтримку «проблемної валюти» Туреччини – турецької ліри.

Інвестиції Путіна в Ердогана можуть провалитися, якщо 74-річний Киличдароглу, колишній чиновник, який керував національним агентством соціального забезпечення, вийде на перше місце.

Киличдароглу заявив, що прагнутиме відновлення відносин із Європою та США, які Ердоган підірвав своїми політичними репресіями та втручанням у Сирію та Нагірний Карабах. Це може, серед іншого, відкрити двері для швидкого приєднання Швеції до НАТО, проти чого рішуче виступає Росія.

«Поразка Ердогана не була б хорошою новиною для Путіна», – сказав Марк Кац, професор політології в Університеті Джорджа Мейсона, який зосереджується на відносинах Росії з Близьким Сходом.

«У Путіна не буде іншого вибору, окрім як упадати за Киличдароглу, якщо він стане переможцем. Йому доведеться прийняти певне зближення Киличдароглу із Заходом, щоб відмовити його від ще більшого зближення з ним», – каже політолог.

Вашингтон і Брюссель були стурбовані піднесенням сильних фігур, таких, як Ердоган і Путін, з початку цього століття, оскільки плюралістичний прогрес, досягнутий за десятиліття після падіння комунізму в Центральній і Східній Європі, був розмитий.

Поразка Ердогана покаже, що демократичні сили в усьому світі продовжують залишатися «міцними», – сказав Стівен Кук, старший науковий співробітник із вивчення Близького Сходу та Африки в Раді з міжнародних відносин у Нью-Йорку.

«Це було б ударом по такому глобальному, популістському авторитаризму, лідером якого, очевидно, є Путін», – зазначив Кук, який попередив, що турецька демократія все одно не вийде з кризи після ослаблення інституцій за Ердогана.

«Романс»

Путін, ймовірно, зустрічався з Ердоганом частіше, ніж з будь-яким іншим іноземним лідером за межами колишнього Радянського Союзу. З того часу, як Ердоган став прем’єр-міністром у 2003 році, під час першого президентського терміну Путіна, між ними склалися хороші робочі стосунки, які дехто описує як політичний «романс».

Путін і Ердоган часом сильно розходяться – у 2015 році Путін заявив, що збиття російського військового літака турецькими винищувачами поблизу сирійсько-турецького кордону було «ударом у спину» – і зайняли протилежні сторони щодо кількох ключових зовнішніх питань, зокрема вторгнення Росії в Україну.

Анкара продовжує постачати Києву летальні безпілотники. Але вони пов’язані спільною опозицією до того, що вони називають глобальним порядком, де панує Захід, і спільною зневагою до деяких цінностей, які широко відстоюює Захід.

«Вони обидва вважають себе [лідерами] постраждалих великих держав, яких не поважають достатньо, і вони обидва мають претензії до Заходу. Ось де Ердоган і Путін знайшли один одного, – сказав Кац. – Які б між ними не були розбіжності, поки Ердоган був антизахідним, для Путіна це було головним».

Опитування громадської думки показали, що Киличдароглу, якого підтримує розмаїтий шестипартійний альянс, незначно випереджає Ердогана. Якщо жоден із трьох кандидатів не набере понад 50% голосів, другий тур відбудеться 28 травня.

Перебуваючи в 2000-х роках прем’єр-міністром – тоді найвпливовішою посадою в Туреччині – Ердоган користувався широкою популярністю під час економічного буму. Однак його зірка впала, оскільки стрімка інфляція та падіння рівня життя в останні роки завдали шкоди багатьом виборцям.

Напружені відносини

Його зірка на Заході також згасла, коли він згортав демократію, підривав свободу преси, послаблював державні інституції, такі, як суди, і проводив те, що аналітики називають «агресивною», незалежною зовнішньою політикою, включаючи тісніші зв’язки з Путіним, що призвело до глибоко напружених відносин з Вашингтоном і Брюсселем.

Після спроби державного перевороту в 2016 році, в якому він звинуватив проповідника, що проживає в США, Ердоган досяг угоди з Путіним про придбання російської зенітно-ракетної системи С-400, що спричинило санкції з боку оборонної промисловості США.

США виступили проти угоди вартістю 2,5 мільярди доларів, побоюючись, що російська платформа потенційно дозволить Москві збирати розвіддані про її винищувач F-35, які Туреччина замовила та також допомагала будувати.

Ердоган, можливо, недооцінив готовність США запровадити санкції проти Анкари та вважав, що не може просто перегорнути сторінку з С-400 без шкоди для своєї репутації, кажуть експерти.

Ердоган також сперечався з країнами ЄС в останні роки. Він сварився з Францією через турецьку інтервенцію в Лівії та з Грецією та Кіпром через енергетичні родовища та морські кордони у Східному Середземномор’ї.

Нещодавно Ердоган затримав спроби Швеції та Фінляндії приєднатися до НАТО після повномасштабного російського вторгнення в Україну, звинувативши країни Північної Європи в наданні прихистку курдським «терористичним організаціям». Туреччина схвалила членство Фінляндії в НАТО наприкінці березня, але продовжує блокувати вступ Швеції.

Киличдароглу пообіцяв відновити верховенство права в Туреччині, повернути країну до парламентської форми правління та вирішити питання зі США щодо С-400. Аналітики очікують, що він швидко підтримає членство Швеції в НАТО.

Російське вторгнення

Попри все розчарування, яке він викликав на Заході, Ердоган зіграв важливу роль у тому, щоб Москва та Київ погодилися на угоду, яка дозволяє Україні експортувати зерно Чорним морем. Росія заблокувала порти України, намагаючись задушити її економіку, підвищивши світові ціни на зерно.

За словами Кука, поразка Ердогана на виборах може викликати сумніви щодо довгострокової стійкості угоди. Угода має закінчитися через кілька днів після виборів 14 травня.

«Буде важче підтримувати цю зернову угоду, тому що частково це пов’язано з відносинами Путіна та Ердогана та мірою довіри, яку вони встановили один з одним», – сказав він.

«Коли ми говоримо про силачів, я думаю, що ми схильні недооцінювати особисту хімію стосунків між ними», – додав Кук.

Киличдароглу описують як тихого технократа, якому бракує харизми Ердогана.

Ердоган ходить по канату відтоді, як Росія вторглася в Україну, називаючи агресію Москви «неприйнятною» та постачаючи Україні безпілотники, але водночас продовжуючи вести справи з Москвою.

Туреччина також була ключовим каналом для перевезення підсанкційних західних товарів, призначених для Росії.

Навіть якщо Киличдароглу переможе, Туреччина продовжить балансувати між Україною та Росією, зокрема протистояти західним санкціям проти Москви, вважають експерти.

Частково причиною цього є слабка економіка Туреччини та висока залежність від російських енергоносіїв та інвестицій. Економіка потерпає від найкрутішого зростання інфляції за десятиліття, що робить її дуже вразливою до зовнішнього шоку, такого, як чергове зростання цін на енергоносії.

Туреччина отримує близько 45 відсотків своїх потреб у природному газі та значні обсяги нафти та вугілля з Росії. Його нова цивільна атомна промисловість також залежатиме від Росії щодо палива для АЕС.

Путін скоротив постачання енергоносіїв до ЄС минулого року після того, як Брюссель запровадив широкі санкції проти Росії, що спричинило різке зростання цін.

Західні санкції зробили Туреччину більш привабливим місцем для російських туристів і компаній, які привозять необхідні гроші та інвестиції в країну, а торгівля між двома країнами різко зросла після їх запровадження.

Без доби безхмарності

Хоча Киличдароглу зосередиться на Європі відразу після перемоги на виборах, він не залишить Путіна надовго, сказала Аслі Айдінтасбас, співробітниця Брукінґського інституту у Вашингтоні.

«Рано чи пізно він дотягнеться до Путіна, що вони не планують поставити під загрозу інтереси Росії в Туреччині. Ключове питання полягає в тому, як на це відповість Путін, – сказала вона.

Навіть якщо зв’язки з Росією залишаться міцними під керівництвом Киличдароглу, будь-який прогрес у відновленні верховенства права все одно буде дуже важливим для налагодження нинішніх «неблагополучних» відносин зі США, каже Айдінтасбас.

«Це те, що миттєво усуває деякі подразники у двосторонніх відносинах», – сказала вона. Але експертка додала, що деякі з них залишаться під впливом антиамериканських і антинатовських настроїв у країні, що зменшить перспективи значного покращення двосторонніх відносин під керівництвом нового лідера в Анкарі.

Кук з Ради з міжнародних відносин погодився з цим.

«Я просто не думаю, що для США і Туреччини після виборів, незалежно від їхнього результату, буде доба безхмарності», – сказав він.