Через обстріли армії Росії в Україні постраждало понад 3200 закладів освіти, майже 300 з них були зруйновані повністю. Це дані Міністерства освіти та науки України на лютий 2023 року.
Частина пошкоджених закладів – на Дніпропетровщині. Там з початку повномасштабної війни правозахисники нарахували понад 120 випадків руйнувань освітянської інфраструктури. Повністю знищено п’ять шкіл, частково – більш як 60. І мова йде не просто про кількість потрощених будівель. Йдеться про вкрадені в дітей роки нормального навчання, скорочення педколективів, зниження якості освіти, болісні особисті історії людей.
Ліцей на Криворіжжі
Ольга Вовк – керівниця ліцею №1 в Апостоловому, що на Криворіжжі. З березня 2022 року цей район потерпав від обстрілів – поки окупантів не відтіснили далі.
У ніч на 22 липня на заклад, де Ольга пропрацювала 27 років, впало три ракети С-300. Ліцей, у який було вкладено стільки сил і коштів, зруйнований, розповідає директорка.
Коли це сталося, вона якраз була на лікуванні. Серед ночі розбудив телефонний дзвінок.
«Зателефонували колеги. Вони сиділи в укриттях, поки не скінчилася комендантська година. А тоді завгосп, завуч і секретар приїхали на місце, але зрозуміли, що підійти близько не можна. Службами було огороджено, була невелика пожежа. Зреагували швидко люди, які живуть в сусідніх будинках. Люди не постраждали. Тільки в будинках довкола повилітали дерев’яні вікна», – каже Ольга Вовк.
За півтора року до цього в закладі тільки зробили капітальний ремонт, витративши на це 70 мільйонів гривень. Школа була такою, що заздрили навіть у столиці, з гіркотою згадує вона.
На жаль, їдальня, спортзал, бібліотека, актова зала знищеніОльга Вовк
«Ми збиралися жити й працювати. У нас були створені всі умови для дітей з інвалідністю будь-якої нозології – і по зору, і ті, хто на візках. Був підйомник. І діти, і батьки з інвалідністю могли підійматися. В кожному кабінеті було мультимедійне обладнання. Не в кожній столичній школі була така «начинка»! В їдальні було надсучасне обладнання, вдосконалювали харчування – працювали декілька місяців за рецептами Євгена Клопотенка. На жаль, їдальня, спортзал, бібліотека, актова зала знищені», – каже жінка.
За висновками експертів, говорить директорка, будівля ліцею відновленню не підлягає. Навіть заходити на територію, каже вона, – небезпечно. Але найсумніше, що разом з корпусом батьки та учні втратили надію на повернення до навчання у звичному режимі.
До війни в школі було близько 700 учнів, зараз – 640. Близько сотні – за кордоном. Вчаться паралельно – у місцевих школах очно, в рідній – дистанційно.
«Ми йдемо їм назустріч – і у вихідні вчителі з ними зв’язуються, і вечорами, вони виконують завдання, консультуємо, надсилаємо відео. Півтора десятка дітей забрали документи й навчаються в інших школах», – розповіла керівниця ліцею.
Російська Федерація зруйнувала моє життя, життя мого колективу, зробила неможливими нормальні умови навчання для наших учнівОльга Вовк
Але більшість учнів все ж – зараз живуть у самому Апостоловому. Якби безпекова ситуація дозволяла і було приміщення, могли б згодом відновити очне навчання. За ліцеєм сумують і учні, і вчителі. Дистанційно і навчати, і навчатися важко, каже Ольга Вовк.
«Російська Федерація зруйнувала моє життя, життя мого колективу, зробила неможливими нормальні умови навчання для наших учнів. «Дистанційка» – це не той формат, у якому б мали здобувати освіту наші діти. Під час пандемії у нас хоча б було по два місяці очного навчання, ми інтенсивно працювали, бо знали, що може бути карантин. Намагалися хоча б складні теми пояснити дітям, а тоді вже – закріплювали в онлайн-режимі. Але постійно в онлайн режимі – це лише на сильного учня. Плюс вчителям підготувати дистанційний урок набагато важче, ніж очний. Треба зразу два-три варіанти продумувати: якщо вимкнуть світло, якщо оголосять тривогу, якщо буде слабкий інтернет... А перевіряти роботи через монітор чи екран телефона – у нас уже суглоби на пальцях «лягли». І я не перебільшую. А діти… Навіть учні, які з роду не любили ходити на уроки, кажуть: «Хочу в школу!» – розповіла Ольга Вовк.
Щоб відродити ліцей, зруйновану будівлю доведеться повністю демонтувати й збудувати нову – за тим же проєктом, але з укриттям, за сучасними вимогами, говорить директорка. Ціна питання – не менш як сто мільйонів гривень.
Школа на Синельниківщині
Ольга Семенюта очолює школу в одному з прифронтових сіл Синельниківського району Дніпропетровщини. Вона присвятила закладу понад 30 років життя: була викладачкою української мови й літератури, завучем, а в останні 13 років – директоркою. 22 серпня 2022 року в її школу також влучила російська ракета. Пожежу гасили понад сім годин. На щастя, будівля стояла пусткою, поранених та загиблих не було.
«Була повітряна тривога, і рятувальникам було заборонено пересування. Тому ми на місцевому рівні стали діяти. Наше товариство дуже допомогло: старенькі пожежні машини були заправлені водою. Вчитель трудового навчання сів за кермо однієї, товариство дало машину з водієм – і ми лили воду, як могли. Горіло дуже, і був такий вітер під ранок… Зошити летіли на 300-400 метрів. Палахкотіло все», – розповіла Ольга.
За попередніми даними, в школу влучила ракета С-300. Директорка закладу дивується, чому цивільний об’єкт став мішенню РФ.
Господи, невже не могли за ці гроші газифікувати свої школи [в Росії ], зробити щось для своїх дітей?Ольга Семенюта
«Це десь 4 мільйони доларів США. Я не думала, що на нас витратять мільйони... У мене це не вкладається в голові. Господи, невже не могли за ці гроші газифікувати свої школи [в Росії ], зробити щось для своїх дітей? Нам, українцям, цього не зрозуміти. Коли ми кожну копієчку вкладали в нашу школу, щоб усе було на високому рівні, щоб діти навчалися в сучасних умовах… Згоріли всі підручники. Документи я ще раніше встигла вивезти», – розповіла директор.
У результаті ракетного удару знищено навчальний корпус школи й бібліотека з книжками. Їдальня, спортзал, майстерня – цілі. Ольга Семенюта впевнена: після перемоги будівлю вдасться відновити.
Поки ж школа, яка влітку минулого року офіційно стала гімназією, здійснює навчання дистанційно. Практично всі її учні, навіть ті, хто їздили в евакуацію, повернулися додому й сумують за офлайн-уроками, каже директорка. Село частково зруйноване, довколишні поля засмічені боєприпасами.
«Спершу ми всі були пригнічені, так само – і я. Думаю: я нічого не зможу зробити. Але дзвонять батьки, діти: шукаймо можливості, шукаймо волонтерів, щоб відновити навчання. Громада піднімається, щоб відновити навчальний процес. Можливо, не в цьому році. Можливо, в іншому приміщенні. Ми зробимо все, щоб наші діти змогли навчатися офлайн. Нам також вдалося зберегти половину персоналу – вчителі та охоронці», – каже директорка.
На руїнах своєї школи жінка опікується вцілілими годівничками й квітником. Приходить сюди щодня.
На клумбі зараз цвітуть весняні квіти й вже оживають трояндові кущі.
«Я вірю в перемогу, вірю, що люди всі повернуться в село», – говорить жінка.
Правозахисниця: «Ракетні удари по школах – це заборонені методи ведення війни
З 24 лютого 2022 року на Дніпропетровщині зафіксували 129 випадків руйнувань та пошкоджень будівель закладів освіти. Такі дані оприлюднила Українська Гельсінська спілка з прав людини. Враховані школи, вищі навчальні заклади, дитсадки, шкільні стадіони в Дніпрі, Кривому Розі, Нікополі, Марганці, а також селищах та селах.
Юристка Української Гельсінської спілки з прав людини Юлія Полєхіна каже: норми міжнародного права, зокрема, перший додатковий протокол до Женевських конвенцій, забезпечує захист будівель освіти, культури, мистецтва тощо під час міжнародного збройного конфлікту.
Російська Федерація – не джентльмен, це держава-терористЮлія Полєхіна
У перспективі, вважає вона, Україна зможе позиватися до Росії – і через зруйновані школи.
«Окрім того, є норми звичаєвого міжнародного гуманітарного права, норма 38, де чітко зазначено, що сторони конфлікту мають поважати культурні цінності, особлива увага – уникненню руйнування будівель, які мають релігійне, мистецьке, наукове, освітнє та благодійне призначення. Забороняється будь-яке захоплення, знищення таких будівель. А ми чудово знаємо, що на тимчасово окупованих територіях військові держави-агресора займають приміщення дитсадків, шкіл, створюють там казарми, військові шпиталі, тобто йде повне нехтування норм. Ракетні удари по школах – це заборонені методи ведення війни. Але, як кажуть мої колеги-юристи, міжнародне гуманітарне право – це право для джентльменів. А Російська Федерація – не джентльмен, це держава-терорист», – говорить Юлія Полєхіна.
Чиїм коштом – відбудова?
За словами правозахисниці, відбудувати всі зруйновані споруди, зокрема освітні, можна буде тільки після завершення війни.
Проблема в тому, що репарації в чистому вигляді можливі, якщо Росія капітулюєЮлія Полєхіна
Юлія Полєхіна вважає, що найімовірніше це робитиметься коштом міжнародної допомоги, менш імовірно – за рахунок репарацій.
«Проблема в тому, що репарації в чистому вигляді можливі, якщо Росія капітулює. Як це було з Німеччиною – вони капітулювали, сіли за стіл переговорів, порахували збитки і виплачують їх досі. Якщо держава-окупант просто буде вимушена припинити вогонь, тобто не буде повноцінної капітуляції, для мене питання – яким чином отримати репарації? Якщо взяти гроші Росії за кордоном – чи існує в тих країнах законодавство, яке б дозволило передати Україні ці гроші? Теж питання», – сказала юристка.
З початку повномасштабної війни в Україні 3198 закладів освіти постраждали від бомбардувань та обстрілів. 286 – зруйновано повністю.
Росія стверджує, що завдає ударів винятково по військових об'єктах, але Міністерство освіти і науки України та правозахисники задокументували численні факти руйнувань дитсадків, шкіл, університетів, об’єктів освітянської інфраструктури.
