Ви можете прослухати цей текст, ми озвучили його за допомогою штучного інтелекту:

Гаряча фаза бойових дій, розв’язаних Росією проти України, триває. І, здається, немає сигналів, що на горизонті видніються зміни. Сотні тисяч воїнів у Силах оборони продовжують протистояти російській окупації з початку повномасштабного вторгнення. Як і «Холодноярівський» сапер Андрій.

Цю історію ми записуємо між бойовими виїздами сапера на передову під Кліщіївкою, що на півдні Бахмута Донецької області. Запитуємо про міни, бойовий дух, мотивації і сім’ю. А про що ще говорять на фронті та чому чорний гумор рятує бійців – читайте далі.

«Cапери – це одноразові війська. Якщо ти не досвідчений сапер, то ти туди прийшов і назад уже не повернешся», – жартує Андрій, командир взводу саперів 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» із позивним «Партос».

Із «Партосом» ми зустрічаємося на базі відпочинку в Донецькій області по обіді. Надворі уже сіріє. Так пізно зустрічаємося, оскільки за день у бійців були бойові завдання – виконували їх на Бахмутському напрямку. Нині там роботи не бракує, адже, здається, уже кожен метр прифронтової землі замінований. Аби впоратися з усіма завданнями, необхідний не лише час, але й досвід.

Андрій прийшов служити в березні 2022 року. Майже на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Раніше в армії не служив, досвіду, не те, що бойового, а загалом армійського у нього не було.

«Я пробув у Португалії 4 роки – з 2009-го до 2013 року. Повернувся в Україну, тому що народилася донька. Ми з дружиною ухвалили рішення, що освіту початкових класів ми хочемо отримати тут (в Україні – ред.). Щоб донька мислила так, як ми», – каже Андрій.

У Португалії «Партос» працював муляром, хоч і мав технічну освіту. Дружина – вищу. Каже, дивувало в цій країні те, що великий відсоток населення не мав не те що освіти, інколи й писати не міг:

«Коли людина отримала зарплату і їй треба було в відомості розписатися, то каже, що не вміє, і їй просто кажуть: став хрестик. Я багато часу прожив в Португалії. І мене там нічого не тримало, тому що своя земля, свій будинок він ближчий до тіла, ближчий до душі».

Так він із сім’єю перебрався в Україну. Згодом розпочалася війна. В 2014 році Росія анексувала Крим і розв’язала гібридну війну на сході України. Роки йшли – і настав 2022-й.

«Пішов у ЗСУ. Один мінус був. Я не проходив «строчку» (строкову військову службу – ред.), тому не одразу потрапив на фронт. Спочатку пройшов БЗВП (базову загальновійськову підготовку – ред.). Пізніше пройшов курс військової спеціальності – сапер. На нуль я потрапив безпосередньо в липні 2022 року. З цього місяця розпочалася моя військова кар’єра», – розповідає Андрій.

«Страшно, коли бачиш пораненого побратима поряд і не можеш йому нічим допомогти»

За плечима у сапера – фактично левова частка бойової історії 93-ї бригади. Спочатку «Партос» воює в обороні підступів до Бахмута, далі підрозділ відправляють обороняти Соледар. Після важких боїв бригаду вивели на коротке відновлення. І в 2023 році повернули воювати уже в сам Бахмут. Тоді російська армія великою кількістю піхотинців засипала місто. Зрештою Бахмут окупували. Лінія оборони змістилася, нині сапер разом із бригадою на тому ж напрямку, на лінії оборони в районі Кліщіївки (південніше міста Бахмут).

«Жодних очікувань не було. Нічого не було. Тому що те, що показують у фільмах – це все казки. У житті воно зовсім інакше. Війна – це така штука, яка змінюється кожну секунду, хвилину. І бути готовим до всього просто неможливо. Перший раз і страху не було. Якщо б знати, до чого готуватися, то може був би страх. Він з’явився після перших бойових виходів. Але це більше про страх бойової роботи. Буває, бойовий виїзд запланований на 11-ту годину вечора, а авто приїжджає серед ночі. І ось це очікування, як кажуть, очікування смерті – гірше від самої смерті. Самого страху смерті нема. Справді. А ось коли уже повертаєшся, приходиш на точку евакуації, де більш спокійно, то розумієш, де ти був, що робив. І, так, ось тоді з’являється страх. Але вже не такий сильний.

Була у нас така позиція «міна» за Бахмутом, десь за півтора-два кілометри від самого міста. Цю позицію штурмували російські війська. Нам поставили завдання – замінувати цю територію. Це був наш перший бойовий вихід. Пішли на роботу: прораб, будівельник в цивільному, охоронець АТБ і касир ломбарду. Зробили все необхідне, встановили (міни – ред.) і відійшли назад. Наступного дня нас нагороджують. Приїжджає командир батальйону й каже, що цю роботу мали би виконувати Сили спеціальних операцій. Тобто ми не були підготовлені до таких завдань. Але нас нагороджують, і після слів комбата ми себе вважали дуже хорошими воїнами.

Страшно не «300-й» (поранений – ред.). «300-й» – це боляче. Навіть «200-й» (загиблий – ред.) – нестрашно, бо ти вже нічого не зрозумієш. Страшно, коли ти бачиш свого пораненого побратима поряд і не можеш йому нічим допомогти. Оце дуже страшно. Коли ти живеш з людиною дуже великий проміжок часу, ти прив’язуєшся, у тебе дружні стосунки – це уже сім'я. І коли ти починаєш втрачати цю людину, а не можеш допомогти – це дуже страшно. Ти не знаєш, що сказати потім його рідним. Мені здається, це найбільший страх – вважати себе безпорадним у виконанні допомоги своєму близькому другу», – розповідає Андрій.

Надвечір наступного дня ми відправляємося із «Партосом» та його командою на полігон за кілька десятків кілометрів від фронту. Там проводять тренування різні підрозділи. Кілька малих груп відточують стрільбу по мішенях, імітуючи штурмові дії. Десь на горизонті переміщуються інші піхотинці. «Партос» дістає із ящика боєприпаси, які не здетонували: заряди для гранатометів, різні типи мін, навіть FPV-дрон, який не долетів до цілі. Все це несуть розкладати, щоб продемонструвати, як знешкоджують небезпечні «іграшки».

«Якщо ти бачиш, що немає ніяких звукових і світлових сигналів, то на свій страх і ризик можеш підходити до дрона і оглядати його», – показує нам FPV-шку «Партос».

Додає, що за всіма правилами було доречно не наближатися до нього а, краще за все, дистанційно знищити. Проте, коли є досвід і розуміння, як це зробити – цінним завжди буде дрон.

«Перше, що необхідно зробити, коли до нього підійшов – відключити його основну батарею. Друге – оглянути боєприпас, знайти, де стоїть електродетонатор. Електродетонатор в будь-якому разі буде стояти. Акуратно від’єднати електродетонатор від боєприпасу. Розвести в сторони дроти і перекусити їх щипцями. Ми кусаємо спочатку один дріт і потім - інший. Для чого? Для того, щоб не замкнути їх. Відключений детонатор відкидаємо якомога далі вбік і продовжуємо досліджувати дрон. Дивимося, щоб між корпусом дрона і боєприпасом не було інших зайвих предметів. Якщо ми бачимо додаткову батарею, то намагаємося його знеживити. Лише після цього знімаємо боєприпас, який йде на ліквідацію. Якщо вдалося розмінувати сам дрон, то він піде на запчастини до друзів-пілотів», – говорить Андрій.

Короткий курс сапера, скажімо так, пройшли.

Далі бійці закладають тротилові шашки на боєприпаси. Встановлюють електродетонатори із дистанційним управлінням. Укриття. «Підрив!». В повітря здіймається безліч породи, каміння і пилу. За метрів 30, а то й більше, вибухова хвиля стисла грудну клітку. В повітрі стоїть стійкий сморід від вибухівки.

Не менш складна ситуація – як правильно розмінувати ТМку (танкову міну). Часто російська армія вдається до хитрощів, підкладаючи під важку міну пастку у вигляді іншої міни. До прикладу під протитанкову міну можуть закласти міну-пастку МЛ-8 – це фугасна міна розвантажувальної дії. Достатньо 300 грамів ваги на неї покласти, і якщо вага (в цьому випадку протитанкова міна) зрушить з місця – пролунає вибух.

Для цього використовують спеціальну саперну кішку, аби дистанційно зрушити об’єкт з місця. Йдемо знову в укриття. Кілька метрів мотузки в’ються від міни до окопу. Військовий зрушує з місця міну різким рухом мотузки – і тут лунає вибух. Якщо б сапер голими руками розміновував територію то, скоріш за все, він би постраждав.

Однак, каже «Партос», існує безліч способів, до яких вдаються російські війська, аби нанести максимальної шкоди саперам:

– Який був розумний противник, наскільки у нього вистачає уяви, настільки він може зробити будь-які сюрпризи. Абсолютно будь-які сюрпризи.

Випадок про дзвінок чули? Це наш воїн ЗСУ зробив. Не знаю, що в нього було в голові, сидів на позиції і вирішив повісити на дерево безпровідний дзвінок. Потім вони (ЗСУ) відійшли з цієї позиції, російські війська почали штурмувати позицію. І один із противників, що в нього було в голові, я теж не знаю. Він натиснув на цей дзвоник. Безпровідний дзвінок, на акумуляторі. А до цього дзвінка в відповідній планці був причеплений вибуховий пристрій. Він натиснув на дзвінок і половину своєї групи поклав вибухом.

Сапер дорожчий за дрон

– Був такий випадок, але, слава Богу, міна не спрацювала. Це міна ПОМ-3 «Медальйон».

ПОМ-3 – російська протипіхотна осколкова міна. Її радіус ураження від 8 до 20 метрів. І, як кажуть сапери, найбільш небезпечне у ній – це сейсмічний датчик цілі. Він спрацьовує від руху об’єктів – якщо людина наближається до міни, то вона спрацьовує.

Якось ми розміновували територію. В одну сторону всі пройшли красиво, в східчастому варіанті. Нічого не знайшли. Поверталися уже розслаблено, групкою, хто як. Наш водій знайшов стакан від ПОМ-3, він був порожній. Робить ще кілька кроків і бачить парашут від неї (міна встановлюється дистанційно). Ще кілька кроків – і каже, що, здається, бачить цілу міну. Всі зблідли, адже мала б уже здетонувати. Всім стало страшно. Але ж ми ходили туди-сюди, значить у неї сів акумулятор. Мала б самоліквідуватися, утім цього не відбулося. Ми вирішили з безпечної відстані її розстріляти з автомата. Вона не вибухнула, але розлетілася на шматки.

Пізніше приходить завдання: комбат відправляє нас в поле, поряд з цією міною. Дрон туди впав і необхідно його підняти. Ми спробували обійти все поле, аби знайти безпечне місце, однак всюди лежали порожні стакани від ПОМ-3. Ми прекрасно розуміємо, що по периметру розкидані ці міни. Значить в середині цього поля їх ще більше. Доповіли комбату, і він вирішив, що життя сапера не вартує дрона.

Війна вдосконалюється, вважає «Партос». Змінюються, як і хід бойових дій, так і засоби. І якщо війна в 2022 році мала одну картину, то нині вона однозначно має зовсім інший вигляд:

– Війна, ще раз повторюю, змінюється кожну хвилину, кожну секунду. Зараз війна переросла у війну дронів. До того ж, активно працює артилерія. І це ускладнює роботу. Попри це, якщо не ми, то хто? Не будемо виконувати завдання, то так і залишимося на одному місці.

«Одноразові війська»

«Побутує думка, що сапери – це одноразові війська», – ще раз жартує «Партос». Загалом, каже, в армії багато жартують. Проте, певно, в цьому є доля правди, адже помилка сапера може коштувати йому життя. Просимо ще кілька жартів розповісти.

– Ще таке: саперний клуб «три пальці». Важко буде тим людям, якщо буде цифровий код, їм треба показувати цифри на пальцях, а їм їх бракує. Це теж кумедно. Або коли розбираємо якийсь снаряд і хтось збоку запитує: чи не розірветься? У відповідь кажемо, що не проблема. В нас ще є.

Так, ми намагаємося жартувати, так, це чорний гумор і він буває дуже жорсткий, особливо для цивільних. Однак ми до цього звикли. Завдяки цьому ми якось підтримуємо себе морально, саме за рахунок цього чорного гумору. Якщо ми не будемо так жартувати, то в нас поїде дах. Навіть, нехай так чорно, жорстко, проте поїде дах. А далі, як показує практика, люди йдуть у СЗЧ (самовільне залишення частини – ред.).

Про підтримку

– Військова сім’я, тобто побратими, з якими тут живеш, в першу чергу. Без їхньої підтримки дах би поїхав дуже швидко. В нашому колективі 7 осіб. Ми всі під одним дахом, всі разом живемо. Хтось, може, старший, хтось молодший, однак ми всі одне одному є підтримкою.

Дружина. Дружина – це перша, після, звісно, матері, яка підтримує. І ця підтримка важлива. Дуже підтримує, коли телефонує дочка і каже: тату, ти телефонуй завжди. В будь-який час – телефонуй мені, спілкуйся зі мною.