Розбиті церква, школа, пошта, будівля старостату, бібліотека, понівечені будинки без господарів. Селище Новоселівка Лиманської громади Донеччини – за 20 кілометрів від лінії фронту. До повномасштабного вторгнення тут мешкали 1370 жителів, зараз – учетверо менше.
У 2022-му Новоселівка близько пів року жила під російською окупацією, частина людей виїхала й не повернулася.
Зараз у селищі облаштували «пункт незламності», відновлюють бібліотеку. За графіком сюди приїздять лікарі та мобільне банківське відділення. Люди запасаються дровами до зими.
Що пережили мешканці Новоселівки та як готуються перезимувати за 20 кілометрів від боїв – у репортажі.
Ольга з 92-річною матір’ю
Ольга мешкає у Новоселівці у власному будинку разом з чоловіком та 92-річною матір’ю. Та, каже, 40 років пропрацювала в місцевій школі вчителькою. Зараз через хворобу літня жінка майже не говорить. Донька одягає на матір теплий халат і розповідає про пережите.
Каже, з мамою та чоловіком вона виїздила з селища на початку війни – до родичів у Запоріжжя.
Повернулися додому за пів року, після деокупації рідного селища. Її мати, ділиться жінка, все те ледве пережила. Другої евакуації, вважає Ольга, її мати не витримає.
«Коли ми повернулися додому після визволення, бабуся – у неї від усього пережитого й побаченого стався інсульт. І ми два тижні з нею лежали в лікарні. Після інсульту вона так собі почувається… Якщо лінія фронту буде рухатися, то ми будемо виїздити. До родичів. У нас родичі є в центральній Україні. Ми б уже виїхали, але в мене мама – зайвий раз її транспортувати не можна. Відстань – 800 кілометрів. Вона може й не пережити», – говорить Ольга.
На обійсті в Ольги складовані дрова. Є теплиця, де влітку вирощували городину. У погребі – консервація. Закривала, каже, бо надіється перезимувати вдома. Жінка є власницею невеликої продуктової крамниці на іншому кутку селища. Каже, цей бізнес можна швидко згорнути й виїхати, бо безпека – важливіша.
«Ми торгуємо продуктами: ковбаска, молочка, все необхідне. Заробляємо собі на життя, щоб якось протриматися. Але це згортається за декілька днів... Плюс – домашнє господарство. Саджали картоплю, тепличка – помідори, огірки, все було своє. Трохи закрили на зиму, бо все ж таки надіємося бути вдома. Щодня бахкає. І на це неможливо спокійно реагувати», – розповіла мешканка Новоселівки.
«Хата побита – сама заклала цеглою»
Дрова – найбільша проблема зараз у сільському побуті, діляться люди. Цьогоріч централізованого забезпечення паливом не буде – лише гроші на закупівлю від доброчинних фондів.
На вулиці зустрічаємо жительку Новоселівки Раїсу Шепілову. Вона якраз прямує до Ольжиної крамниці за харчами. Раїса – пенсіонерка, живе сама. Їй 77 років. Також готується зимувати в селищі. Подавала заявку на гроші від доброчинців – на закупівлю дров, але чекати не стала. Розказує, що купила машину палива за власні гроші.
«Шість тисяч віддала, хлопці привезли машину дров. Дрова – «метровки» такі, колоди. Сама поперетягувала. Дідуся в мене немає, помер вже… У нас пічне опалення, має вистачити. Хата в мене побомблена. Хата так, «паровозиком» побудована, то ота частина трохи побита. Я заклала сама цеглою, половинки були. Був цемент, піску набрала – замісила. Бачила, як люди роблять, – то й сама», – каже жінка.
Раїса не приховує: старші люди виживають у селищі завдяки «гуманітарці». Харчі дають приблизно раз на місяць.
«Раніше більше давали, зараз – рідше. Все, що треба: борошно, «ріжки», квасоля була – закрита. Тушонка буває. Цукру трошки», – продовжує Раїса.
Я? За кордон? Та ні, я – де родилася, там і помру…Раїса Шепілова
Її діти, розповідає, в евакуації, в Бельгії. Син жив у Бахмуті – його будинок знищений, місто – під окупацією. Родичі, каже, запрошували до себе, але вона не поїде.
«Я? За кордон? Та ні, я – де родилася, там і помру… Страшно. Раз на мене летіло, не знаю, що й таке. Впала й Богу молилася, Господь спас. Хай хоч повбивають, нікуди не поїдемо. Ми з дідом в погріб ховалися, а оце рік, як його нема. Ото – в погріб», – говорить жінка.
«Акацію вирізатиму й палитиму»
Будівлі в центрі розбиті, але на вулиці є люди. Кожен йде у своїй справі. Григорій Симоненко прямує з магазину додому. Розповідає, що не чекав виплат, уже придбав дрова на допомогу, отриману торік. Цього не вистачить, треба ще.
«Пенсія в мене мала – немає й 4 тисяч гривень. Я все життя пропрацював у колгоспі трактористом, комбайнером. Отримав 10 800. Купив 10 кубометрів дров на зиму – дуб і сосна. Решта грошей – пішла на ліки, на таке. Хворієш же», – говорить він.
Раз або двічі на місяць до села приїздить мобільне банківське відділення. Микола Левицький стоїть в черзі, щоб оформити пластикову картку. Розповідає, подавався на допомогу на закупівлю дров, але кошти ще не прийшли. Питаємо, чим він збирається топити взимку.
«Та як? Сусідів «грабуватиму». У мене в сусідів хата повністю розбита, люди виїхали. У них акацією заріс весь двір, ото ту акацію вирізатиму й палитиму», – відповідає.
«23 500 має бути – на дрова та опалення, на картку. Ще не прийшло. Може, дадуть 15 квітня, як опалювальний сезон скінчиться...» – іронізує чоловік.
Микола розказує: від початку повномасштабної війни він нікуди не виїздив. У рідному селі перебув майже пів року окупації.
«Як Росія тікала звідси – їхали, стріляли по всіх хатах. Жінку застрелили. А отам далі, дід з бабою, загинули під час обстрілу, на городі хазяйнували. Тому вухо відірвало, ішов кролів годувати… Хай не в кожному дворі, але через три двори – отаке», – згадує Микола.
Виїздити з дому не планує – пояснює, що нікуди.
За 20 кілометрів від фронту: втрати й виживання
Соціальне життя Новоселівки зосереджене у старостаті – його будівля єдина вціліла з комунальних. Староста селища Наталія Меделяєва саме проводжає виїзних лікарів, які щойно завершили прийом людей. На розмову в неї є кілька хвилин, бо далі біжить у справах.
Новоселівка перебувала під російською окупацією з травня до кінця вересня 2022 року. У перший же день захоплення селища, розказує староста, російські солдати знищили навчально-виховний комплекс – прицільно розстріляли з танка.
Там раніше навчалося 130 дітей, тепер, за словами Наталії Меделяєвої, – будівля відновленню не підлягає.
«Знищено школу, амбулаторію, магазини побиті дуже сильно, адмінбудівля. Залишився один селищний клуб, де ми зараз працюємо», – говорить староста.
Під час повномасштабної війни в Новоселівці, веде далі вона, із 600 хат пошкоджена майже половина. Населення скоротилося вчетверо – частина людей виїхала та так і не повернулася, каже Наталія Меделяєва.
Зараз у селищі працюють магазини, є електрика, зв'язок, приїжджають лікарі. Цими днями, радіє староста, почали ще й брати аналізи – на дослідження їх везуть до лабораторії в Краматорську.
Староста майже з гордістю проводить екскурсію будівлею клубу, яку пристосували до роботи медиків та інших служб. Топиться пічка, є чайник і печиво.
У колишньому кабінеті директора, показує Наталія, – «пункт незламності». Поставили два ліжка, поклали дитячі іграшки, облаштували шафу з книжками.
«Чайку пропонуємо випити, а інший раз – навіть готуємо поїсти трішки. Є опалення. Можна підзарядити гаджети – у мене є генератор на солярці, запас є. Щойно облаштували. Поки людей майже немає, дітвора лиш забігає. А минулої зими – у нас багато людей було», – говорить Наталія Менделяєва.
У будівлі старостату потріскані вікна. Це – через минулорічні обстріли, відновлювати їх поки ні за що, пояснює староста.
Старостат опалюють дровами. Тепло. У картонній коробці спить кіт. Його прихистили співробітники – хворого забрали з вулиці й виходжують.
У будівлі старостату також є книгозбірня. Частину книжок забрали з сільської бібліотеки, знищеної обстрілом. Частину – привезли доброчинники.
Бібліотекарка Людмила сподівається: взимку відвідувачів побільшає.
«Російськомовну літературу списуємо. Доброчинці привозять книги, часто – дитячі. Люди читають, особливо взимку, коли вечори довгі», – каже Людмила.
Зараз у прифронтовій Новоселівці, за 20 кілометрів від фронту, мешкає близько 370 людей, зокрема 12 родин з дітьми. Примусової евакуації в селищі поки не оголошували.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Форум