Просто зараз, перед очима, зявляються у нашій широкій околиці стуси і сверстюки, бандери і шухевичі, куки і хвильові, тютюнники і мариновичі, левковичі і шептицькі...
Тоді ця околиця називалася спершу імперією, потім і далі тюрмою народів, висіла залізна завіса, а світ чудово торгував і користав із ресурсу «1/6» (пам’ятаєте, совок хвалився, скільки він загарбав?)
Але завісу зруйнували, тюрму розвалили. Ті, хто завдяки своїм рішенням, волі, перемогам, всупереч власним помилкам і слабкостям, втратам і болю стали Стусом, Сверстюком, Бандерою, Шухевичем, Куком, Хвильовим, Тютюнником, Мариновичем, Левковичем, Шептицьким... і ще довгою низкою імен, які ми тільки повертаємо в нашу пам’ять і розмову.
Цими днями, коли ми спостерігаємо за історією Протасевича, доступною всіма способами інформаційної епохи - чи ми можем сказати, що знаємо все? Чи легко формулювати оцінки і судження? Чи просто припустити, що буде далі? З ним? З білорусами?
Тоді чому нам так легко судити про названі вище українські імена? Чому часто за іменем в історії, ми не хочемо бачити людину? Чому припускаємо, що комусь було легше/простіше?
Пиха та поверховість в нашій оцінці досвіду попередніх поколінь, лінь порпатися в натрях пропаганди, аби докопатися до зерна правди – принесла за собою наслідки.
В нашій околиці дитинство закінчується дуже хутко. І ми знайомимо своїх дітей із війною – бо це нам було зручно бути інфантильними впродовж десятиліть.
Історія розгортається тут і зараз. Так було завжди.
І як зараз лунають заклики не кидати камінь в Протасевича (пам’ятаєте скільки років сюжету про кидання каміння?!)
Так і я закличу не кидати каміння в тих з наших, хто змушений був і зараз діє в умовах Протасевича.
Воля людини – це те, що не може обрахувати ні математика, ні фізика. І точно не медіа, ти чи я, чи глибокий аналітик.
Наміри людини і результати цих намірів теж важко прорахувати. Але в результаті столітньої боротьби за свободу неідеальних людей (неоднозначних!) ми мали 25 спокійних років. Завдяки їм виросло і зміцніло в мирі покоління, яке в свої 20-ті, 30-ті, 40-ві віддає життя за наші умовно мирні будні.
А завдяки нам, будьмо свідомі, наші малюки вивчають слово «війна» серед перших.
Хочеться вірити, що протасевичі колись, з плином часу і надміром зусиль, принесуть Білорусі свободу. Хочеться сподіватися, коли це станеться, в білорусів не буде нашої пихи стосовно своїх героїв.
Героям слава!
Живе Білорусь!
Ярина Ясиневич – керівник програм Центру досліджень визвольного руху
Оригінал публікації – фейсбучна сторінка
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
