Доступність посилання

ТОП новини

Радіо Свобода Weekly: Зеленський після теракту під Москвою назвав Путіна «нікчемою»


Президент України Володимир Зеленський під час відзначення Дня Української Державності. Київ, 2023 рік
Президент України Володимир Зеленський під час відзначення Дня Української Державності. Київ, 2023 рік

Інформацію про важливі події та вибрані ексклюзивні матеріали Радіо Свобода за тиждень, що минув, пропонуємо вашій увазі у цій добірці.

Зеленський щодо теракту в Росії: «Путін добу думав, як це притягнути до України»

Президент Володимир Зеленський відреагував на спроби Росії перекласти відповідальність за стрілянину в концертному залі «Крокус Сіті Хол» на Україну: «Те, що сталося в Москві, очевидно, і Путін (очільник Росії Володимир Путін – ред.), і інші покидьки просто намагаються звалити на когось іншого».

Зеленський зазначив, що «у кремлівських пропагандистів та керівництва РФ завжди однакові методи». «І підірвані будинки були, і розстріли, і вибухи. І завжди вони звинувачують інших», – сказав президент. При цьому зауважив: «Російські окупанти прийшли на територію нашої країни, де спалюють міста, катують і ґвалтують людей, і вони ж намагаються звинуватити Україну».

«І ця нікчема Путін, замість того, щоб займатись своїми громадянами Росії, звертатись до них, добу мовчав – думав, як це притягнути до України», – наголосив Зеленський. Більше інформації тут

Натяки Путіна на нібито причетність України до теракту в Москві є «нісенітницею» – реакції Заходу

Росія намагається використати теракт, що стався 22 березня в концертному залі «Крокус Сіті Хол» на околиці Москви для пропаганди щодо війни в Україні, а також виправдання наступної, ширшої мобілізації, кажуть на Заході. В результаті цього теракту, за останніми даними, загинули 137 людей.

Угруповання «Ісламська держава» несе виключну відповідальність за цей напад, ніякої участі України не було, йдеться в заяві речниці Ради нацбезпеки США Адрієнн Вотсон. Деальніше тут

Теракт у «Крокус Сіті». Кому він вигідний і чому довго мовчав Путін?

Концертний зал «Крокус Сіті Хол» на околиці Москви, в якому внаслідок збройного нападу почалася велика пожежа, 22 березня 2024 року
Концертний зал «Крокус Сіті Хол» на околиці Москви, в якому внаслідок збройного нападу почалася велика пожежа, 22 березня 2024 року

Теракт у підмосковному концертному залі обростає подробицями.

ФСБ Росії відрапортувало Володимиру Путіну про затримання нібито виконавців – але не на місці, а аж у Брянській області; очевидці розповідають, як намагалися вибратися з пастки і як неспішно ішли їм на допомогу російські силовики – хоча, як виявилося, лише за 1 кілометр від концертного залу розташовується Головне управління регіональної безпеки РФ у Московській області.

Ми аналізуємо, що усе це може означати для України і Заходу: як саме Кремль використає масштабну стрілянину у своїй політиці? Читайте за лінком

«Ми по них стріляємо, а вони лізуть і лізуть. Це було схоже на тир». Як воюють українські снайпери?

До початку повномасштабного вторгнення, упродовж кількох років так званої «окопної війни» Росії проти України – втрати сторін від снайперського вогню становили левову частку від загальної кількості загиблих.

Проте останнім часом специфіка роботи елітних стрільців змінилася кардинально. Як саме і чому? Це журналістам проєкту Радіо Свобода «Донбас.Реалії» розповіли українські снайпери. Текстова публікація тут

Далі коротко про те, що могли пропустити:

Павлюк про ставлення до роботи ТЦК: «дії та публічні вислови деяких українців перетворились на потужну зброю ворога»

Командувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Павлюк, коментуючи ставлення українців до роботи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, зазначив: «Деякі наші співгромадяни, на жаль, втратили розуміння, що їхні дії та публічні вислови перетворились на потужну зброю в руках ворога. Який не полишав, не полишає і ніколи не полишить свого прагнення знищити Україну».

Павлюк нагадав про ситуацію, яка була на початку повномасштабного вторгнення РФ – «від черг до ТЦК ми дійшли до цькування військових із ТЦК та моральної підтримки ухилення від захисту України».

«Окрема тема – ставлення до військовослужбовців ТЦК. Сьогодні ТЦК та їхні роти охорони в більшості укомплектовані військовослужбовцями, що втратили здоров'я на війні та визнані непридатними до проходження служби в бойових частинах», – зауважив командувач Сухопутних військ ЗСУ. Більше про це тут

«Взяли у полон 37 військових ЗС РФ» – у РДК, легіоні «Свобода Росії» та «Сиббаті» розповіли про свої нещодавні бойові операції

Зліва направо: представник Легіону «Свобода Росії» Олексій Барановський, боєць «Сиббату» «Холод» і командир РДК Денис Нікітін під час пресконференції, 21 березня 2024 року
Зліва направо: представник Легіону «Свобода Росії» Олексій Барановський, боєць «Сиббату» «Холод» і командир РДК Денис Нікітін під час пресконференції, 21 березня 2024 року

«Російський добровольчий корпус» (РДК), легіон «Свобода Росії» і «Сиббат» понад тиждень вели бойові дії на території Бєлгородської та Курської областей Росії, щоб зірвати можливий наступ окупаційних сил на Україну з того напрямку, заявили на пресконференції 21 березня представники цих добровольчих військових підрозділів, які складаються з громадян РФ, що воюють «за Україну і проти путінського режиму».

«Вони (російські командувачі військ – ред.) змушені були, по-перше, перекидати значні сили, зокрема з Харківського і Куп’янського напрямків, щоб утримати «свої» Бєлгородську й Курську області. Поки що «свої». Незворотні втрати ЗС РФ – 651 військовий, санітарні втрати – 908 (тобто поранено чи травмовано військових ЗС РФ – ред.), ще 37 – взято у полон», – заявив представник легіону «Свобода Росії» Олексій Барановський.

Загалом, за його словами, громадяни РФ, які захищають територіальну цілісність України, «знищили 121 одиницю техніки противника, а ще 50 – вивели з ладу». Підтвердити ці дані з незалежних джерел редакція не може. Росія втрати не коментує. Більше інформації тут

Перший «хороший русский»: як 460 років тому князь Курбський перейшов на бік литовців

460 років тому в ході Лівонської війни сталася одна цікава і актуальна подія. Навесні 1564 року на бік литовців перейшов російський воєвода, князь Андрій Курбський (1528–1583).

Якщо ту війну порівняти з теперішньою, то це б виглядало так, як би зараз на український бік перейшов російський командир корпусу чи навіть армії. Князь Курбський не просто перейшов до литовців, а зібрав достатньо велику бойову групу і воював проти московського царя. Можна сказати, що князь Курбський – це один із перших «хороших русских», як це тепер називають. Зараз «Російський добровольчий корпус» і легіон «Свобода Росії» беруть участь у бойових діях на боці України, але серед них немає постаті такого масштабу, яким свого часу був князь Андрій Курбський.

Більше про цю людину і ті події «Історична Свобода» говорила з істориком Віталієм Михайловським. Читайте, слухайте і дивіться тут

«Ми довго повзали на колінах голими» – нацгвардієць із ЧАЕС про 678 днів у російському полоні

«Ми довго повзали на колінах голими», «об нас ламали гумові кийки», а «вечірня прогулянка» означала добровільну згоду на побиття і приниження» – це лише дещиця із того, що розповів про перебування в російському полоні сержант Національної гвардії України Андрій Старинщак. За ґратами у Росії він пробув майже 2 роки.

Захопили Андрія окупаційні війська під час оборони ЧАЕС, а потім транзитом через Білорусь перевезли спершу в СІЗО №2 міста Новозибків Брянської області, а через рік – до виправної колонії у Донському Тульської області РФ.

Що змусили зробити, коли вперше і востаннє дозволили зателефонувати додому? Як у «собачатні» облаштували місце для побиття українських військовополонених, а потім робили «показуху» для комісії з прав людини? Про це й не тільки в інтерв’ю нацгвардійця для Радіо Свобода. Текстова публікація тут

«Я перейшла на українську, щоб не поїхати дахом»: історія дівчини, яка вибралась з окупованого Донбасу

19-річна Тія (імʼя змінене з міркувань безпеки) майже не пам’ятає життя без комендантської години – коли Росія окупувала Донецьк, їй було лише дев’ять років. На запитання, яким їй уявляється мирний світ, каже: це там, де є цілодобова ілюмінація. І вона хоче побачити таку ілюмінацію в Україні.

Вже майже пів року, як Тія виїхала з окупації. «У мене не було українського паспорта, тому після перетину кордону моїм «квитком» була українська мова і свідоцтво про народження», – зауважує вона.

Нині дівчина живе у Харкові, готується вступати до університету. А ще намагається отримати український паспорт – свого часу отримати його їй не дозволили батьки. «Донбас.Реалії» (проєкт Радіо Свобода) поговорили з Тією про її спогади і плани на майбутнє. Читайте і дивіться тут

«Політичний екзорцизм». Радянський Червоноград стане Шептицьким вже цієї весни?

Свято-Юрський монастир оо. Василіян у місті Червонограді, яке хочуть перейменувти на Шептицький на честь глави УГКЦ Адрея Шептицького
Свято-Юрський монастир оо. Василіян у місті Червонограді, яке хочуть перейменувти на Шептицький на честь глави УГКЦ Адрея Шептицького

Перейменувати місто Червоноград, що на Львівщині, у Шептицький – таке рішення Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Верховної Ради України викликало неоднозначну реакцію: одні сприйняли позитивно, інші негативно або ж із подивом.

Радянську назву шахтарського Червонограда намагаються змінити ще від початку 1990-х. Тепер останнє слово у цьому питанні – за парламентарями.

«Одразу включились провокатори, що це назва на честь польського генерала Шептицького (брата митрополита Андрея Шептицького – Станіслава – ред.), але в родині Шептицьких були ще й митрополити, не тільки Андрей. Ще одна дурниця, що це нібито радянська традиція, на кшталт Кіров, Калінін. Починаючи від Константинополя, Христинополя, теж на честь особи названо, є американська традиція називати міста на честь видатних осіб», – зазначає історик Андрій Гречило. Про це тут

Як Росія перейменовувала сучасні українські міста

Одеса – це Хаджибей, а Севастополь – це Ак’яр. Ці міста не заснувала імператриця Катерина II, бо вони вже існували століття до приходу Російської імперії.

Чому Миколаїв та Херсон – українські міста, а не «споконвічно руські землі на півдні»? Історик та публіцист Олексій Мустафін та ведучий Олександр Янковський обговорили у програмі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» – «Деокупована історія». Текстова публікація тут

Як родина ставленика Зеленського Кириленка «обросла» елітним майном на 70 мільйонів під час війни (розслідування)

Антимонопольний комітет України – місце, де вирішується доля великого бізнесу. Його головні завдання – запобігати монополіям, захищати конкуренцію на ринку, стежити за проведенням державних закупівель та регулювати діяльність бізнесу олігархів.

Нині цей орган очолює Павло Кириленко. Таку посаду йому запропонував обійняти президент Володимир Зеленський. Він же привів його і на попереднє місце – очільника Донецької області.

Саме в цей період часу – коли Кириленко очолював Донецьку обласну адміністрацію і впритул до його переведення у Київ на посаду голови Антимонопольного комітету в 2023 році – родина посадовця обростає майном на понад 70 мільйонів гривень. Причому родичі Кириленка, як з’ясував проєкт Радіо Свобода «Схеми», не мали бізнесу і за останні чверть століття не отримували достатніх офіційних доходів, щоб все це придбати. Частиною цього майна користується сам держпосадовець, але не вказує це в своїй декларації. Текстова публікація тут

Публікації, які можуть вас зацікавити:

«Її жар-птиці досі летять»: у Києві відкрили ретроспективну виставку «Алла Горська. Боривітер»

В Українському домі у Києві можна побачити зразки творчості убитої у 1970 році мисткині-шістдесятниці Алли Горської

«Алла Горська. Боривітер» – це перша ретроспективна виставка мисткині-шістдесятниці, на якій представлено понад 100 творів живопису, графіки, ескізів монументальних робіт з музейних і приватних колекцій, а також архівних матеріалів, що висвітлюють творчу й громадську діяльність Горської та її найближчого кола.

Експозиція знайомить відвідувачів з ескізами найвідоміших мозаїчних панно, створених групою Горської у Києві та на сході України, сценографічними рішеннями вистав Леся Танюка, портретами її друзів – Василя Стуса, Івана Світличного, Василя Симоненка, Івана Драча, Ліни Костенко та інших. Спеціально для виставки створили відеосвітлову інсталяцію за мотивами знищеного 60 років тому вітража «Шевченко. Мати», який прикрашав Київський університет. Більше інформації та фотогалерея світлин тут

Радіо Свобода Weekly – усі важливі новини й ексклюзиви нашого сайту в одному листі щопонеділка. Підписатись на розсилку можна тут

Форум

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG