(Рубрика «Точка зору»)
Днями довелося прочитати дуже промовистий текст одного відомого російського діяча, який під час пушкінської «унылой поры» традиційно для російської інтелігенції хандрить і по-тургенівськи «во дни сомнений» перебуває в «тягостных раздумиях о судьбах моей родины». Ну і, звісно ж, одразу і неодмінно впадає «в отчаяние при виде того, что совершается дома».
«Пенсіонери крадуть масло...хвилі мародерів»
Для повноти картини надаю цей текст в перекладі українською мовою.
«Подорож по осінній країні. На автозаправних станціях ціни на паливо знову жахливо високі. У магазинах пенсіонери починають красти вершкове масло, тому що більше не можуть собі його дозволити. Інші магазини посилюють охорону в очікуванні хвилі мародерів. З кожним опалим з дерева листом надії на порятунок стає все менше й менше. Край прірви все ближче. Вечори стають довшими, але вони ще достатньо теплі, щоб можна було зосередитися на чомусь іншому, окрім додавання хмизу в згасаючу пічку».
Далі йдуть сумні висновки про розчарування нинішнім станом зомбованого агресивною пропагандою російського суспільства, яке навіть зараз, після масової мобілізації та перших смертей непідготовлених до війни і погано озброєних одноплемінників, продовжує прагнути війни та крові.
«І ось тут і надходить розчарування. Люди все ще не думають. Вони живуть десь у паралельному світі. Вони відчувають емоції, штучно створені іншими людьми. І найстрашніше, що їх збуджує вид крові. В залежності від їх симпатій – крові тієї чи іншої сторони війни, що триває. Тому що вони не визнають цю кров людською. Крім того, вони з якимось завзяттям, яке неможливо пояснити, віддаються видінням власної боротьби за міфічну Батьківщину, якої насправді більше немає.
Романтично, без найменшого розуміння того, що війна – це солодкий запах крові, біль, сльози і вічно присутній страх. Для них це схоже на лицарську дуель або сцену голлівудського блокбастера. «Отечество или смерть!», «Смерть врагам Отечества!» ‒ вони воюють в якійсь ірраціональній ейфорії. Війна ‒ це не романтика и не шляхетне випробування характеру. Але вони будуть підтримувати її до тих пір, поки хтось із близьких або членів їх сім’ї не загине на фронті, не повернеться скаліченим чи з незворотнім психічним відхиленням. И навіть тоді вони пояснять собі, що це була героїчна смерть, приклад для наслідування, а не вкрай болісні страждання з виділенням екскрементів».
Зрештою, автор доходить до риторичних висновків, які схожі на ознаки прозріння бодай якоїсь думаючої частини російського соціуму та зачатки розуміння того, що вже довгий час відчувають українці через чисельні жертви агресії Росії.
«Осінніми вечорами надходить час задуматися, а чи варто воно того? Чи варто радіти через чиюсь смерть? Замерзати зимою? Піддавати небезпеці своїх дітей, сім’ї та друзів, тому що хтось десь вирішив, що хтось інший становить для нас загрозу і є смертельним ворогом? Можливо, це наслідки осіннього сонцестояння, але я втомився. Змучений відсутністю здатності мислити логічно, поважати іншу людину, і цим танатичним (передсмертним ‒ ред.)кидком у небуття.
Захоплення людей картинами смерті чужих братів, синів, онуків, чоловіків. Сліпа віра в те, що Батьківщина уособлюється шаленим розпалюванням пожежі ненависті, що її уявлення має супроводжуватися чиєюсь смертю. Безглузде у кожному разі припинення чийогось земного існування за наказом тих, кого зовсім не цікавлять чужі сльози, страждання, сирітство, удівство чи втрата дитини. Все частіше слово «людина» звучить не гордо, а скоріше жахливо. Ось, що я бачу, знаходячись серед польських мілітаристів, прихильників війни та знищення своєї власної країни».
Польський інструмент російського навіювання
«Польських мілітаристів», а не російських, як ви могли подумати. І написав це не російський діяч, а польський політолог, політик, депутат Сейму 5-ї каденції Матеуш Піскорський.
Даруйте за прийом, але до жодного викривлення змісту і суті його тексту я не вдався. Лише у першому реченні замінив слово «Польща» на слово «країна», щоб продемонструвати вражаючу цинічність маніпуляцій та брехні, до яких вдається цей українофоб, колишній представник «Євразійської спілки молоді» в Польщі.
Ще у 2017 році міжнародним журналістським Проєктом розслідування корупції та організованої злочинності (OCCRP) було встановлено, що завдяки молдовським і латвійським банкам росіяни упродовж 2012-2014 років відмили 21 млрд доларів, використовуючи при цьому понад 5 тисяч фірм та 700 банків в 96 країнах.
За версією, це були кошти «Газпрому», призначені для хабарів як знаряддя у гібридній війні з країнами, що намагаються вийти з-під російського впливу.
До Польщі тоді потрапило 9 млн доларів у близько 100 транзакціях через 11 польських банків, частину з яких на свій рахунок за консалтингову діяльність отримав і «Європейський центр геополітичного аналізу» у Варшаві, на чолі з Піскорським, який раніше займався «виборчим туризмом» до незаконних територіальних утворень (Придністров'я, Південна Осетія, Абхазія) або до країн, що становили для Росії стратегічний інтерес (Україна та Сирія).
А тепер Піскорський малює мало не апокаліптичну картину соціально-економічного занепаду «замерзаючої Польщі», практично синхронно з оприлюдненням маніпулятивного меседжу керівника «Газпрому» ‒ «зимою Європа замерзне» через начебто прогнозовану аномально холодну зиму.
Піскорський характеризує свою країну як таку, що перебуває на краю прірви.
Звісно, Польща теж переживає складні часи через розв’язану Росією війну, і має інфляцію понад 15% (до речі, у Швеції та Австрії вона теж перевищує 10%, у Німеччині сягає майже 12%, у Бельгії – понад 12%), однак рівень зростання польського ВВП у другому кварталі цього року склав 5,3%.
Не забуває Піскорський і згадати наративну тезу «влада Польщі пропонує громадянам збирати хмиз у лісах у відповідь на зростання цін на енергію», яку з величезним задоволенням масово поширювали російські ЗМІ ще на початку червня цього року.
Охоче дегуманізує Піскорський поляків як таких, що начебто «збуджуються від виду крові», не згадуючи про шалений захват кремлівських пропагандистів та російських користувачів соцмереж при виді знищених українських енергетичних і об’єктів і будинків та загиблих цивільних, жінок і дітей під час атак ракетами і безпілотниками-камікадзе.
Він вигадує якихось міфічних мародерів, які загрожують польським магазинам, не пишучи про численні факти мародерства мобілізованих просто з місць ув’язнення злочинців на території Луганської області, яку Росія навіть оголосила приєднаною до себе.
Піскорський звинувачує «польських мілітаристів» у «захопленні людей картинами смерті чужих братів, синів, онуків, чоловіків» так як це ніби вони влаштовували облави на вулицях російських міст, хапаючи на відправляючи на фронт в Україну людей без бойового досвіду і навіть підготовки.
Дугін: «вбивати, вбивати і вбивати»
Матеуш Пікорський є постійним автором видання Myśl Polska, яке охоче передруковують російські медіа. У свою чергу, цей інформаційний ресурс вже декілька років регулярно публікує матеріали ультранаціоналістичного імперця, ідеолога неоєвразійства Олександра Дугіна, колишнього організатора та очільника гуртка «Чорний орден СС» у званні «рейхсфюрера». До речі, за сумісництвом почесного професора Тегеранського університету, що теж цікаво в світі останніх подій з використанням Росією іранських дронів.
Лише за жовтень Myśl Polska опублікувала 5 матеріалів Дугіна або про Дугіна, у тому числі «Остання битва Суші та Моря» (євразійства та атлантизму), а тепер навіть видає збірку його творів.
Пояснюючи чому така увага до відомого ідеолога ідей, які багато експертів кваліфікують як нацистські, видання зазначає, що хоча і належить до іншої ідеологічної течії, проте виступає проти «цивілізаційного зіткнення ліберального Заходу і консервативного Сходу», поділяючи ідею об’єднання Європи від Лісабону до Владивостока.
Що ж, у такому разі редакції і Піскорському варто було б згадати та розмістити раннє інтерв’ю Дугіна засновнику часопису Fronda Ґжеґожу Ґурни.
Інтерв’ю в далекому 1998 році, за рік до приходу до влади Володимира Путіна та за десять років до того, як Дугін став ідеологом партії «Єдина Росія».
Ось цитати з нього:
- «Росія у своєму геополітичному та сакрально-географічному розвитку не зацікавлена в існуванні незалежної польської держави в будь-якій формі. Вона також не зацікавлена в існуванні України»
- «У цьому великому зіткненні атлантичної цивілізації та євразійської культури все, що лежить між нами – Польща, Україна, Центральна Європа і, хтозна, може навіть Німеччина, – має зникнути, бути поглиненим»
- «Захід – це географічний сатана, географічний антихрист. Захід має заплатити за все»
- «Європа сьогодні має вибір: євразійство чи атлантизм… Треба влаштовувати атаки, займатися диверсіями, підпалювати, підривати мости»
Деяким західним політикам, як видається, теж не зайвим було б освіжити пам’ять про те, ким насправді є Дугін та чого він хоче.
Адже його книга «Основи геополітики» (1997) із підзаголовком «Геополітичне майбутнє Росії» одразу була рекомендована як підручник для студентів російських військово-дипломатичних академій, а її науковим консультантом був генерал-лейтенант Клокотов, відповідальний за стратегічне планування у Військовій академії Генштабу Російської Федерації.
У цьому контексті одразу стає зрозумілим чому треба звертати увагу на тих, хто просуває антизахідні дугінські наративи.
Анатолій Курносов – експерт Центру політичних студій «Доктрина»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
