Росія заблокувала мирні перемовини щодо Донбасу. Стриманий оптимізм і готовність до компромісів з боку України в цілому ніяк не наблизили завершення війни у 2020-му, але в Києві не втрачають надії домовитися. Що буде з перемовинами щодо Донбасу у 2021-му? Чиєї допомоги чекають в Україні і чому новий рік може змінити переговори?
На кінець 2020-го військові усе ще в окопах на сході України. Інтенсивність боїв знизилася, але війна – із розвідкою, обстрілами і роботою снайперів – залишилася усе тією ж. Зеленський виграв вибори, обіцяючи досягнути миру на Донбасі, але реальність виявилася іншою.
«Володимир Зеленський, відверто, не дуже був обізнаний з тематикою Донбасу, війни на Донбасі, Мінського процесу. Він відверто «плавав», даруйте на слові, на початку своєї каденції. Зараз він, наскільки я розумію, трохи глибше розуміється на цих питаннях і саме з цим пов’язаний його набагато більший скепсис, який він, фактично, не приховує. І, власне, я думаю, що він вже психологічно навіть готовий до того, щоб виходити з Мінського процесу. Питання тільки в тому, що він не знає як це зробити, – вважає народний депутат України від фракції «Голос» Сергій Рахманін.
Сподівання та розчарування 2020
У 2020-му перемовини щодо Донбасу з Мінська перебралися в онлайн. Зустрічі у тристоронній контактній групі Москва намагалися зробити основними в перемовинах, але їхнє єдине досягнення – неповне перемир'я. Загиблих і поранених стало менше, але на цьому – усе.
Порядок денний усе той же, що і рік тому – будь-яке просування в інших питаннях блокує Росія, натомість звинувачуючи Київ.
Позиція Росії чітка – будемо говорити, домовлятися про щось, але спочатку Україна має виконати все, що ми хочемоСергій Солодкий
«Нічого не зроблено, по суті, в плані політичного врегулювання. І понад те – офіційні особи в Києві багато разів вже публічно заявляють про те, що вони не збираються виконувати Мінські угоди. Ставлять питання про перегляд їх основних положень. Ось так – в односторонньому порядку – переглянути нічого не вдасться. Потрібно з повагою ставитися до іншої сторони, яка підписала цей документ, а саме – представникам Донбасу», – заявив на своїй пресконференції Президент РФ Володимир Путін.
Тут російський президент видає бажане за дійсне.
Перемовини в Мінську – це Росія, Україна і ОБСЄ – Тристороння контактна група.
Москва не хоче бути «стороною конфлікту», тому хоче формально вийти з діалогу, а замість себе посадити за стіл переговорів підконтрольних їй представників так званих «ЛДНР».
Саме на цьому були зосереджені основні зусилля Росії в переговорному процесі щодо Донбасу протягом 2020-го року та й попередніх років.
«Позиція Росії чітка – ми будемо говорити, домовлятися про щось, але спочатку Україна має виконати все, що ми хочемо. Тобто Путін дав зрозуміти, що наступний Нормандський саміт чи якийсь (інший, – ред.) міжнародний формат – зустріч можлива тільки тоді, коли Україна імплементує всі російські побажання. Знову ж таки – в лапках «побажання». Фактично – ультиматум російський, який тягнеться з 14-15 років», – каже Сергій Солодкий, перший заступник директора Центру «Нова Європа».
Меркель іде
Якщо усе тягнеться роками, то чи варто очікувати змін у 21-ому? Експерти вважають, що так.
Головні фактори – це знову політичні зміни, але тепер не в Україні, а в країнах-партнерах.
У Німеччині відбудуться парламентські вибори і вже точно відомо, що Ангела Меркель залишить свій пост канцлера, який обіймає понад 15 років. Але ж саме Німеччина – союзник України і «мотор» перемовин.
Хоч зовнішня політика – це прерогатива Міністерства закордонних справ, саме канцлерка особисто опікується питанням України, каже голова представництва фонду ім. Генріха Белля Сергій Сумленний.
«Є люди, які знайомі з внутрішньою кухнею адміністрації Меркель – вони говорять, що в принципі, останні декілька місяців тема України була, крім коронавірусу, єдиною, що її реально цікавила. І вкотре вона реально інвестувала власний час і власні сили, власний ресурс. Певні люди навіть критикували Меркель за те, що вона занадто втручається саме в оці питання зовнішньої політики», – розповідає Сумленний.
Хто займе місце Меркель – невідомо. Як і те, яким буде діалог між Берліном і Москвою після виборів восени 21-го – жорстким і прагматичним або ж спробою «навести мости».
Крім виборів у Німеччині мають значення ще коаліційні переговори.
«Якщо, скажемо так, в більшій кількості демократичних країн ми не знаємо результати виборів до виборів, то в Німеччині ми не знаємо фактичного результату виборів знаючи про те, які відсотки хто набрав, ми не знаємо які практичні наслідки це має», – каже Сумленний.
Зараз позиція Берліна допомагає Києву у перемовинах.
Політичний аналітик фонду «Демократичні ініціативи» Марія Золкіна вважає, що Німеччина певним чином стримує Україну:
Є реальний, об'єктивний аналіз того, де ми знаходимося. Зараз це стан стагнації і імітаціїПавло Клімкін
«Зокрема Німеччина виступає проти істотних політичних поступок з боку України, бо розуміє, що це програшний сценарій і вони навіть виступають таким стримуючим фактором в Нормандській четвірці для широких політичних домовленостей».
Байден замість Трампа
Другий важливий фактор у перемовинах щодо Донбасу – зміна президента в США. При Трампі роль Вашингтона у діалозі зійшла нанівець. Спецпредставник Держдепу з питань України Курт Волкер пішов у відставку понад рік тому і на його місце нікого не призначили. Від Байдена чекають активності. І здається – чекають усі, включно з Росією, вважає ексміністр закордонних справ України Павло Клімкін.
«Є реальний, об'єктивний аналіз того, де ми знаходимося. Зараз це стан стагнації і імітації. І цьому причина, знову ж таки, – російські очікування щодо нової американської адміністрації, небажання Путіна в цій ситуації кудись йти розуміючи, що усі ключові важелі саме у Вашингтоні. Він розуміє, що нова адміністрація узгодить ключові підходи з Євросоюзом і от тоді почнеться серйозна розмова», – каже Клімкін..
Володимир Зеленський щодо участі США вже висловився виданню The New Yourk Times – покладає великі надії, що вони приєднаються до Нормандського формату.
«Президент Байден добре розуміє питання України та Росії. По-друге, він говорив про безпеку у Європі, і, по-третє, ми вважаємо, що говорити просто про фінал війни вже мало. А що робити потім? Нам потрібна реінтеграція Донбасу. А щоб реінтегрувати Донбас, потрібні сильні компанії, сильні технології, безпека та гроші. Ну й ми розуміємо, що Сполучені Штати Америки на сьогодні – гарант безпеки у світі, серйозний стратегічний гравець, тому такі кроки могли б прискорити фінал війни на Донбасі і початок великого будівництва, великої реінтеграції Донбасу», – таку цитату наводять на офіційному сайті українського президента.
Та поки новий президент США не набув повноважень і офіційно заяв щодо Донбасу не робив. Та й аналітики у Вашингтоні не беруться прогнозувати політику Байдена. Україні, втім, необхідно готуватися, якщо переговори активізуються.
«Зараз ми повинні показати перше – що у нас є чітка стратегія або поле стратегії. Ми розуміємо що і як робити. Друге – що ми можемо її реалізувати. Тому що запитання «що?» – воно, насправді, просте. А «як?» – чи готова Україна це реалізувати? Тому що будь-який план все одно буде містити компромісні моменти. Вони будуть божевільно емоційно складними для багатьох людей. Вони будуть божевільно складними політично. А у нас, як Ви бачите, політичної єдності немає. Чесного діалогу з суспільством немає», – каже Павло Клімкін.
Без натяку на діалог
Наразі, якщо опиратися на сказане російським президентом, у публічній площині немає ані натяку на те, що Росія готова на поступки.
«Росія як підтримувала Донбас – так і буде підтримувати. Ми навіть будемо нарощувати нашу підтримку Донбасу і це стосується підтримки виробництва, рішення соціальних питань. Інфраструктурного характеру питань і так далі. Не лише за гуманітарною лінією, але й прямої співпраці будемо це робити далі», – каже Путін.
Попри заяви російського президента, події на непідконтрольному Україні Донбасі у 2020-му вказують на інше – у Кремлі вичікують, накопичуючи проблеми в ОРДЛО – із грошима там складно.
«Російська Федерація не хоче більше вкладати кошти – мільярди доларів у підтримку нежиттєздатних економік так званих «ЛНР» і «ДНР». Підтвердженням цьому є те, що в 2020 році на території так званих «республік» почалися безпрецедентні економічні проблеми, багатомісячні заборгованості по виплаті заробітних плат, умовно кажучи, «ядерному» електорату, на який Росія там і спиралася. Ми бачили ряд протестів соціальних на шахтах та інших підприємствах ОРДЛО», – каже Марія Золкіна.
Поки у великій світовій політиці змінюються фігури, Україні доводиться чекати. Це очікування може розтягнутися і на увесь 2021 рік. Але це і час для зміцнення власних сил та пошуку нових союзників у протистоянні з Росією.
Читайте ще:
Чи є шанси у Путіна легітимізувати анексію Криму у 2021 році ‒ висновки аналітиків
«Суд у Гаазі має можливість покарати Путіна»: війна на Донбасі та окупація Криму
