В окупованому Лисичанську через обстріл 3 лютого загинув так званий міністр з питань надзвичайних ситуацій луганської окупаційної адміністрації Росії Олексій Потелещенко, повідомив російський ТАСС. Крім нього, за даними журналіста Дениса Казанського, загинули двоє так званих місцевих депутатів РФ у Луганську (день народження одного з них якраз і відзначали у ресторані, куди поцілив боєприпас), а також самоназвані прокурори. Спершу Росія заявляла, що ЗСУ нібито поцілили у цілком мирну пекарню в Лисичанську, через що загинули 28 цивільних, і звинуватили Україну в «акті тероризму». Проте скоро стало зрозуміло, що постраждалий об'єкт є не пекарнею, а рестораном (його вивіска ADRIATIC видна і на самих зйомках пропагандистських ЗМІ). Лисичанська військова адміністрація повідомила Суспільному Донбас, що заклад російські силовики використовували у своїх цілях, харчувались в ньому і проводили наради.
Лисичанськ, де сталась ця подія, а також його близькі сусіди – Рубіжне, Сєвєродонецьк та Кремінна – є вкрай закритими містами з-поміж окупованих Росією. Їх вирізняє близькість до фронту, порівняно нетривалий час життя під окупацією, сильна руйнація та... страх російських військ перед місцевим населенням. Йому не довіряють. І вживають заходів для обмеження контактів із зовнішнім світом. Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розповість про таємничий «трикутник» – Сєвєродонецьк, Лисичанськ та Рубіжне – і їхню сусідку Кремінну. Що там ховають російські загарбники?
Протягом квітня-липня 2022 року російська армія окупувала Рубіжне, Сєвєродонецьк та Лисичанськ, які через тісний зв'язок одне з одним історично називають містами трикутника; а Кремінна, розташована неподалік, стала останньою фортецею Луганщини, яку окупанти захопили в серпні 2023-го. Нині місцевість під Кремінною перетікає у славнозвісний Серебрянський ліс, де російські війська намагаються прорвати українську оборону.
Попри те, що міста частково знищені (наприклад, Рубіжне зруйноване наполовину), там залишаються жити люди, але нерідко без води, опалення та світла. А наближеність населених пунктів до фронту автоматично робить їх зручним майданчиком для російського військового хабу.
Як Росія використовує окуповані міста
- Промислові підприємства – база для техніки, школи та училища – особовий склад
Попри те, що більшість промислових підприємств, які розташовані в окупованих Лисичанську, Сєвєродонецьку, Рубіжному, розбиті, російські солдати використовують їх як військовий автопарк.
Так українська аеророзвідка зафіксувала розміщення мінометів, 122-мм причіпних гаубиць Д-30, танків, РСЗВ «Град», УАЗів, «ГАЗазелей» та особового складу на території Лисичанського НПЗ.
За словами головного редактора видання «Трибун» Олексія Артюха, кілька шкіл у Рубіжному переобладнали під військові шпиталі. Місцеві в розмові з Донбас Реалії також зазначають, що заклади освіти часто використовуються російськими військовими для базування.
Про це пишуть навіть пропагандистські телеграм-канали Росії. Наприклад, там повідомляють, що в новорічну ніч ЗСУ ударили по 94-му лисичанському училищу, де базувався козацький добровольчий загін «Кубань».
- Вцілілі будинки – житло для російських військових
Найменше з-поміж Рубіжного, Сєвєродонецька, Кремінної та Лисичанська постраждав останній. Місцеві кажуть, що російських військових розміщують в будинках, які знаходяться в «нерозвалених районах», де є світло, вода та опалення.
За словами співрозмовниці Донбас Реалії Ірини з Рубіжного, часто «вільні» квартири – це ті, які мають власників, але ті виїхали з окупованих міст.
«У документах це називають «маневренный жилищный фонд», а по факту – «віджали». Заїхали вони у наш будинок, а там на поверсі живе тільки пенсіонерка. От вона зателефонувала справжнім господарям, сказала, що відбувається, а їй кажуть: «А як ми їх виженемо, якщо ми в Україні?» Вигнати можна – треба йти до окупаційної влади, писати запити і… там є алгоритм. Але хто це буде робити, якщо всі розуміють: приїдеш сюди – тут і залишишся», – каже Ірина.
У Лисичанську «офіційно» почали відкривати замки до квартир. Окупаційна адміністрація каже, що таким чином намагається вирішити питання з опаленням. Відкрили, замінили труби і вийшли. Проте, як потім господарям, які повертаються в місто, отримати нові ключі, в жодній із інструкцій не повідомляється, кажуть місцеві.
Росія боїться настроїв місцевих: ймовірно, саме тому тримає їх закритими
Саме через більш проукраїнські погляди, ніж на окупованих з 2014 року територіях, «трикутник» такий закритий від очей інших, каже Олексій Артюх. Адже командири військ РФ вважають, що навколо вороги, які здають координати.
«На окупованих територіях дуже багато проукраїнськи налаштованих людей. І ми бачимо, що навіть в окупованих Рубіжному, Сєвєродонецьку, Лисичанську – там, де дуже велике зосередження російських військових – усе одно з’являються антиросійські написи. І туди прилітає», – каже він.
Читайте також: «На День Незалежності згадайте, що ми – теж українці»: як жителі захопленого Донбасу протистоять окупантам
Цю думку підтримує і головний редактор «Реальної Газети» Андрій Діхтяренко: «Я спілкувався з людьми, які були на тій території дуже довго, і передавали інформацію, координували рух. Та насправді дуже негативне ставлення місцевого населення до російської армії – там готові допомагати і молоді, і старі. Тому спротив місцевого населення окупантам – це незручно для Росії. Як можна показувати, що тут їх чекали, що вони рятують, коли їм не раді? І бояться, звичайно, що буде передача усієї необхідної інформації українським військовим».
У містах «трикутника» періодично вводять контроль на в’їзд, розповідає жителька Рубіжного Ірина. За її словами, іноді ситуації доходить до абсурду.
«Моя донька живе в іншому місті, але воно теж під окупацією. Вона приїжджала кілька разів на тиждень, коли я хворіла: привозила ліки, їжу. Кожного разу її пропускали після невеликого спілкування – до кого їде, чому, як надовго. І вона за цей час вже «примелькалась». На вихідних їхала знову, її зупинив росіянин, який вже кілька разів з нею спілкувався, і не пропустив, бо вона офіційно не живе в Рубіжному», – каже Ірина.
У Кремінну, як пишуть у місцевих пабліках, можна заїхати тільки за спеціальними перепустками, які треба взяти в окупаційної влади.
«Усе залежить від того, як минула ніч. Якщо були прильоти, то російські солдати реально скаженіють. Вводяться більш жорсткі перевірки, ось ці «спеціальні перепустки», бо вони реально бояться. Коли в черзі чують незадоволення, то кричать щось типу: «Скажете спасибо вашим ждунам», – розповідає житель Кремінної Іван Сергійович.
Додає: такою поведінкою російська армія наче підкреслює, що в місті залишаються люди, які передають інформацію українським воїнам, і саме через цю категорію жителів у іншого населення тепер проблеми.
Але вгадати, коли і які правила діятимуть на в’їзд – неможливо. Ситуацію треба відстежувати тут і зараз. В один день можуть діяти перепустки від окупаційної влади й будь-яке згадування, що тебе щось пов’язує з цим містом (документи на нерухомість, підтвердження, що тут живуть родичі), а в інший – тільки паспорт, де є прописка в конкретному місті. Проте, дізнатися, що і як діє – теж важко, адже в містах проблеми зі зв’язком.
Читайте також: Компенсації від окупантів: як Росія будує «потьомкінські дєрєвні» на Донбасі
Зв'язок теж вмикати місцевим побоюються
«Бермудсько-луганський трикутник», жартує жителька Лисичанська Інна, коли розповідає про зв’язок в місті. Мобільного зв’язку немає, навіть зідзвонитися між собою по місту – це справжній квест. Поки окупаційна влада щотижня заявляє про нову «перемогу» – черговий встановлений таксофон – в містах люди не мають можливості викликати навіть швидку.
«Були ж випадки, коли у людини серце схопило, а їй треба доповзти до найближчого таксофона, щоб попросити про допомогу», – каже Інна.
Новини про таксофони по місту вона називає поверненням до Радянського Союзу. Якщо ж в містах з’являється мобільний зв’язок, то тільки у конкретних абонентів (де номер починається з +7959) і на кілька годин.
Окупаційна влада обіцяє підключити інтернет після виборів в Росії.
Місцеві уже обговорюють, що готові самостійно поставити посилювач зв’язку на даху, як це роблять військові. Але бояться, що за це можуть бути покарані.
Відчуття постійної небезпеки
А бояться російських солдатів українці в окупації недарма, кажуть місцеві в розмові з Донбас Реалії. Уже були випадки, коли силовики РФ розстрілювали жителів. Один з останніх відбувся наприкінці січня: у Кремінній розстріляли 60-річну жінку, її дочку та зятя. Інформацію підтвердили і пропагандистські медіа Росії. Причини – не повідомляються, але місцеві не виключають, що сталось це через підозри у допомозі Україні.
Що ще ховають тут
Закритими «трикутник» Росія тримає не тільки через побоювання витоку інформації до українських силовиків, але і через те, що вигляд цих міст-привидів суперечить картині того, як «русский мир» несе окупованим українцям парки, сквери і материнські виплати. Наприклад, таку картинку Росія відчайдушно створює в Маріуполі, Бердянську, Скадовську.
Жодне з цих чотирьох міст Росія не буде відновлювати, вважають місцеві. Переконані: їхня територія – буферна зона, її агресору не шкода і зовсім втратити.
«Бої за Луганськ, якщо їх так можна назвати, завершилися у вересні 2014-го, далі – місто остаточно захопила Росія і потрохи «налагоджувала життя»: у людей було світло, опалення, вода, продукти та препарати завозили гуманітарками з Росії. Проблеми були тільки з цінами на товари, які вони ж і розкрадали з гуманітарної допомоги. Але місто не було розбомблене, як би вони зараз не казали, що хтось бомбив Донбас. А з 2022-го Росія вкладає в Луганськ гроші, завозить туди ще більше своїх людей, чого не скажеш про той же Сєвєродонецьк. Ми не потрібні. Ми – буферна зона», – каже сєвєродончанка Оксана.
Дотримується такої думки і креміннянин Іван Сергійович. Каже, що в містах не залишилося молоді чи дітей, яких би Росія хотіла вивезти та «перевиховати».
Читайте також: Росія масово готує українських дітей в окупації до війни: на що пішов агресор
«Пенсіонерів їм своїх вистачає, навіщо ще голодні роти? Промисловість у нас не працює, відновлювати її – це викинуті гроші. На це піде кілька років, а вихлопу – нуль. Та і слухайте, ми всі знаємо, як Росія до своїх шахтарів та заводів радянських часів ставиться – там ще та занедбаність», – каже Іван Сергійович.
Додає: Луганщині вже після війни треба буде кілька десятків років, щоб розмінувати її, тому земля як агропромисловий трофей Росії навряд чи цікава.
«От і будемо ми буферною зоною між Україною+НАТО та Росією. Вони не можуть відбудувати ті території, які захопили ще у 2014-му. Навіщо їм вкладатися в ті міста, які вони самі майже повністю знищили», – каже Іван Сергійович.
А як тоді живуть в цих містах українці?
Два роки без світла, опалення, з вибитими вікнами, а в деяких районах – без води. Найбільше від проблем з електропостачанням страждає Кремінна, яка розташована ближче всіх до фронту. Тут світла може не бути по кілька днів; гірше тим, хто живе далі від центру.
«Поява світла сьогодні – це не показник, що воно у тебе буде за годину. Ремонтні бригади не встигають відновлювати. Звичайно, що кажуть – Україна обстрілює постійно, а також робота українських безпілотників, тому проблеми з електропостачанням. Але в місті вже не та кількість людей, і давно – не ті потреби на світло. Уже можна було би відремонтувати й увімкнути всіх абонентів. А у нас є райони, де світло відсутнє тижнями», – розповідає житель Кремінної Валентин.
У Сєвєродонецьку і Лисичанську більше районів мають світло, але тут боряться з відсутністю централізованого опалення, через що люди вимушені постійно вмикати обігрівачі, а потім отримують чималі квитанції за світло.
У середині січня в одному з місцевих телеграм-каналів також опублікували відео сєвєродончанки, яка розповідає про життя у місті. За її словами, люди неодноразово зверталися по допомогу в «адміністрацію ЛНР» та «адміністрацію президента РФ», але все марно.
«Це все даремно. Усі листи та дзвінки перенаправляють на Луганськ, який за великим рахунком займається вирішенням свої «проблем» коштом таких маленьких містечок, як наш «Трикутник», – каже жінка.
А що з «російськими відновленнями», яке нібито проводять бригади з Челябінська і Тули?
Російські ЗМІ постійно повідомляють про чергові відновлення на окупованій Луганщині. Робітники приїздять з різноманітних регіонів Росії та лагодять містам (Сорокиному, Довжанську, Хрустальному, Сєвєродонецьку тощо) садки, школи і лікарні. Ледь не щотижня і до окупованого Лисичанська приїжджають такі, з Татарстану: саме цей регіон вважається шефом над українським містом, і щось відремонтоване «відкривають». Але реальність інша, каже Олексій Артюх.
«Вони колись на пропагандистських ресурсах показували кадри нібито відновлення будинку в Сєвєродонецьку. От дивіться, ми збудували новий будинок. А то взагалі фотографія будинку з Алчевська була. Якщо ви проаналізуєте їхні соцмережі, то вони накидають одну й ту саму тезу – ми відновлюємо, ми відкриваємо, ми відновлюємо. Але в місті нічого не змінюється. Місто занедбане, з центру навіть не вивозять сміття», – каже Артюх.
Донбас Реалії підтвердили місцеві жителі, що за два роки у містах трикутника були відремонтовані квартири в кількох десятках будинках, до деяких потім запустили жити російських військових. В інших ремонт був дуже умовним.
«Ми ремонтували свою квартиру в Сєвєродонецьку самостійно. По-перше, черги на встановлення вікон чи ремонту дахів, як в Радянському Союзі – чекати кілька місяців. Швидше вийде самостійно замовити і вставити. По-друге, якість. На нашій вулиці ремонтували будинок. Довго, але все ж таки зробили. Туди заїхали в кілька квартир люди. Після кількох тижнів дощу – дах почав пропускати воду, а потім взагалі «завалився». Підлогу потрібно було одразу переробляти. Є випадки, коли мародерили ці сибірські ремонтники», – каже сєвєродончанка Анна.
Такі показові ремонти і відновлення – це і відмивання грошей російського бюджету і білий шум про постійні перемоги, адже їх треба генерувати, каже Андрій Діхтяренко.
«Вони постійно мають розповідати, як все прекрасно, все відновлюється, стає жити краще. Але приводів для такого позитиву майже немає, і тоді вигадується бодай щось. Ми встановили таксофон, як в СРСР. Ура! В Луганській області нарешті з’явиться надійний зв’язок. Але, коли у тебе 70-90% міста розвалено, дороги не відремонтовані, а тобі поставили таксофон – це якийсь сюр», – каже Андрій Діхтяренко.
На його думку, білий шум створюється не для окупованого населення, а саме для Росії: там мають і далі вважати, що російські військові не мародери, вбивці чи гвалтівники: вони несуть блага цивілізації туди, де їх до цього нібито не було. Хоча навколо чорніють вигорілі поверхи житлових будинків, а колись звичайні східні українські міста перетворені не військові бази.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Форум