Як відбувалася окупація сіл на Херсонщині? Як себе поводили російські військові? Про захоплення сільради, дефіцит продуктів та російський полон – проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» розповів голова Чулаківської обʼєднаної громади (ОТГ) Олександр Мусієнко.
«Війна до кожного постукала у двері»
– Вже три місяці триває війна в Україні, ви памʼятаєте перші її дні, як це почалося?
– Я, напевно, його згадую як і всі українці, як і весь наш український народ, який розбудили рано вранці прильоти ворожих ракет по наших мирних містах, по наших мирних селах. І моя громада не стала виключенням, адже на території Чулаківської ОТГ знаходились 2 військові частини, в які близько 5 години ранку прилетіли російські ракети. І тим самим сполохали, налякали і сповістили про те, що почалася війна.
– Які були ваші перші кроки, що вирішили робити?
Люди були в шоку, перелякані, не знали як реагувати на це все
– Спочатку, чесно кажучи, люди були в шоку, перелякані, не знали як реагувати на це все. Тому, що наше покоління чули про війну лише з переказів наших бабусь, дідусів, з історії. Війна в Україні йшла з 2014 року і ні для кого це був не секрет, що у нас на Донбасі йде війна, але цей раз було по-іншому, бо війна до кожного постукала у двері. По-друге – масштаби і ті злодіяння, які ми з вами вже понад 90 днів спостерігаємо, то розуміємо, що це трішки не та війна, яка була до цього.
Ми були багаті тим, що могли спокійно жити
– Зараз фактично йде повномасштабна війна з застосуванням зброї, якої тільки можливо і всіх сил. Що тоді було? Я хочу згадати і порівняти це так – ось в тебе є життя, все добре, ти не замислюєшся, як багато мені з місцевих говорили: «Ми були дуже щасливі». Навіть, хто був не дуже багатий, хто не мав якихось великих статків чи гарних автомобілів, чи ще чогось, але ми були багаті тим, що могли спокійно жити, могли в будь-який момент купити в магазині все що схочеш, поїхати куди захочеш.
«Запустили млин, який не працював 15-20 років»
З перших днів почали блокувати будь-яку роботу, постачання до населених пунктів
– Так ось, перші дні війни змінили все, буквально за кілька днів перервалось все, жоден товар більше до нас не поступав. Бо Херсонщина з перших днів опинилась в окупації, і ці ворожі війська, вони фактично з перших днів почали блокувати будь-яку роботу, постачання до населених пунктів, так от і моя громада була не винятком. Ми опинилися з тим, що на полицях магазинів не стало хліба, дуже швидко закінчились продукти, які були в магазинах на той час, а нового підвозу не було, на полицях аптек раптово зникли всі ліки, які люди в паніці розкуповували – треба воно тобі, не треба, але як то кажуть, про запас.
Ми всі розуміли, що ніколи за три дні не здамося. Бо така велика держава, така велика нація, не може бути покорена за три дні
Бо всі розуміли, що це війна і всі ми, не дивлячись на якісь безглузді розмови зі сторони російського керівництва, ми всі розуміли, що ніколи за три дні не здамося. Бо така велика держава, така велика нація, не може бути покорена за три дні, чи навіть за 3 тижні і люди це розуміли дуже добре, тому і створювали якісь продуктові і лікарські запаси, бо розуміли, що треба буде жити в таких умовах досить довгий час.
І що відбулося? Ми відновили роботу млина, який не працював 15 чи 20 років. Фермерські господарства надали безплатно зерно і почали молоти борошно. Мололи борошно своє, звичайно це було дуже тяжко тому, що люди, я завжди дякую у своїх зверненнях і завжди буду пам'ятати і дякувати людям які відгукнулися, в більшості це люди, які працювали на цьому млину колись. Тому ви повинні розуміти, що це чоловікам вже по 50-60 років, комусь до 50. Вони всі відгукнулись, кинули свої домашні справи і безкоштовно стали майже цілодобово працювати аби забезпечити громаду борошном.
– На території громади у нас 13 населених пунктів, 7500 тис. населення і ми хотіли як можна більше людей забезпечити можливістю пекти хліб. Пекти хліб – це друга проблема, бо на території громади немає пекарень, які працювали і в мирний час. У нас хліб завжди був привізний. До війни з цим не було ніяких проблем, хліб приїздив не лише з Херсона, а навіть з Миколаєва привозився щоденно, тому навіть за це ніхто не замислювався.
Тому частина людей працювала, щоб розмножити дріжджі. І це колосальна робота, у мирному житті це не зрозумієш
– Зійшлися дівчата так само з села, безкоштовно стали й почали робити хліб на територіях кафе, барів, які були перепрофільовані та застаріло обладнання і ці люди пекли хліб. Хлібом його назвати дуже тяжко, бо в розумінні того, до якого ми звикли, бо дріжджів не було, декілька днів і дріжджі закінчились. Тому частина людей працювала, щоб розмножити дріжджі.
І це колосальна робота, у мирному житті це не зрозумієш, це як то кажуть треба пережити, щоб зрозуміти. Дівчата і вдень, і вночі розмножували ці дріжджі, робили закваску, для того, щоб була можливість робити опару і пекти хліб, точніше хлібці. Але люди були вдячні. Бо іншого не було.
– Наступний наш крок був у тому, що ми почали відроджувати олійницю. Кожен двір, кожен населений пункт отримав безкоштовну олію. От таким методом перші тижні ми намагались підтримувати усіх. Також у населені пункти, які потребували того, завозили десятками тонн, завозилась картопля, яку роздавали також безкоштовно.
З початком вторгнення зникають усі правоохоронні органи, які працювали на нашу безпеку. Ні поліції, ні прокуратури, ні СБУ, нікого не було на місці, а життя тривало
– Зрозумійте правильно, 24 лютого з початком вторгнення зникають усі правоохоронні органи, які працювали на нашу безпеку. Ні поліції, ні прокуратури, ні СБУ, нікого не було на місці, а життя тривало. І для себе я розумів, що війна війною, росіяни наші вороги, але колись війна закінчиться, але наших мародерів ніхто нікуди не подів і війна розв'язує їм руки.
Тому було моє звернення до чоловічої статі громади, і ми в кожному пункті громади створили добровільні дружини, ми були без зброї, але було налагоджено чергування, я підписав про запровадження комендантської години на території ОТГ з 22 до 6 ранку. І от майже до 14 березня, до заходу військових, відбувалось патрулювання населених пунктів.
І я дякую всім чоловікам, які залишали свої родини і патрулювали під обстрілами. Коли працює град, а ти йдеш вулицею і патрулюєш, коли летять ракети і ти їх бачиш, але ці хлопці щодня виходили на патрулювання і тим самим ми не допустили, у нас не було жодного правопорушення, жодної крадіжки.
«Все відбувалось як у кіно, яке ми дивилися в мирній Україні»
– Коли російська армія вперше зайшла до вашої ОТГ, як це було?
Ми бачили гелікоптери, літаючі ракети, багато техніки
– В нас було спочатку після 24 лютого, так ми знали, що війна, так ми бачили гелікоптери, літаючі ракети, багато техніки, але дякувати богу тоді все проходило повз нашу громаду. Фактично заїзд російських військ на територію Чулаковської громади відбувся 13 березня, але це був мимохідний, мимольотний заїзд, на той час, як я для себе зрозумів це, як інсценування, як залякування.
Коли моментально заїхало в центр населеного пункту, де стояла велика частина людей фактично, бо тоді в населеному пункті збиралась велика кількість людей, обговорювали події, так от вони заїхали великою кількість техніки, бронетранспортерами, великою кількістю особового складу, але на той день – 13 березня – мета їхня була зустрітись зі мною, як з головою громади, взяти мої контактні дані і попередити мене, щоб я був постійно на зв'язку, бо вони фактично вже знаходяться на території громади, але поки не будуть знаходитись в самих населених пунктах.
Подзвонив невідомий мені номер, який сказав: «Все, в селі диверсанти, партизани»
– На наступний день ці всі розмови, ці обіцянки розвіялися, як листя на вітрі, тим самим підтвердили те, що російським військовим і росіянам вірити не можна. 14 березня, близько 14 години дня на мій телефон подзвонив невідомий мені номер, який сказав: «Все, в селі диверсанти, партизани» і, що вони повністю блокують село Чулаківка, з усіх частин – в'їзди, виїзди і наказано було, щоб я через пів години був біля сільської ради. Коли я прибув до приміщення, далі все відбувалось як у кіно, яке ми дивились в мирній Україні.
Це було буквально 2-3 хвилини, залетіла велика кількість техніки, яка блокувала повністю приміщення сільської ради з усіх сторін бронетранспортерами, були виставлені снайпери, кулеметники, автоматники. Це виглядало наче це не будівля сільської ради, і я не звичайний голова сільської ради, без зброї, без нічого – а як захоплення Пентагону.
Це сьогодні уже трошки смішно, а тоді звичайно нікому не було смішно, бо ми не знали, що в них в голові. Я приїхав до сільської ради, де мені було повідомлено, що я затриманий і наказано підійматися в свій кабінет і чекати подальших розпоряджень.
Захоплення сільської ради та полон
– Що було далі? Вас взяли у полон?
Було наказано піднятись в кабінет – я піднявся. За мною пішли 4 солдати з наставленими автоматам
– Ви знаєте, я для себе вже, коли їхав туди, то зрозумів, чим все може закінчитися і вже багато чув про історії своїх колег, що робили з сільськими головами, що робили з мерами міст, тому морально вже десь підготувався за ці декілька хвилин, поки їхав з дому до роботи.
Тяжко було моїй родині, бо дружина, троє маленьких дітей і фактично ми тоді не знали, як будуть розвиватись події і чи взагалі ми зустрінемось і через який час ми зустрінемося. У моєму випадку, коли було наказано піднятись в кабінет – я піднявся. За мною пішли 4 солдати з наставленими автоматам. Вони були в камуфляжі, в масках, троє залишилися в приймальні, один пішов зі мною і так ми сиділи, я у своєму робочому кріслі, він навпроти мене з наставленим автоматом і так відбувалось декілька хвилин, поки не підійшов, як я розумію, їхній командир, який відреагував дуже бурхливо на ту хвилину і з якоюсь навіть такою злістю на цього свого солдата зі словами, що «нащо він наставляє автомат, якщо я без зброї і не несу ніякої загрози» і вигнав його з кабінету. Сказав, що в кабінеті буду я і буде він, і якщо буде потрібно, він буде викликати когось.
Вони дуже боялись на той час народного спротиву
– І так у нас почалася перша дискусія, він мені представився полковником російської армії, сказав, що в селі, десь вони стояли, на околиці села і начебто зі сторони лісу їх обстріляли, одного солдата ранили, тому зараз вони будуть «здійснювати подворовий обхід населеного пункту з метою розшуку цих диверсантів». Мені було наказано записати звернення до людей тому, що ви знаєте, це правда завжди, що говорять по телебаченню, говорять багато журналістів, про ті події які вже відбувалися, які ще відбуваються – вони (окупанти – ред.) дуже боялися на той час народного спротиву. І я так розумію, що з 24 лютого по 14 березня, коли вони зайшли в Чулаківку, їм них вистачило живих прикладів, як їх зустрічає Херсонщина – зовсім не квітами, зовсім не хлібом з сіллю, а постійними протестами, постійним нескоренням, демонстрацією своєї позиції, тому вони дуже боялись і у нас цього, щоб не було ніяких заворушень, мітингів і так далі.
– В той момент коли мене затримали, на площі почали збиратись люди. І це не 5-10 осіб, а з кожною хвилиною людей ставало все більше і більше. Він наказав мені записати звернення і виставити в групі нашої сільської ради (в соцмережах – ред.), сказати, що все добре. Дозволив подзвонити дружині, сказати, «що все добре» і щоб вона якомога більшій аудиторії передала цю інформацію. Ну і треба було в звернені пояснити, яка їхня місія, чому вони тут – що «вони будуть шукати диверсантів, обходити двори».
– Дуже було велике побоювання за мисливців, на яких було зроблено акцент. Акцент був на те, що якщо ми, місцеві жителі, не будемо чинити опір, він мені обіцяв, що в будинки вони заходити не будуть, їх цікавили тільки господарські приміщення, то ніхто не постраждає. Операція була призначена на 7 ранку 15 березня і до цього часу він повідомив, що жодна машина не може їхати з населеного пункту, бо всі в'їзди і виїзди були заблоковані великою кількістю техніки.
В самому приміщенні було орієнтовно 100 осіб (особового складу РФ – ред.). Я залишався з ним і коли він почав вже спілкуватися не так жорстко, борзо, коли пройшов час і розмова пішла, я запитав: «Навіщо вам я?». Мені пояснили, що «я затриманий для того що, якщо будуть якісь провокації з місцевими людьми, або якісь проблеми вночі, якщо хтось прийде на блокпости, то я буду вимушений виїжджати з ними і там спілкуватися з людьми, пояснювати, що не треба цих провокацій, наша мета, щоб ніхто не постраждав».
На наступний день відбулись ці обходи, я так і залишився в приміщенні сільської ради, вони зробили ці подворові обходи. Тому ці їх провокації були, і ці їхні дії, я так розумію, були для того, щоб громаду обійти, придивитись до населеного пункту. Після цього вони сказали, що лишають населений пункт, але недалеко заселяються – на в'їзді та виїзді з населеного пункту, і якщо буде потреба, вони будуть зв'язуватися, щоб я завжди був на зв'язку і тому подібне.
«Виїхав, бо не хотів бути зрадником»
– Чому все ж таки виїхали? І чи вдається керувати на відстані?
Недалеко той день, коли заберуть моїх дітей і потім будуть змушувати бути зрадником, а я зрадником ніколи не був
– Зараз я переюуваю на підконтрольній українській владі території. Я залишався зі своїми людьми до останнього, поки я міг там бути, я виїхав 10 квітня. Після того, коли вже відчув загрозу не для себе особисто. За ці дні я особливо вже і не боявся за життя, бо вже, що буде то буде. Але зі мною залишалась моя родина. Тому коли пішли перші слова про те, що «є в мене діти, та треба вже скоро міняти прапор і готуватися до святкування разом з ними Дня перемоги», то краще, напевно, не жартувати. Мені сказали, що «не хочеться якось їм, таким добрим людям «освободітєлям», їхати до мене додому і лякати трьох дітей».
То я вже зрозумів, що це недобра розмова і що недалеко той день, коли заберуть моїх дітей і потім будуть змушувати бути зрадником, а я зрадником ніколи не був і розумів, що я ніколи ним не стану. Тому прийняв таке рішення і виїхав з громади. Звичайно, більшість людей мене зрозуміла правильно. Є такі, які як звичайно у будь-якій справі не зрозуміли.
– Хочу сказати, що сьогодні я щодня на зв'язку з працівниками сільської ради, із старостами, які залишилися на території, бо є деякі старости, які також виїхали. Щодня з простими людьми говорю, мій телефон працює 24\7 і я відповідаю на всі номери. Я розумію, що сьогодні дуже багато проблем.
Мало того, що окупація, мало того, що проблема з коштами, але людині треба говорити, людині треба чим можна допомогти, тому і спілкуємося. На сьогодні ситуація в громаді спокійна. Продуктів вистачає. Так, на сьогодні більшість товарів російські, але ми розуміємо, що головне сьогодні – зберегти життя наших земляків. Я вірю в те і знаю, що недовгий той час, коли українська армія, наші хлопці переможуть, і ми повернемося до звичного життя, але сьогодні задача – вижити, тим людям які знаходяться там.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
