Інститут національної пам’яті Польщі висловив протест через присвоєння стадіону в Тернополі імені Романа Шухевича.
«Інститут національної пам’яті Польщі протестує проти назви стадіону у Тернополі на честь Романа Шучевича, що під час Другої світової війни був офіцером німецьких поліцейських батальйонів, таких як «Нахтігаль», а потім командиром УПА, відповідальним за геноцид польського цивільного населення на Волині і Східній Малопольщі», – йдеться в повідомленні інституту в твітері.
Інститут національної пам’яті Польщі також вказує, що «прославляння Україною Шухевича ображає пам’ять польських, єврейських і українських жертв УПА».
Крім того, напередодні мер польського Замостя Анджей Внук заявив у фейсбуці про розірвання угоди на здійснення спільного з Тернополем проєкту на майже 70 тисяч євро через рішення тамтешньої міської ради присвоїти міському стадіону ім’я Романа Шухевича. Він заявив, що хоч і поважає «право кожного народу на власне розуміння історії», але сказав, що не може «переоцінити жорстокість війни і неповагу до жертв польської національності».
10 березня у Міністерстві закордонних справ України, коментуючи ситуацію довкола стадіону в Тернополі і присвоєння йому імені Романа Шухевича, заявили, що одним з пріоритетів державної політики України є збереження національної пам’яті. У відомстві порадили іноземним дипломатам «працювати над зміцненням відносин дружби і взаємної поваги між народами, а не навпаки».
Такий коментар, зокрема, з’явився в контексті висловлювань посла Ізраїлю в Україні Джоеля Ліона. Він заявив, що Ізраїль «рішуче засуджує» рішення Тернопільської міської ради присвоїти міському стадіону ім’я Романа Шухевича – головнокомандувача Української повстанської армії в 1943-1950 роках. Посол Ізраїлю в Україні назвав Шухевича «сумнозвісним гауптманом СС», зажадавши «негайного скасування» рішення щодо назви стадіону.
Міська рада Тернополя перейменувала стадіон 5 березня – у день смерті Романа Шухевича. Це рішення місцеві депутати ухвалили одноголосно.
«Головнокомандувач УПА був не лише зразковим командиром, а й добрим спортсменом та лідером у багатьох видах спорту», – наголосив міський голова Тернополя Сергій Надал, мотивуючи перейменування арени.
Посол Ізраїлю в Україні Джоель Ліон вже не вперше засуджує українських діячів. У січні 2021 року він назвав лідера націоналістів Степана Бандеру «спільником нацистів».
У грудні 2020 року разом з послом Польщі Джоель Ліон висловив думку, що представники української влади «досі відзначають історичні події та їхні постаті, які потрібно раз і назавжди засудити». У відповідь посол України в Ізраїлі Геннадій Надоленко заявив, що така дискусія про внутрішні українські питання – контрпродуктивна.
УПА: коротко про головне
Українська повстанська армія (УПА) – військово-політичне формування, що діяло на території України в 1942–1956 роках.
Метою створення УПА було об’єднання розрізнених збройних груп націоналістів під керівництвом ОУН(б). Своїм головним завданням УПА декларувала створення національної української армії для відновлення незалежної Української держави і підготовку повстання після того, як комуністичний СРСР і нацистська Німеччина виснажать одне одного у кровопролитній війні.
УПА виступала за створення самостійної соборної Української держави, яка мала включати в себе всі етнічні українські землі.
Часом заснування вважають 14 жовтня 1942 року, а одним із останніх боїв УПА з військами НКВС був бій із метою заблокувати радянські військові колони до Угорщини для придушення антикомуністичного повстання 1956 року. За деякими даними, все ж останній бік вояки УПА дали аж в 1967 році.
Із травня по листопад 1943 року головним командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік – Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік – Василь Кук.
Для УПА була характерна партизанська тактика, все озброєння було трофейним – німецьким, радянським, угорським та австрійським (ще з Першої світової війни). Окрім українців, у складі УПА воювали євреї, росіяни та бійці інших національностей.
УПА воювала на два фронти – проти нацистської Німеччини і згодом проти радянської влади, а діяльність УПА визнавали антинімецьким повстанням німецькі окупаційні керівники, зокрема Еріх Кох. Напади частин УПА на німецькі військові підрозділи, як випливає з німецьких документів, тривали до серпня 1944 року, про збройний конфлікт німців і УПА свідчать і звіти радянських партизанів.
Радянська пропаганда очорнювала УПА як структуру, що співпрацювала з нацистською Німеччиною.
У Росії УПА визнали екстремістською організацією рішенням Верховного суду у 2014 році.
У Польщі теж переважає негативне ставлення до УПА. У 2016 році парламент Польщі кваліфікував дії солдатів УПА проти польського населення на Волині як геноцид.
Радіо Свобода розповідає про Волинську трагедію у спецпроєкті
На Волині діяла не лише УПА, а й мережі й загони «Бульби»-Боровця, «мельниківців» та різних отаманів. Діяли також німецькі каральні частини та поліцаї, в лавах яких служили і українці, і поляки, – а також радянські партизани.
На основі документів СБУ встановлено, що в Західній Україні польські втрати становили 30 327 осіб та 240 знищених населених пунктів, а українські – 16 523 та 115 відповідно. Натомість Інститут національної пам’яті Польщі вважає, що УПА та інші загони націоналістів причетні до загибелі близько 100 тисяч поляків.
Ставлення до УПА в українському суспільстві після здобуття незалежності коливається між позитивним (борці за незалежність) і негативним («німецькі колаборанти»), після Революції гідності почало переважати визнання заслуг.
Із 2015 року вояки УПА мають статус борців за незалежність України у ХХ столітті. 2018 року було ухвалено закон, що надає солдатам УПА статус учасників бойових дій.
Згідно з соцопитуванням, проведеним восени 2023 року, для понад двох-третин населення України УПА стала символом захисту незалежності.
«Ми спостерігаємо серйозну переоцінку минулого. Історія УПА стає одним із ключових елементів нашої національної памʼяті. ...Для понад 70% українців ця історія стала досвідом і заклала традицію спротиву агресору та захисту незалежності», – сказала на презентації досліженння Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху.
