Чи вибори президента в Україні можуть вплинути на ситуацію з українськими військовополоненими та політв’язнями у Росії? В якому стані зараз перебувають 24 українські моряки, захоплені під час агресії Росії в Керченській протоці? Відповідає Ілля Новіков, адвокат Романа Мокряка, лейтенанта Військово-Морських Сил ЗСУ, якого разом із командами катерів «Бердянськ», «Нікополь» і буксиру «Яни Капу» утримують у СІЗО Лефортово в Москві.
– З якої нагоди ви перебуваєте у Вашингтоні?
Був збройний конфлікт, бо інакше я не знаю, як іще окреслити те, що відбулось у Керченській протоці
– У мене було кілька зустрічей з людьми, які впливають на ситуацію, які зацікавлені, що робиться у нашій справі, так званій «справі інциденту у Керченській протоці», справі 24 українських моряків, які затримані й утримуються Росією, яким закидають незаконний перетин російського кордону.
Ми, їхні захисники, вважаємо, що до цієї ситуації треба застосовувати Женевську конвенцію щодо військовополонених. Хоча немає стану війни, офіційної оголошеної війни між Україною та Росією, – Женевська конвенція, яка була прийнята після Другої світової, спеціально підкреслює, що не є необхідним, щоб був оголошений стан війни, щоб людина визнавалась військовополоненим.
Вистачить, якщо військовий однієї сторони-учасниці був захоплений другою стороною-учасницею під час збройного конфлікту. У нас був збройний конфлікт, бо інакше я не знаю, як іще окреслити те, що відбулось у Керченській протоці, коли російські прикордонники обстріляли українських моряків, коли троє моряків були поранені, було випущено понад тисячу снарядів із гармати.
Судді у Росії кажуть: це звичайна справа, кримінал, не треба туди втягувати політику, все буде гаразд, суд розбереться
З нами не погоджуються російські судді, які розглядають цю справу, слідство, офіційні речники Росії. Вони кажуть: це звичайна справа, кримінал, не треба туди втягувати політику, все буде гаразд, суд розбереться. Ми знаємо з досвіду останніх п’яти років, як суд розбирається.
Напевно, ніхто не планував із російського керівництва цю ситуацію, як саме взяття в полон. У мене особисте враження, що вона виникла так раптом, і що після того, як було здійснено обстріл, там вже не було зворотного ходу.
Наші слова, те, що ми вимагаємо, щоб до них ставились як до військовополонених, – нас не завжди вірно розуміють. Коли це військовополонених відпускали? Ми кажемо: ні, вони не винні у тому, що їм закидають. Вони не перетинали з організованою групою російський кордон. Інше питання – те, що ви, росіяни, не можете ставитись до них як до звичайних злочинців. Тому що Женевська конвенція передбачає, що військовополоненого не можна тримати у тюрмі. Якщо ви хочете його тримати, – ви не зобов’язані його відпускати зараз, – ви повинні тримати його у таборі для військовополонених. Там є умови, які передбачаються конвенцією.
Якщо ви хочете людину тримати, в якої є статус військовополоненого – то у конвенції містяться гарантії, що ви не можете, посилаючись на свої внутрішні правила розпорядку у російських СІЗО, примушувати затриманого не носити свою військову уніформу. Бо конвенція передбачає: військовополонений має право носити свою військову форму.
Ми бачимо, що маємо зараз підтримку з боку багатьох представників американського суспільства
Якщо влада, яка захопила у полон, хоче порушувати кримінальне провадження, то воно повинне здійснюватися військовими судами. Нам – нашим підзахисним – в усьому цьому відмовляють.
Через усе це ми наполягаємо, що Росія принаймні тричі – у питанні щодо режиму полів, застосовуванні власного кримінального права й міжнародних конвенцій – відверто іде всупереч праву. Цього не можна ігнорувати.
Ми бачимо, що маємо зараз підтримку з боку багатьох представників американського суспільства, американської влади, і нам, нашим підзахисним, дуже важливо, щоб ця підтримка не закінчилась, а привела до того, щоб російська влада звільнила цих людей, щоб вони не залишились принаймні на ще кілька років, принаймні, до кінця слідства, як вони наполягають, в ув’язненні в Росії. Бо в нас і так забагато ув’язнених із політичних мотивів.
– У яких умовах вони зараз утримуються? Чи до них пускають захисників? Наскільки ви знаєте, в якому стані вони зараз перебувають? Чи вони разом усі?
– Вони не разом. За Женевською конвенцією, яку я вже згадував, Росія не має права розділяти їх в окремих приміщеннях. Їх усіх зараз тримають в окремих камерах. Це була велика спецоперація. Їх тримають у славетному СІЗО Лефортово.
Це не будь-яке СІЗО в Москві. Койка у цьому СІЗО взагалі – дефіцитний ресурс, його не так багато. Перед тим, як їх наприкінці грудня перевели у це СІЗО Лефортово, їм треба було звільнити, розкидати арештантів, яких там тримали до того, щоб звільнити 24 койки у 24 різних камерах. Бо це для них поважна справа. Це вказує, що ця справа вирішується на дуже високому рівні. Щодо умов, то багато хто каже, що радійте, умови у Лефортово набагато кращі, ніж в інших СІЗО Росії. З цим важко погодитись.
Ця справа вирішується на дуже високому рівні
Бо, наприклад, я, як адвокат, маю право, згідно з законодавством, відвідувати свого підзахисного хоча б щодня, якщо це нам потрібно. В Лефортово умови такі, що є тільки 7 кімнат для зустрічі адвоката з підзахисними, і більшість із них кожного дня займають слідчі. Тобто створюється довга черга з адвокатів, це навіть лотерея, бо якщо б ми стояли у черзі, то багато з нас не бачили б свого підзахисного кілька тижнів поспіль.
Є лотерея з адвокатів, і кожну п’ятницю ми збираємось і тягнемо такі невеличні бочечки лото, і відповідно до цих номерів, які кожен із нас витягує, ми маємо кожен раз на тиждень відвідувати свого підзахисного. На практиці це скоріше раз на два тижні, бо не кожного разу ти отримуєш такий номер, який тобі дозволяє пройти, а якщо ти не пройшов одного дня, твій шанс не завжди переходить на наступний день. У нас такі правила, які не від хорошого життя виникли. Адвокати були примушені піти на таку угоду між собою, щоб кожен мав рівні шанси. На жаль, у Лефортово такі умови.
Тому навіть питання про відвідування свого підзахисного зараз для нас дуже складне й викликає проблеми.
Нам на самому початку цієї справи чітко повідомили, що слідчі не дозволять одному адвокату брати захист більш ніж одного підзахисного. Формально це пояснюється тим, що може виникнути потім конфлікт позицій, якщо один з них змінить думку. Але закон передбачає, що ця ситуація вирішується, коли вона виникла. Зараз позиція у моряків та сама.
Вони всі вимагають, щоб їх визнавали військовополоненими, відмовляються давати свідчення як обвинувачені
Вони всі вимагають, щоб їх визнавали військовополоненими, відмовляються давати свідчення як обвинувачені. Але щоб наше життя, захисників, не здавалось медом, наші слідчі нам це заборонили. Тому зараз на 24 підзахисних у нас є команда з 30 адвокатів, і через те у нас дуже важкі умови праці. Ми не можемо підміняти один одного.
Ми не можемо фактично мати гнучкий графік. Ми маємо сидіти і чекати, коли нас слідчий викличе, на яку дату. Це дуже незручно. І я думаю, тому нам слідчі й організували таку роботу.
Щодо решти наших підзахисних, військовополонених, ми обмінюємось інформацією, координуємо наші зусилля. Нас Микола Полозов координує з українськими державними органами. Ми радимось про те, що кому робити, іти на слідчі дії.
Щодо стану, в якому вони перебувають, особлива ситуація із самого початку була у трьох поранених
Щодо стану, в якому вони перебувають, особлива ситуація зі самого початку була у трьох поранених. Їх тримали в інших закладах, «Матроська Тиша», але зараз вони всі в тому самому Лефортово. Начебто, як нам повідомляє російська омбудсмен Тетяна Москалькова, у них усе гаразд, ніхто не потребує такого лікування, яке не може бути забезпечене в тюремних умовах: «Не турбуйтесь, усе буде гаразд». Це не та відповідь, на яку ми, звичайно, чекаємо. Але іншої ми зараз не маємо й з досвіду відомо, що це дуже типово для російської влади, що коли виникає питання про звільнення якоїсь людини, воно завжди передбачає почати розмову про лікування, про умови утримання й про те, що не є відповіддю на питання, чому ви тримаєте під вартою невинувату людину.
– Що далі? Як бачите ситуацію?
– Напевно, слідство не буде закінчене у наступні кілька місяців. Слідство буде довгим. Ще довшим може бути процес ознайомлення захисту з матеріалами справи. Напевно, вони не зроблять копії матеріалів справи, але будуть нас ознайомлювати по черзі. Це може затягнутися, тільки ця формальна процедура може затягнутися на кілька місяців. Ми в цьому не зацікавлені, ми й так упевнені, що раніше чи пізніше ми почуємо від прокурорів, що ми навмисно затягуємо цю справу. Я лише можу сказати, що у нас немає такого наміру, і це недоцільно, й ні до чого не веде.
Відкрите питання, чи російська влада хоче, щоб судовий процес здійснювався у Криму
Зараз відкрите питання, чи російська влада хоче, щоб судовий процес здійснювався у Криму. Бо Крим із юридичної точки зору є чорною дірою. Туди не можуть приїхати іноземні дипломати, наприклад. Бо це українська територія, і вони не можуть дозволити собі таку провокаційну поведінку. Туди не приїде багато журналістів. Ми не матимемо такої підтримки й нормальних робочих умов, як коли б суд здійснювався у Москві. Тому я думаю, що вони так і зроблять. Саме щоб процес не отримав такої уваги від суспільства, преси, є великі шанси, що його переведуть до Криму. Але це буде наприкінці цього року чи у наступному.
Тому якщо хтось сподівається, що всіх цих моряків відпустять незабаром, як нам кажуть, після виборів в Україні – або після президентських, або після виборів у Раду… – на це можна надіятись, але я б не сподівався. Бо зараз російська влада, попри всі санкції, які на них накладені, попри всі заяви міжнародного суспільства, російська влада має намір довести цю справу до вироку.
Російська влада має намір довести цю справу до вироку
– І ви думаєте, що після виборів, якщо, умовно кажучи, виберуть не Порошенка, а Зеленського, то це якось змінить ситуацію?
– Там є деякі чутки, що начебто будь-який президент, крім Порошенка, сподобається російській владі більше, ніж Порошенко. Ні, це чутки, розмови, на яких ми не можемо ґрунтуватись у нашій роботі. Тому я залишаю все це українським дипломатам, українському суспільству. Нехай вони спробують організувати або діалог, або тиск, або підтримку, – все, що можна зробити у цій ситуації.
Я б іще хотів наголосити, що ця ситуація з українськими моряками не перекреслює ситуацію з іншими заручниками. Бо у нас є довгий перелік, який нещодавно став іще довшим, українських громадян, які затримані російською владою чи в Криму, чи поза межами Криму, яких теж треба звільняти, з якими теж треба щось робити. Це звичайна річ, коли увагу суспільства відволікли, коли прикута увага до однієї справи. Це означає, що решта справ, заручників, політв’язнів буде цієї уваги позбавлена. Це не правильно.
Не треба забувати про інших, про Сенцова, Карпюка, Клиха, про тих, хто зараз уже понад п’ять років чи п’ять років провели в російській в’язниці
Хоча ми обговорюємо зараз справу українських моряків, і вона з багатьох причин є важливішою сьогодні, але не треба забувати про інших, про Сенцова, Карпюка, Клиха, про тих, хто зараз уже понад п’ять років чи п’ять років провели в російській в’язниці, без будь-якої чіткої перспективи до звільнення.
І я б хотів, щоб коли обговорюються ці питання, можливий обмін чи якісь можливості їх звільнити звідти, не забували, що крім моряків є інші люди.
– Наскільки на цю справу могла вплинути, наприклад, участь родичів цих моряків у засіданні ООН? Наскільки це допомагає прикути увагу до цієї справи?
– Я впевнений, що жодні заходи не можуть зробити цю ситуацію гіршою, вона досить погана з самого початку. Будь-які заходи, візитації, зустрічі з сім’ями цих людей можуть привести до того, що увага й підтримка до цієї справи може досягти якогось критичного рівня. Це те, що нам зараз треба.
Бо зараз ми бачимо, що Росія, попри санкції, саме Путін особисто, не вважає, що наслідки у цій ситуації, як вона є зараз, досить поважні, щоб відмовитись від продовження. Щоб скасувати обвинувачення, щоб звільнити принаймні матросів, якщо вони не хочуть звільнити офіцерів.
Хай зараз кожен, хто може зробити щось, щоб у нас було більше підтримки, на рівні ООН, американського уряду чи європейських урядів. Хай кожен зробить те, що може.
