Мобілізовані до лав Збройних сил України проходять обов'язковий військовий вишкіл у навчальних центрах. Термін навчання залежить від військового досвіду новобранця або ж його відсутності. Мобілізовані чоловіки, які не мають жодних військових навиків можуть проходити підготовку до 2-3 місяців. А ті, хто має бойовий досвід, менше місяця.

Якість підготовки у навчальних центрах відрізняється. Є з належними умовами, а є й такі, які не позбулись рудименту «радянської армійщини», совкових підходів до людини.

На одному з навчальних центрів, які належить до кращих, поруч тренуються мобілізовані чоловіки, яким у середньому 45-50 років, і першокурсники, які обрали військову спеціальність у час війни у свої 17-19 років. Вони здобуватимуть навички командирів. Для першокурсників це первинна військова підготовка, як і для новобранців. Мобілізовані чоловіки такого ж віку, як батьки курсантів.

19-річний Михайло Рагачов із Вінниччини здобуватиме фах артилериста. Він закінчив військовий ліцей, потім працював електриком, але завжди хотів вступити у військову академію.

«Війна мене ще більше стимулювала піти вчитися. А 4 місяці тому загинув мій батько. Він отримав мінно-вибухову травму. Наступ ворога був на їхній окоп. Після загибелі батька я сказав: або вступаю вчитися, або ж підписую контракт. Я хочу здобути такі навички, щоб командувати своїм відділенням, своїми людьми, щоб не було таких проблем, що ворог підходить до наших окопів, а ми не могли надати підкріплення. Зараз проходжу навчання, але мені фізично не важко, важка тільки втрата батька. Я зроблю все, щоб помститися», – каже Михайло Рагачов.

Провести день у шоломі, бронежилеті, з автоматом у руках, виконуючи завдання, для непідготовленої фізично людини справа непроста, як для першокурсників, так і мобілізованих. Дехто не витримує такого навантаження і мусить перепочити. Курсанти з 1 вересня розпочнуть заняття у класах. Вони – нова генерація сучасної української армії.

А ось для рекрутів після вишколу почнеться справжня війна, де помилка може коштувати їм життя.

Реальність

Новобранець прибуває у навчальний центр, не вміючи нічого, не тямлячи у військовій справі і всьому його мають навчити з «нуля». Радше, сам має освоїти навики з «нуля». Звісно, що інтенсивний курс дає найкращі результати. Але не у всіх навчальних центрах якість підготовки однакова.

Радіо Свобода спілкувалось з новобранцем, який проходив військовий вишкіл у південному регіоні України, а також за кордоном. Він був мобілізований на початку літа цього року.

«Я не проходив строкову службу. Взагалі у мене немає військового досвіду і навиків. У 2022 році мені дали відтермінування від служби через проблеми зі здоров’ям. Але влітку мобілізували. Нас привезли в центр розподілення, когось залишили проходити базову військову підготовку, а мене відправили на навчання в Британію. Коли ми повернулись з-за кордону, то чекали на розподілення в свої військові частини (хлопців, які лишились в Україні розподілили раніше, у них базова військова підготовка тривала менше 5 днів). Вже у військовій частині проходиш фахову підготовку, а її терміни і специфіка залежать від спеціальності. Я мав відношення у військову частину, але на це ніхто не звернув увагу. Звісно, що я був готовий до цього, але хотілося б, щоб розподіл відбувався не за кількістю, а якістю. Це мотивувало б бійців, а ще було б більше користі», – говорить новобранець, який попросив не називати його прізвище.

А ще, за словами військовослужбовця, вартувало б змінити ставлення до рекрутів. Слід розуміти, що цивільні люди ніколи не мали справи з військом. І їм неодноразово доводиться зіштовхуватись із хамством.

«У ТЦК всім без жодних перевірок ставили – «годний». Однак уже в розподільчому центрі ВЛК провели ще раз і вже нормально. Телефони в ТЦК відібрали. Єдине, що встиг написати рідним, куди саме відвезли. Далі зв'язку аж до розподільчого центру в мене з родиною не було.

Протягом підготовки у Британії, а це 5 тижнів, ми вчились робити все, що тільки може знадобитися на полі бою. Найбільше приділяли увагу штурмам у міських забудовах, окопним боям, виживанню та поводженню зі зброєю, наприклад, динамічній стрільбі, «біжу-крию». Шість днів важкого тренування і один вихідний. Інструктори за кордоном нікого не шкодують. Іноді здавалось, що просто фізично не витримаєш навантаження. Але, насправді, було видно, що вони намагались цим якомога краще підготувати до війни і навчити виживати. У нас була досить непогана вогнева підготовка. Ми відстріляли більше 2000 патронів (маю на увазі всього – і холостих, і бойових). Для порівняння, ті, хто залишився в Україні, вистрілювали близько 300», – розповідає військовослужбовець.

Але за п’ять тижнів стати підготовленим бійцем – нереально. Надто малий термін, наголошує військовослужбовець. Є велика потреба покращити рівень підготовки з тактичної медицини, щоб навики були доведені до автоматизму.

Інший співрозмовник Радіо Свобода теж попросив його не називати. Він служить у підрозділі безпілотних систем, навчає новобранців. Він говорить про те, що рівень підготовки тих, хто приїжджає у центр, дуже низький. Стараються передусім звертати увагу на психологічний стан мобілізованого.

«Загальна військова підготовка бажала б бути кращою. Мобілізований особовий склад є доволі старшого віку. Стараємося людину залучити за більш морально-діловими або професійними якостями. Якщо він у 57 років досвідчений водій, то раціонально його використовувати в якості водія, а не стрільця, гранатометника чи кулеметника. Кожна спеціальність має якісь вікові рамки. Не може фахівець ІТ за тиждень-п'ять стати професійним військовим. Якщо військовослужбовець пройшов базову загальновійськову підготовку, скеровується на стрільця, то 2 місяці достатньо для базових вмінь і навичок, як з обслуговування автомата, прицілювання та надання медичної та домедичної допомоги собі та побратиму поруч. Навчання базових речей протягом 2 місяців щодо ведення бою, не у міських умовах, але визначити напрям стрільби, сектор вогню, більш ніж достатньо. Але якщо людина не мотивована, нічого не хоче, то й року замало для підготовки», – каже командир підрозділу.

Армія – це зріз суспільства, і представлені у ній, зрозуміло, різні верстви населення. А це і люди з вищою освіту, професіонали у певній галузі, підприємці, а поруч із ними колишні зеки, хворі, ті, які залишили військову частину у перші дні мобілізації, ті, які зловживають алкоголем. А ще й ті, які є без відношення до військової бригади і очікують, хто їх забере.

Програму адаптують до війни

У навчальний центр, в якому служить Тарас Чорний, привозять тих новобранців, які, здебільшого, не хочуть воювати. Це ті люди, яких працівники ТЦК повантажили в мікроавтобуси.

«Бо добровольці закінчились у 2022 році. Тому ми передусім звертаємо увагу на психологічну підготовку мобілізованих, які до нас приїжджають. Люди різні і з різною мотивацією, різними життєвими історіями. Є з психологічними проблемами, серед них присутній алкоголізм. Цим людям адаптація дається важче. Приїжджають люди старші 40 років, втомлені життям, затуркані новинами, що всюди ворог тисне і всі вони помруть, тому що ІПСО працює на те, що всі одразу в окопи, нікого нічому не навчать. Термін адаптації залежить від того, як навчальний центр підходить до підготовки.

Ми стараємося все робити на максимально професійному рівні, тому що коли людина бачить, що з нею працює професіонал, у неї з'являється впевненість, що нормально підготують. Коли приходить інструктор з перегаром і каже: «Пацани, то все фігня». То такий інструктор впевненості не додасть і авторитету не матиме», ‒ розповідає військовослужбовець Тарас Чорний.

Мобілізованих навчають за програмою, яка затверджена на рівні ЗСУ. І це той єдиний стандарт, за яким їх навчають.

«Щопівроку виходять оновлення до програми. Тому що ця війна швидкоплинна і мінлива, змінюється сам підхід. Якщо рік тому до дронів ми ставились трішки по-філософськи, то зараз дронова безпека і знайомство з мультикоптерними апаратами, FPV дронами є необхідністю. І вже запроваджено останню редакцію курсу у навчанні», ‒ каже військовослужбовець.

За його словами, навчальні центри сьогодні перевантажені.

«Тому що увага на кількості, а не на якості. Зрозуміло, що у нас повномасштабна війна і потрібні люди. Чи забезпеченні на 100% центри? Ні. Дуже багато речей стараємося організувати своїми силами. Але базово для підготовки є все. Коли приходить мобілізований, ми його достойно годуємо, одягаємо, вчимо. Він спить у придатному місці і ніяких варварських умов немає. Людину, яку мобілізували, обманюють з першого моменту, коли силою затягують в мікроавтобус, везуть в ТЦК, де їй щось трусять, куди піде і що робитиме, і людина розуміє, що потрапляє в піхоту. Бо там найбільші втрати. Піхота нам потрібна. Але в цей момент людина розуміє, що її держава вкотре обманула. Її перше знайомство з армією починається з брехні. Ми придумали собі місію повернути цим людям віру в те, що є правда і армія це не є чимось останнім», ‒ наголосив Тарас Чорний.

Вихід шукають

Журналіст і письменник Станіслав Асєєв, який 31 місяць провів в ув'язненні бойовиків угруповання «ДНР» у Донецькому СІЗО, добровільно вступив до лав ЗСУ. Двічі отримав поранення. Він описав на Радіо Свобода особистий досвід проходження військової підготовки в «учебках» двох військових частин Тероборони (ТРО) у східному регіоні України. Він пише про те, що до офіційного старту навчання він більше двох тижнів перебував у невизначеному стані у військовій частині. А в ТЦК тим часом розповідали, що навчання почнеться ледь не з першої години, коли потрапляєш у частину.

Групу новобранців, у якій був Станіслав Асєєв, привезли спершу до учбового центру, де були жахливі умови: пліснява, грибок , вологість, хворі рекрути. З новоприбулими ніхто не комунікував і нічого не пояснював. У першій «учебці» ТРО навчання не почалось і групу Станіслава Асєєва перевели в інше місце, де вони жили в наметах. Але і тут навчання почалось не зі стрільби чи копання окопів, а з нарядів на рубання дров і кухню.

Військовослужбовець каже, що учбова частина забезпечує всім необхідним мобілізованих: від шкарпеток до тактичних окулярів і дощовика. Але якість і розмір не завжди підходять. Тому і вигляд не вельми мотивуючий. Радить в учбові центри приїжджати з власною формою та взуттям.

За один день на полігоні, пише воїн, він здобув більше навиків, аніж за два місяці кочування «учебками». Тому збільшувати термін навчання новобранцям при збереженні старої системи немає сенсу.

Як вихід, щоб змінити ситуацію з учбовими центрами, бачить у ліцензуванні державою приватних навчальних центрів із визнанням їхніх сертифікатів на рівні державних. За прикладом приватних снайперських курсів чи курсів тактичної медицини та БПЛА.

Шлях мобілізованого від цивільного життя до фронту не є прозорим. Найбільше людину лякає невідомість, коли не розуміє, що її чекає. Тому багато чоловіків намагаються різними шляхами уникнути мобілізації, бо впевнені, що на другий день після вручення повістки без підготовки їх кинуть на передову.

Нині загальна система мобілізації працює на кількість, про це говорять військові. Навіть, якщо новобранець має відношення від бригади, ТЦК відправляє його по розподілу. Те, що на сьогодні немає ефективного механізму контролю, що саме мобілізований за відношенням заходить туди, де його чекають, знають у Міноборони, але наразі це не змінено.

Міноборони відкриває рекрутингові центри в Україні і сподівається, що вони допоможуть поліпшити ситуацію з якістю мобілізації.

Адже мотивація – це один із важливих чинників переваги над ворогом, наголошують професійні військові.