Глава Білоруської автокефальної православної церкви (БАПЦ) архиєпископ Торонтський Святослав Логін під час богослужіння оголосив про відлучення Олександра Лукашенка, який колись назвав себе «православним атеїстом», від церкви і наклав на нього анафему. Доктор богослов'я Ірина Дуб’янецька розповіла Білоруській редакції Радіо Свобода, що це означає.
Стисло:
· У церковному сенсі анафема – це відлучення від церкви. Люди пов'язують анафему з прокляттям, оскільки повне відлучення від церкви означає випадання з людської спільноти.
· У сучасних православних церквах анафема існує, в католицькій – її немає.
· Якщо є факт анафеми проти людини, яка не належить до церкви, то ми маємо справу з другим, популярним значенням анафеми – як позначення найгірших можливих дій, скоєних людиною.
· Анафема глави Білоруської автокефальної православної церкви Лукашенкові – це, скоріш, символічний жест.
· Як жити людині з накладеною на неї анафемою – вона вирішує сама.
Чому анафема в народі асоціюється з прокляттям?
– Чому анафему – акт відлучення від церкви – люди називають і вважають прокляттям? Відомо, що церква нікого не проклинає, та й саме прокляття вірних вважається гріхом.
– Правду кажучи, анафема і прокляття – не такі вже й далекі поняття. Анафема впродовж століть функціонувала як відлучення від церкви – повне, тотальне відлучення від церковної громади. Саме це грецьке слово означає жертву. У єврейській Біблії та в грецькому перекладі воно використовується двома способами: як жертвоприношення, присвячене Богові, і як щось окреме, заборонене...
І в народі анафема пов'язана з прокляттям саме тому, що повне відокремлення від громади означало просто падіння, випадання з людської спільноти. На практиці це означає, що людина перестає бути людиною, рівною іншим.
У Новому Заповіті ми кілька разів знаходимо анафему в листах Павла. Одним із прикладів є Перше послання до Коринфян, коли Павло каже, що ніхто не може накласти анафему на Ісуса або ніхто не може називати його Господом, окрім Святого Духа.
Значення анафеми як відокремлення від людської спільноти поступово набувало значення, але вже у ранній церкві вона функціонувала таким чином.
А в середні віки анафема була вже повним прокляттям.
Це є крайній захід, який застосовує церква.
Є мале відлучення від церкви й велике, загальне. Можна згадати приклад із XI століття, коли імператор Священної Римської імперії Генріх IV був підданий анафемі через конфлікт із папою Римським Григорієм VII. Тоді відразу всі німецькі князі були готові скинути його з імператорів і вибрати іншого. Йому довелося три дні ходити босоніж через Альпи й чекати, поки Папа приведе його до церкви. Папа повернув його, і він знову став імператором, оскільки під анафемою він не міг бути серед них.
Значення анафеми для того, хто не належить до церкви
– З того, що ви сказали, випливає, що люди, розуміючи анафему як прокляття, не дуже далекі від істини. Але чи має значення анафема, якщо нею піддають людину, яка формально належить до іншої церкви або взагалі не належить до жодної?
Анафема Лукашенкові від глави Білоруської автокефальної православної церкви є скоріше символічним жестом
– Насправді це не має сенсу, бо анафемою все-таки є відлучення, відокремлення від церковної громади. Той, хто не належить до громади, не може бути відокремлений.
Тож анафема Лукашенкові від глави Білоруської автокефальної православної церкви є скоріше символічним жестом.
Анафема – це завжди крайній захід. Перед нею завжди ведуться розмови, спроби не довести до крайнього кроку.
Причиною анафеми може бути єресь або схизма. Погана поведінка людини не може бути причиною відлучення від церковної громади. Є й інші заходи, за допомогою яких вони намагаються повернути грішника до спільноти, наприклад, заборона причастя тощо.
Православні церкви сьогодні можуть офіційно накласти анафему. У католицькій церкві анафема існувала довго, але сьогодні католики не мають її. Є відлучення. Анафема – це те ж відлучення від церкви, але сьогодні для католиків це заборона на причастя на певний час або мале відлучення. А великого відлучення вже немає, остання версія канонічного права цього не передбачає.
Маємо справу з другим, популярним значенням анафеми – як позначення найгірших можливих дій, скоєних цією людиною
Підсумуймо. Людина, яка до церковної громади не належить, не може бути відокремлена від неї. Отже, якщо факт анафеми трапляється з такою людиною, то ми маємо справу з другим, популярним значенням анафеми – як позначення найгірших можливих дій, скоєних цією людиною.
– Лист, який я отримав з Канади з текстом анафеми, містив пропозицію архиєпископа Святослава Логіна мінським протестувальникам не проводити марш наступної неділі після анафеми Лукашенка, а приходити до церков без плакатів та прапорів і тричі хором вигукнути: «Анафема, анафема, анафема». Як би ви прокоментували цю пропозицію, яка, як відомо, не була оприлюднена та не стала фактом?
– У будь-якому випадку, це нова ідея у двотисячолітній історії анафем. Віряни ніколи не можуть піддавати анафемі нікого, це роблять найвищі церковні ієрархи. Віряни можуть відповісти на анафему, зрозумівши, що ця людина тепер не в їхній спільноті, вона вигнанець. Так було увесь час. Тому для проклятої людини дуже важливо повернутися до громади.
Тож глава БАПЦ може піддавати анафемі вірян цієї церкви. А стосовно вірян іншої церковної громади він може зробити це лише символічно.
Тож ця його пропозиція має не канонічне, не церковне, а суспільне значення.
Що станеться з людиною, яку відлучили від церкви
– Якщо говорити про нематеріальне, неземне значення анафеми. На вашу думку, чи має такий вчинок значення і якийсь надприродний, містичний чи трансцендентний сенс? Іншими словами, що буде з людиною, яка була відлучена від церкви? Нехай це і трапилося на іншому континенті.
– Я думаю, це залежить від людини. Згадаймо Євангеліє: якщо ви йдете жертвувати і знаєте, що ваш брат має щось проти вас, тоді відкладіть свою жертву, помиріться зі своїм братом і лише тоді принесіть жертву. Це означає, що людина повинна прагнути мати якнайменше тих, хто ставиться до неї негативно.
Наскільки це важливо в суспільному житті та політиці, залежить від самих людей.
Інше старе, раннє значення анафеми – це те, що огидне в очах Бога, неприйнятне для нього. У ранніх текстах можна знайти таке значення. У подальших текстах ніхто не бере відповідальності казати, що дратує Бога, а що ні. Але останнє навернення все-таки відбувається між людиною та Богом, останнє судження все ще є судом Божим, а не людьми. Тому анафема в цьому сенсі більше не використовується.
Як людині жити з накладеною на неї анафемою, вона вирішує сама
Але в загальновизнаному розумінні це так. У багатьох мовах неприйнятну річ називають анафемою – не як проголошення анафеми, а як саму річ або вчинок. Ось фраза: «Ідея про інопланетне походження людини є анафемою для сучасної науки». Іншими словами, неприйнятна річ для науки. Слово «анафема» широко використовується в сучасній англійській мові в такому загальноприйнятому, а не церковному значенні.
Тому, як людині жити з накладеною на неї анафемою, вона вирішує сама.
Чи є божественна помста
– Ви сказали, що Божий суд – останній. Священники закликають людей не мстити. Але у людей є думка, що існує божественна помста. Тому питання до вас не лише як богослова, а й як людини, наближеної до церкви. Люди дуже часто розповідають історії про грішників, які вчинили гидотні злочини і які ще за життя були якимось чином покарані. Люди впевнені, що це кара неба, яка іноді падає на нащадків грішників. І ось питання. Чи платять грішники за свої гріхи у своєму земному житті?
– Ми не можемо цього знати. Люди хочуть вважати, що це так. Принцип ставлення людини до людини відомий – не суди й не судимий будеш. Це ніхто не скасовував.
У суспільному житті існують інші механізми боротьби з неприйнятними явищами, в тому числі в моральному сенсі. Це публічна непокора, яка свідчить про неприпустимість того, що робить влада. Спільнота регулює це своїми методами.
В ісламі, якщо на людину накладається фатва (прокляття), то кожен мусульманин, зустрівшись з нею, зобов’язаний її вбити. У християнстві такого немає. Бог любить усіх, можна ненавидіти гріх, але не можна ненавидіти грішника. Завдання – зупинити, зробити неможливими шкідливі дії, а не того, хто їх робить. Зрештою, той, хто їх робить, все ще має свої стосунки з Богом.
Тому відносини між людиною та Богом є вирішальними.
Відносини між людиною та суспільством – це відносини іншого порядку, вони завжди нескінченні. Суспільство має свої механізми впливу, але воно не має права стверджувати, що воно знає, чого хоче Бог.
Оригінал публікації – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода
