Країни Європи потерпають від нестачі вакцин проти COVID-19 – і Китай нарощує зусилля на Західних Балканах, надаючи свої продукти і збираючи дипломатичні перемоги в регіоні.
На вістрі китайської «дипломатії вакцин» у Європі опинилася Сербія. Адже Пекін намагається наростити свій вплив у світі, надаючи вакцини біднішим країнам – і заповнюючи вакуум, який лишили західні країни, що скупили всі наявні дози і й самі зазнають затримок у виробництві своїх власних вакцин.
Сербія є традиційним союзником Росії і водночас прагне вступити до Європейського союзу. Але й зв’язки цієї країни з Китаєм останніми роками розширювалися, і вони далі поглибилися за президентства Александра Вучича.
Протягом нинішньої пандемії він не стримувався в вихвалянні міцних зв’язків Белграду з Пекіном. Він провів низку гучно розрекламованих заходів для преси, щоб наголосити на допомозі Китаю, а в березні минулого року здійснив знаменитий поцілунок китайського прапора після того, як до Белграду з Китаю дістався вантаж медичної допомоги.
Стратегія Вучича, схоже, спрацювала: Белград зумів використати свої відносини й із іншими країнами в часи пандемії, щоб диверсифікувати джерела постачання вакцин, і прищепив уже більшу частку населення країни, ніж будь-яка інша держава в континентальній Європі. Станом на 16 лютого Сербія прищепила принаймні першою з двох доз, яких вимагає більшість вакцин, близько 11,2 відсотка з майже 7 мільйонів мешканців країни. Таким чином вона перегнала найкращі показники Європейського союзу, а саме Данії, де першою дозою прищепили 6,9 відсотка населення.
І величезна кількість отриманих Сербією доз вакцини – близько 1,5 мільйона – надійшла від китайської компанії Sinopharm, яку підтримує китайська держава, – хоча Сербія використовує і російську вакцину «Спутнік-V», і американсько-німецьку Pfizer-BioNTech.
Остання наразі порція вакцин Sinopharm прибула до Белграду 11 лютого, і її на столичному летовищі імені Николи Тесли зустрічали прем’єр-міністерка Сербії Ана Брнабич і посолка Китаю в цій країні Чень Бо.
Для Китаю постачання вакцин Сербії є важливою геополітичною перемогою в час, коли Пекін домагається собі більшого впливу в балканському регіоні, та й поза його межами.
«Сербія давно стала для Китаю випробувальним майданчиком, – сказав Радіо Свобода Вук Вуксанович, дослідник Белградського центру політики безпеки і колишній сербський дипломат. – Ми бачимо це в обороні, будівництві, технологіях, а тепер і з вакцинами. Тут Пекін випробовує політичні ходи, які він сподівається застосувати й деінде в Європі».
Від масок до вакцин
Для Китаю постачання вакцин є продовженням такої ж логіки так званої «дипломатії масок».
За цією стратегією Китай постачав такі потрібні на початку коронавірусної пандемії маски й медичне обладнання країнам, що потрапили до китайської ініціативи «Пояс і шлях» (також відомої за попередньою назвою «Один пояс, один шлях») – від частин Африки, Південної й Південно-Східної Азії і Близького Сходу й далі до низки післярадянських і європейських країн. Головною метою було відвернути критику й гнів через ставлення Пекіну до пандемії і посилити його «м’яку силу» – здатність досягати своїх цілей привабленням інших на свій бік, а не грубим примусом.
У Сербії китайські вакцини допомогли цій країні стати лідером у вакцинації. Добрий доступ населення до вакцин також дав Вучичеві добрий ґрунт для критики Євросоюзу і нерівностей у всесвітньому доступові до вакцин.
Наприкінці січня Вучич порівняв проблеми всього світу з забезпеченням вакцинами із катастрофою «Титаніка».
«Світ наразився на айсберг, як «Титанік»: багаті й найбагатші рятують тільки себе і своїх коханих», – заявив він. За його словами, країни ЄС «підготували дорогі рятівні човни для самих себе, а ті з нас, хто не багатий, хто малий, як країни Західних Балкан, – ми йдемо на дно разом із «Титаніком».
«Для Китаю це просто золота можливість присоромити ЄС і Захід загалом, – сказав Радіо Свобода Димитар Бечев, дослідник Інституту наук про людину в Відні. – Це шанс для Пекіну відмити свою репутацію в світі і продовжити свою кампанію на те, щоб підмінити собою Захід як хребет міжнародної співпраці».
Європейський союз пообіцяв надати шістьом перспективним претендентам на членство в ЄС на Західних Балканах, серед них і Сербії, суму в 85 мільйонів доларів на закупівлю вакцин, – але в постачанні цих вакцин є великі затримки.
Євросоюз, який закуповує вакцини від імені всіх 27 країн-членів, на цей час не схвалив використання російських і китайських препаратів. Тим часом виробники трьох уже схвалених вакцин, які продукуються в Німеччині, у США і в Великій Британії, не встигають виробити і передати країнам обіцяні обсяги.
Тож Белград замість того, щоб чекати на допомогу від ЄС, звернувся до Китаю, Росії і безпосередньо до США. І над такою стратегією зараз замислюються й інші країни.
Пекін швидко надав підтримку Сербії, коли там у березні минулого року оголосили надзвичайний стан, але через експортні обмеження ЄС вона не могла отримати медичного обладнання з країн Євросоюзу.
І Вучич уже тоді – як і в перебігу критики нинішньої ситуації з вакцинами – називав європейську солідарність «казкою» і наголошував, що тільки Китай забажав простягнути Сербії руку допомоги.
І як і в перші дні пандемії, коли країни зустрілися з нестачами медичного обладнання, й нині менші країни на околицях Європейського союзу шукають допомоги в отриманні вакцин деінде.
Північна Македонія намагається купити 200 тисяч доз вакцини Sinopharm у сподіванні швидше прищепити своє населення.
Боснія і Герцеговина отримала наразі 2 тисячі доз російської вакцини «Спутнік-V» і очікує ще на 200 тисяч наступного місяця.
Чорногорія теж очікує на 100 тисяч доз російських вакцин – значна кількість для її населення в 625 тисяч людей.
«Ці країни поза межами ЄС залишені напризволяще і не мають іншого виходу», – каже Бечев.
У Євросоюзі принаймні одна країна, Угорщина, пішла слідами Сербії: вона замовила китайську і російську вакцини. Будапешт в односторонньому порядку, поза нормами ЄС схвалив вакцину Sinopharm для використання в надзвичайній ситуації ще 29 січня і замовив 5 мільйонів доз, і перші з них уже прибули 16 лютого. Схожим чином там вчинили і з російською вакциною.
Інші країни теж замислювалися над таким самим підходом.
Наприклад, прем’єр-міністр Чехії Андрей Бабіш висловлював готовність піти слідами Угорщини й Сербії в закупівлях і китайських, і російських, і західних вакцин, відвідавши 5 лютого Будапешт і 10 лютого Белград для зустрічей із керівниками цих країн і обговорення їхніх стратегій. Але наразі Чехія таки вирішила, що буде застосовувати тільки вакцини, централізовано схвалені Євросоюзом.
Політика в часи пандемії
Успіх Сербії в її стратегії щодо вакцин став результатом зовнішньої політики, що спрямована і на Схід, і на Захід, і це стало цілком очевидно в тому, які вакцини обрали для свого щеплення члени сербської влади.
Прем’єрка Брнабич отримала вакцину Pfizer-BioNTech, міністр внутрішніх справ Александар Вулин і спікер парламенту Івиця Дачич – «Спутнік-V». Міністр охорони здоров’я Златибор Лончар позував для фото свого щеплення китайською вакциною Sinopharm. Президент Вучич дав знати, що, найімовірніше, теж обере китайське щеплення.
Але, попри такі ясні знаки, влада Сербії наполягає, що її стратегію щодо вакцин рухає не світова політика, а нагальна потреба подолати надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров’я.
«Для нас вакцинація – це не геополітичне питання. Це питання охорони здоров’я», – запевняла Брнабич в інтерв’ю британському мовцеві BBC 10 лютого.
Як каже Вуксанович із Белградського центру політики безпеки, те, що Сербія пристала на китайську «дипломатію вакцин», слід розглядати в контексті ширшого балансування в зовнішній політиці Белграду.
«Це також спосіб спровокувати ЄС, змусити його зробити більше, – каже він. – Чинник Китаю – це важливий спосіб здобути якомога більше від Пекіну, але також потенційно й мотивувати європейців зробити більше».
Після критики Вучича на адресу європейської солідарності і його хвали Китаєві за його «дипломатію масок» у березні 2020 року ЄС урешті теж здійснив свій крок і передав Сербії медичне обладнання в межах свого пакету допомоги на суму в 112 мільйонів доларів.
Але стратегія Пекіну, схоже, приносить свої плоди: за опитуваннями, до Китаю в Сербії ставляться дедалі більш позитивно – а це означає, що його дипломатичні зусилля під час пандемії виявилися плідними.
Ширше питання полягає в тому, чи зможе Китай отримати від свого плацдарму в Сербії дальші здобутки деінде в Європі.
9 лютого Пекін влаштував черговий віртуальний саміт групи центрально- і східноєвропейських країн посеред дедалі більшого тиску на інтереси Китаю і його структур у регіоні.
Але, хоча з китайського боку на зустрічі головував сам китайський лідер Сі Цзіньпін, участь інших країн у цьому заході була на найнижчому рівні з часу його започаткування 2012 року: шість країн регіону не були представлені ні президентами, ні прем’єр-міністрами.
Та, незважаючи на цей прояв незацікавленості в такому значному заході Пекіну, багато країн регіону таки прагнуть зберегти свої зв’язки з Китаєм на попередньому рівні посеред непевностей і проблем у ЄС із вакцинами.
«Навіть ті країни Східної Європи, які розчаровуються в Китаєві, можуть і далі зберігати свою «китайську карту», щоб зіграти нею, залежно від розвитку ситуації», – каже Вуксанович.
