Свого справжнього імені японець на позивний «Харусан» не називає. Йому 50 років, останній з них він провів в Україні, у лавах ЗСУ. Війна, розв'язана Росією, спонукала Харусана взяти до рук зброю, щоб захистити українську незалежність та… «спокутувати гріхи минулого». Адже з юності, впродовж майже 20 років, Харусан був членом якудзи (злочинній організації, яку нерідко називають «японською мафією»), а згодом ще 10 років провів за ґратами.
Попри знання лише японської мови, нині Харусан проходить підготовку у Грузинському національному легіоні. За рік в Україні опанував майстерність снайпера і вже бував на передовій. Влітку на шиї у Харусана з'явилося нове тату – український тризуб. І воно у нього не єдине! Адже, будучи якудзою, чоловік розписав тіло притаманними членам банди яскравими татуюваннями. Радіо Свободі він погодився їх показати і розповісти, що означають.
В ексклюзивному інтерв'ю Харусан розповів:
- про минуле у якудзі та як покинув банду, не втративши мізинця
- про ув'язнення та «спокуту гріхів» в Україні
- чому вирішив піти воювати проти Росії
- як потрапив до лав ЗСУ та як спілкується з побратимами, розуміючи лише японську
– Я із Японії, з міста Осака. «Харусан» – не моє справжнє ім’я. Це прізвисько я використовував ще в Японії і взяв тепер як позивний в Україні. Наразі мені 49, але вже днями виповниться 50 років. У 16 років я став членом якудзи. У банді був і мій батько, це одна із причин, чому я туди потрапив. В якудзі я був майже 20 років, до 35. Із позиції звичайної людини, якудза як організація, звісно, може лякати. Але з власної позиції я не вважаю організацію настільки вже страшною та жорстокою.
Я в якудзу глибоко не ув’язувався, тим більше, не був десь у керівній верхівці. Я був просто рядовим членом банди, і для мене така участь не здавалася чимось страшним. Щодо того, чим я займався в якудзі, то це була робота одним із охоронців мого боса.
Я покинув якудзу, і у мене є обидва мізинці. Колись був такий звичай, щоб вибратися з банди, відрізали фалангу мізинця. Але часи змінилися, і ця традиція вже застаріла. В сучасних умовах людям, які хочуть зав’язати із якудзою, не відтинають пальців. Коли мені було 35, зі мною стався серйозний інцидент і я пішов з організації, бо не хотів створювати проблем.
За ґратами я провів 10 років. В’язниця – то місце покарання і особливо ти там не фіксуєшся на власному досвіді. Особисто я нічого поганого не зробив, але відсидів із жахливими людьми, які завдали шкоди людям, кривдили їх. І дивлячись на них, я зрозумів, ким не треба бути. Це був для мене такий урок і досвід.
Яскраві татуювання, які притаманні членам якудзи, є і в мене. Зараз, щоб показати усі, зняти верхній одяг недостатньо, потрібно роздягатися до білизни. Тут на грудях у мене є знак, коло, в якому зображення конкретного клану, до якого раніше належав. І його в жодному разі не можна показувати.
Ось ці татуювання на руках, їх декілька. Це японська риба, карп, який може плисти проти течії. Він символізує силу, рішучість, мужність.
Татуювання є ще на спині. Це японське синтоїстське божество Бентен. Є такий вислів: «Захищайте тих, у кого вірите, і тих, кого любите». Бентен – це об’єкт, який потрібно захищати. Тому божество стереже дракон, ось цей, який на сідниці. Він уособлює мене, який захищає ціль.
Тризуб я набив влітку минулого року тут, в Україні. І він символізує мою рішучість. Рішучість, якщо треба буде покласти життя за Україну
І ось тут, на нозі, у мене є ще вовк. Він представляє мене, який захищатиме тих, хто присягнув на вірність аж до смерті. По правді, робити ці татуювання було дуже боляче.
Тризуб я набив влітку минулого року тут, в Україні. І він символізує мою рішучість. Рішучість, якщо треба буде покласти життя за Україну.
В Україні – справжня війна, як Друга світова. Війна із агресором. Чи переможе Україна в цій війні, може мати вплив і на майбутнє Японії, тому я вирішив приїхати
У світі справді є дуже багато військових конфліктів, але здебільшого це якісь внутрішні, громадянські суперечки, які навіть неможливо назвати справжньою війною. А от те, що відбувається в Україні, – це справжня війна, як Друга світова. Війна із агресором, з Росією, яка вдерлася на цю територію.
І Росія напала не лише на Україну, від неї потерпають й інші країни. Вона завдала військової шкоди Молдові, Грузії, це я вже зараз знаю. Тому Росія створює небезпеку не лише для України, і я це розумію. І те, чи переможе Україна в цій війні, може мати вплив і на майбутнє Японії, тому я вирішив приїхати.
Я приїхав в Україну майже рік тому, 1 квітня, невдовзі після початку війни. Звісно, я не знав мови і сам собі так думав: ось я їду, не знаючи мови, як воно буде, що трапиться, але дивлячись на ті жахіття, які тут відбувалися, і ті жертви, які вже були на той момент, я зрозумів, що не варто взагалі перейматися такими дрібницями, як мовний бар’єр тощо.
Допомогти здобути перемогу, захистити незалежність України – головна місія
Так, спокута гріхів – це моє особисте, це є у моєму серці, усередині, але, звісно, це не єдине, за чим я приїхав. Є більш важлива мета, як от зменшити кількість жертв для України, наскільки я зможу, особливо серед дітей, які гинуть. Ну і взагалі моя ціль – це допомогти здобути перемогу, захистити незалежність України. Це головна місія.
У Японії в мене не було жодного військового досвіду. В Україні спочатку я проходив підготовку в 1-й окремій бригаді спеціального призначення імені Івана Богуна, що на Житомирщині. З нею я був кілька тижнів на лінії фронту у Лисичанську.
В українській армії я опанував спеціальність снайпера, і вже в цій ролі був на передовій. Це складна спеціалізація. З листопада 2022–го я проходжу підготовку у складі «Грузинського національного легіону» до своєї наступної поїздки на передову, на фронт.
Також я був на Запорізькому напрямку. Там виконував як певні військові завдання, так і проходив військову підготовку.
В українській армії я опанував спеціальність снайпера
Під час перебування на передовій прямого контакту із російською армією не було. Я працював із розвідниками, над картами, над розвідкою місцевості. Пригадую момент, коли я виходив на позицію вже як снайпер, про неї довідалися росіяни, з дронів чи ще якось почали сильно нас обстрілювати. Тоді мені з нашим підрозділом довелося під цим обстрілом відійти. Це був такий найважчий досвід.
Тут доводиться нам бути винахідливими. Звісно, так як я знаю лише японську, здебільшого ми спілкуємося жестами. Але коли вже щось складне, то хлопці показують текст на екрані телефону, через перекладач. Але деякі слова я вже, звісно, вивчив, тому що вони часто вживаються, вже їх розумію потроху, і у вільний час я вивчаю грузинську, бо спілкуюся саме з грузинами. Знаю, наприклад, як буде привіт – «Ґамарджоба!». А ще питання: «Чи все гаразд?» і відповідь: «Так, усе добре, нормально».
Хочу бути тут до перемоги України
Я збираюся бути в Україні, доки мені дозволятиме мій фізичний стан. Хочу бути тут до перемоги України. Це перше. А от після цього навіть ще не думаю, важко загадувати, що там буде далі.
Я не можу сказати, що я почуваюся в Україні самотньо, мені нормально. Так, я не те, що можу з кимось дуже порозмовляти в «Грузинському легіоні», але я і в житті не є дуже балакучим. У Японії залишається моя родина, мама, тато і молодша сестра. Але я не відчуваю туги за домівкою, якщо чесно.
Миру не буде у разі поразки України, буде ще більше війни. І Росія, і Китай, вони почнуть захоплювати інші країни, жахіть буде ще більше
Війна в Україні об’єднала в Збройних силах чимало іноземців, і причина в тому, що це не лише проблема України. Якщо Україна програє, це буде проблемою для всіх країн, це буде втратою миру в усьому світі, тобто миру не буде у разі поразки України, буде ще більше війни.
І Росія, і Китай, вони почнуть захоплювати інші країни, почнуть придушувати їхні національні визвольні рухи, і жахіть буде ще більше. Тому, гадаю, люди і приїжджають на війну, бо розуміють ситуацію.
В Україні мені вдалося познайомитися і потоваришувати з декількома людьми, зокрема, у Житомирі, у бригаді, де я проходив підготовку, ще до першої відправки на передову. Також декількох людей, які говорять японською, знайшов у Києві, з ними також ми вже спілкуємося.
Українцям я хочу сказати одне – в жодному разі не падайте духом. В жодному, що б не було, до самої перемоги, не падайте духом.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
