Дзенана Карабеговіч
Незалежна міжнародна комісія ООН (Independent International Commission of Inquiry on Ukraine) із розслідування порушень прав людини в Україні зафіксувала численні злочини, скоєні російською армією під час широкомасштабної війни, розв'язаної Росією 24 лютого 2023 року. Серед встановлених злочинів і сексуальне насильство щодо дітей. Про це в інтерв'ю Радіо Свобода розповіла членкиня незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні Ясмінка Джумхур. Вона також є Уповноваженою з прав людини Боснії та Герцеговини.
– Комісія встановила, що на території України були скоєні воєнні злочини, порушення прав людини та міжнародного, гуманітарного права. Відповідальність за переважну більшість виявлених порушень несуть збройні сили Російської Федерації.
Порушення можна згрупувати у дві категорії – ті, що посягають на недоторканість особи, та ті, що стосуються інфраструктури країни.
– Які саме злочини ви маєте на увазі?
Зареєстрували кілька злочинів проти дітей, включно з широким спектром сексуального насильства
– Спектр дуже широкий. Ми говоримо про тортури, насильство, зґвалтування та інші форми сексуального насильства. Ми зареєстрували кілька злочинів проти дітей, включно з широким спектром сексуального насильства.
– Які злочини проти дітей?
– Коли ми говоримо про дітей, то вони були поранені або вбиті з вогнепальної зброї.
Вони зазнали сексуального насильства. Ми зафіксували порушення прав дітей, які перебувають у будинках для бездоглядних дітей.
Є інформація про передачу дітей з України до Російської Федерації. Вони все ще там.
Питання повернення цих дітей поки що вирішується. У багатьох випадках біологічні батьки проживають в Україні.
Діти зазнали сексуального насильства
Коли ми говоримо про статистику, то Комісія не має точних показників. Комісія намагається отримати власні дані шляхом прямих розслідувань і перехресних посилань на інформацію із різних джерел.
Наведені нами показники базуються виключно на наших прямих дослідженнях.
Усе, що представлено у звіті Генеральній Асамблеї (у жовтні 2022 року) та те, що буде представлено Раді з прав людини в березні, є прямим результатом роботи Комісії на місцях із підтвердженням з інших джерел.
– Ви підтвердили факти страт?
– Розстріли – це одні із тих справ, які ми розслідували або ще розслідуємо. Аналітична частина роботи над такими справами ще триває, щоб отримати повну інформацію про те, що сталося.
– А які дані щодо порушень прав людини у зв'язку із російськими обстрілами інфраструктури?
– Друга група злочинів стосується інфраструктури, особливо з жовтня 2022 року, коли під приціл потрапили об’єкти енергетики.
Надзвичайно важливо те, що це був початок зими, що опосередковано призвело до порушення прав багатьох мешканців.
Йдеться не лише про електроенергію, а й про обмежений доступ до охорони здоров’я та освіти. Багато шкіл зруйновано, тому діти не можуть ходити до школи. Також було обмежено охорону здоров’я дітей.
Якщо говорити про атаки на транспортну сферу, зокрема на залізницю, то громадяни з віддалених територій не мали доступу до медичної допомоги, що особливо проблематично для хворих із хронічними захвороюваннями.
– Чи важко збирати інформацію?
– Комісія працює у той час, коли ще триває воєнний конфлікт, і це дуже складно.
Є висока готовність розповісти історії, що сталося насправді
Ми часто не маємо доступу або маємо обмежений доступ до певних територій, зокрема, коли ми говоримо про Донецьк і Луганськ.
Комісія не мала можливості побувати та поспілкуватися з людьми, які там проживають.
Ще однією проблемою є те, що є багато переміщених осіб як на території України, так і за її межами. Це зменшує можливості для опитування безпосередніх жертвам та постраждалих.
Але в таких ситуаціях, коли люди працюють «у полі», є висока готовність розповісти історії про те, що сталося насправді.
– Чи бояться люди розповідати про те, що їм довелося пережити, через те, що можуть зазнати осуду від інших?
– Безумовно, стигма існує у випадках насильства. Певним чином ми помітили, що з відкриттям програм підтримки постраждалих збільшилася кількість людей, які готові свідчити про злочини.
Зрештою, це те, що ми спостерігали також у Боснії та Герцеговині.
Підтримка постраждалих від сексуального насильства на війні є дуже важливим імпульсом
Підтримка постраждалих від сексуального насильства на війні є дуже важливим імпульсом, насамперед для запобігання їхньої повторної травматизації.
Але це також важливо для забезпечення правосуддя, оскільки жертви є одними із головних інструментів і свідків у переслідуванні воєнних злочинів.
– Скільки міст ви відвідали й зі скількома свідками поспілкувалися?
– Спочатку ми зосередилися на чотирьох регіонах (Київська, Чернігівська, Харківська, Сумська області – ред.).
Комісія була там двічі, а наші слідчі – кілька разів.
Але треба мати на увазі, що Комісія зосереджена не тільки на зборі інформації на території України.
Перший етап: 191 інтерв’ю зі 110 жінками та 81 чоловіком. Тепер це набагато, набагато більше
Вона також збирає інформацію в інших країнах, якщо вони мають будь-які прямі чи опосередковані контакти, чи інформацію, яка може сприяти з’ясуванню фактів.
Слід мати на увазі, що багато громадян України зараз є переміщеними в багатьох країнах, насамперед у Європейському Союзі.
У попередньому звіті, який ми представили Генеральній Асамблеї ООН, ми використали інформацію, отриману в результаті 191 інтерв’ю зі 110 жінками та 81 чоловіком.
Були й розмови наживо, і дистанційно.
Відтоді це число стало набагато, набагато більшим.
У нас був новий візит в Україну з того часу, на початку грудня 2022 року, у нас є наші слідчі на місці, і було б некоректно давати вам часткову інформацію.
– Радіо Свобода: Ви були в Україні двічі. Чим схоже те, що відбувається в Україні сьогодні, і те, що відбувалося в Боснії під час війни в 1990-х?
– Спільним для всіх країн, де є конфлікти, є страждання. У всіх конфліктах є знущання, вбивства та сексуальне насильство.
Форми та розміри різняться, наприклад, зброєю, що використовується в конфліктах.
Між конфліктом у Боснії та Герцеговині та конфліктом в Україні є суттєва різниця.
Боснія і Герцеговина була країною під ембарго, і вона не могла бути озброєна, не могла отримати гуманітарну допомогу, а також не мала зовнішнього зв’язку. Були лише гуманітарні коридори.
У цьому полягає різниця. В Україні використовується високоскладна і далекобійна зброя, яка руйнівно впливає на інфраструктуру.
Страждання людей, злочини, які вчиняються – ідентичні, тому питання відповідальності полягає не лише в притягненні до кримінальної відповідальності тих, хто вчинив чи вчиняє злочини, а й у відповідальності за те, щоб рамки для постраждалих створювали відразу, з їхньої реєстрації і підтримки.
Це дуже важливо, і ми наголошуємо на цьому.
Жертв не повинні відчувати себе покинутими
Наприклад, Боснія та Герцеговина втратила імпульс для розробки моделей нагляду за жертвами під час конфлікту. Я вважаю, що це негативний урок, винесений із конфлікту в Боснії та Герцеговині.
Цього не повинно відбуватися в інших країнах, щоб жертви не зазнавали травми, особливо травми покинутості. Це сталося в Боснії та Герцеговині протягом останніх майже трьох десятиліть.
– Скоро мине рік, як Росія вторглася в Україну. Чи достатньо доказів для розгляду в Міжнародному суді в Гаазі?
– Питання кримінальної відповідальності – це дійсно серйозне питання, яке відкриває кілька можливостей.
По-перше, це притягнення до відповідальності у справах про воєнні злочини в національній правовій системі, яке розпочалось. З іншого боку, є проблема наявності осіб, які вчинили злочини.
Коли ми говоримо про міжнародний суд, то річ у тім, що ні Росія, ні Україна не ратифікували Гаазький статут. Але Україна зробила дві заяви про визнання юрисдикції Міжнародного трибуналу щодо злочинів, скоєних на її території.
Це тривалий процес, але це не завадило національній владі збирати докази, і це було зроблено дуже серйозно та за підтримки міжнародних експертів.
Універсальна юрисдикція дає можливість притягувати до відповідальності за порушення міжнародного права
Інше питання – так звана універсальна юрисдикція. Ми бачимо це на Західних Балканах. Ця універсальна юрисдикція дає державам можливість притягувати до відповідальності за порушення міжнародного права.
Тоді держави можуть притягувати до відповідальності за справи, які якимось чином пов’язані з конфліктом в Україні.
На чому Комісія постійно наполягає і вказує на важливості, то це координація різних механізмів, як судових, так і несудових.
Багато суб’єктів різним чином причетні до всього, що зараз відбувається в Україні, що пов’язано з агресією Росії проти України.
– Радіо Свобода: Якою буде роль Комісії після подання звіту про ситуацію в Україні?
– Мандат комісії – один рік і закінчується в березні презентацією звіту. Після березня Рада з прав людини вирішить, чи буде продовжено цей мандат на один рік чи ні.
Важливо, що всі документи та інформація Комісії будуть використовуватися так, як це визначено Постановою, за тією ж практикою, що використовувалася попередніми комісіями.
- Незалежна міжнародна комісії ООН щодо розслідування порушень в Україні (The Independent International Commission of Inquiry on Ukraine) була створена 4 березня резолюцією Ради з прав людини Організації Об'єднаних Націй як реакція на повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
- Завдання Комісії розслідувати всі ймовірні порушення та утиски прав людини і порушення міжнародного гуманітарного права та пов'язані з ними злочини в контексті російської агресії проти України, і встановити факти, обставини та докорінні причини будь-яких таких порушень та утисків.
- До складу Комісії входять три незалежні експерти: уповноважена з прав людини (омбудсмен) Боснії та Герцеґовини Ясмінка Джумхур, фахівець у питаннях правосуддя з Колумбії Пабло де Грейфф та голова Комісії –колишній суддя Європейського суду з прав людини та експрезидент Міжнародного трибуналу щодо Руанди, колишній суддя верховного суду Норвегії Ерік Мьозе.
- Комісія отримує інформацію із першоджерел, від свідків, також збирає інформацію та документи від держав, відповідних органів та установ системи ООН, громадянського суспільства та ЗМІ.
- Загальний мандат Комісії стосується всіх ймовірних порушень і злочинів, здійснених на всій територій України і навіть за її межами (якщо вони тісно пов'язані з російською агресією проти України).
- У березні 2023 року Комісія ООН оприлюднить комплексний звіт щодо порушень прав людини та злочинів Росії під час війни проти України
Геноцид і його ознаки у діях Росії проти України
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
А саме:
- оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
- публічні заклики до знищення українців;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій.
