(Рубрика «Точка зору»)
Якщо б мене попросили без довгих роздумів назвати людину, здатну бути символом своєї професії, я б відразу згадав про Інну Кузнецову.
Й не тільки тому, що ми разом працювали довгі роки, а перед тим я був гостем на ефірах «Радіо Ера», яке вона не просто очолювала, але створювала як сучасну розмовну радіостанцію. А тому, що кожний, хто знав Інну, бачив як вона буквально жила своєю роботою. Як вона буквально перетворювала на журналістику все навкруги. Як вона мріяла про розвиток цієї професії – тому навколо неї завжди було так багато молодих журналістів й викладання засад нашого фаху було для неї не просто ще однією професією, але й покликанням.
У розмаїтті нових можливостей важко не розгубитися – тим більш людям нашої генерації, тим, хто прийшов до класичної журналістики з її друкованими медіа, радіо й телебаченням. Дивовижно, але саме Інна з її класичною освітою й успішним періодом роботи на радіо вчила своїх колег у Київському бюро Радіо Свобода що це таке – працювати у сучасному медіа, де вже немає цих кордонів між словом, звуком і кадром.
Висока повага до стандартів
Вчила й вчилася сама. Й до того ж демонструвала високу повагу до стандартів, які якраз нерідко й втрачаються у сучасному ставленні до інформації. Мені здається, що саме це – вміння вчитися й вчити та повага до стандартів – й визначали її професійний успіх. І визначали нашу роботу в екстремальній ситуації.
Я, чесно кажучи, був приголомшений тим, як Інна організувала роботу Київського офісу в дні Майдану 2013–2014 років, коли люди неймовірно прагнули чесної інформації, а тодішня влада робила все можливе, щоб такої інформації було якомога менше. Те, що серед небагатьох медіа, на які тоді орієнтувалися українці, Радіо Свобода було на одному з найголовніших місць – її беззаперечна заслуга й відданість нашій місії, тій місії, заради якої Радіо Свобода й створювалось. Й мені дуже прикро, що у воєнні місяці масштабного вторгнення вона вже не могла працювати, бо це також був її час – час професійності, відданості й оперативності.
Залишалася ще й маленькою дівчинкою
Але все це – слова про професію, а де ж слова про людину?
Журналіст, звісно, у професії реалізується й роботою живе. Однак Інна – можливо, у цьому був її професійний секрет і здатність постійно розвиватися – до останнього залишалися не просто солідною журналісткою й менеджеркою, але ще й маленькою дівчинкою, безмежно відданою своїй мамі. Ти міг зайти до неї поговорити про якісь професійні проблеми, а вона починала розповідати тобі про те, як її мама сприймає ту чи іншу політичну ситуацію, чи як вони з мамою обмінюються життєвими порадами. Й ти відчував, що мама для неї на першому місці і це було прекрасно. Бо без любові, без справжньої теплої любові, нічого не буває – ні відданості професії, ні любові до країни.
А Інна любила журналістику. І не просто журналістику – українську журналістику. Вона заради неї жила. І я знаю, що сьогодні про неї згадають не тільки люди, які працювали з Інною довгі роки, але й наші зовсім молоді колеги. І наші майбутні колеги, які тільки навчаються фаху. А це означає, що Інну і її відданість журналістиці будуть памʼятати довго, дуже довго, навіть після зміни генерацій в українській журналістиці. Й ми будемо дякувати їй і за це – за те, що наша журналістика залишатиметься фаховою й чесною.
І українською!
_________________________________
ДОВІДКА:
Інна Кузнецова (1963–2023) очолювала донедавна Київське бюро Радіо Свобода. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Працювала кореспондентом, політичним оглядачем Національного радіо, головним редактором «Радіо Ера FM». В корпорації Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода працювала з 2009 року.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
