Сьогодні тридцятиріччя відзначив би півзахисник луганської «Зорі», футболіст юнацької збірної України, один із найперспективніших молодих футболістів Максим Білий. Його називали головним відкриттям юнацького «Євро» у 2011 році, вважали технічним футболістом, який забивав голи з будь-якої позиції, і справді він був найкращим бомбардиром луганської команди. Проте у 2013 році, після тривалого лікування пухлини головного мозку, спортсмен помер. 33-й номер назавжди закріпили за Максимом. Радіо Донбас.Реалії зібрало факти про футболіста, втрата якого вразила не лише Луганськ, а всю Україну.
Факт 1. Обрав Дніпропетровщину замість донецького «Шахтаря»
Починав футбольну кар’єру Максим Білий у рідному місті Новомосковську (Дніпропетровська область), де близько шести років грав у дитячо-юнацькій школі. У віці 11 років перейшов до команди «Дніпро Олімп», а за два роки його запросили перевірити свої сили в школу донецького «Шахтаря». В академії «гірників» Білий грав дуже мало, тому через рік повернувся додому.
У складі дитячо-юнацького футбольного клубу «ІСТА» був одним із найкращих бомбардирів – за три роки забив 54 голи у 69 матчах.
Факт 2. Перший професійний контракт – «Харків»
У 2007 році підписав контракт із футбольним клубом «Харків». У його складі дебютував у Вищій лізі 18 липня 2007 року у матчі проти одеського «Чорноморця», а вже 3 листопада оформив свій перший «дубль» – двічі відзначився голами у ворота київського «Арсеналу».
Загалом у «Харкові» відіграв 2 роки, а після того, як клуб вилетів у лігу, нижчу за рангом, перейшов до запорізького «Металурга», а вже у 2010 році підписав трирічний контракт із луганською «Зорею».
Факт 3. Автор єдиного голу на «Євро»
У 2011 році на чемпіонат Європи з футболу серед спортсменів віком до 21 року поїхала «золота» українська молодіжка. Їй пророкували велике майбутнє, але на турнірі команда показала не найкращий результат. А єдиний гол українців на цьому турнірі забив саме Максим Білий у матчі проти Чехії. Зазначимо, що на той момент у молодіжній збірній грали тепер уже зірки національної збірної – Євген Коноплянка й Андрій Ярмоленко.
Факт 4. Постійна плутанина: Іванович проти Ігоревича
У луганській «Зорі» грало одразу два Максими Білі: 33-й номер – півзахисник і 25-й номер – захисник. Щоб не плутатися під час матчу, коментатори називали гравців Максим Іванович і Максим Ігоревич. Сміялися, що так важче, але якось солідніше і з повагою.
Загалом за «чорно-білих» Максим Іванович Білий зіграв 63 матчі. Він вважався одним із головних «моторів» команди, був найкращим бомбардиром клубу і гравцем, який боровся за м’яч на кожному клаптику поля.
Факт 5. Цікавилися закордонні клуби
Саме за техніку гри Білим і цікавилися клуби Європи. Так, у 2011 році з’явилася інформація, що за луганським 33-м номером уважно стежить «ПСВ» з Нідерландів. Мовляв, він вразив своїм виступом на «Євро-2011».
Факт 6. Довге лікування
Восени 2011 року Білий суттєво погіршив свою гру. Вболівальники неодноразово помічали, що «Іванович» не догравав матчі, і вважали, що він просто не хоче грати за «Зорю». І журналістам, і фанатам Максим Білий пояснював: погано почуваюся, – і скаржився на постійний головний біль. Із часом стало відомо, що, ведучи повітряну боротьбу за м’яч, Білий травмував голову, утворилась пухлина головного мозку. Тривалий час ніхто не коментував пресі, що саме з футболістом. Знали лише, що він лікується в Ізраїлі.
Востаннє Білий виходив разом із «Зорею» на поле у матчі проти донецького «Металурга» 11 грудня 2011 року. Там він знову стикнувся головою з суперником. У «чорно-білих» кольорах Білий так більше і не грав, проте декілька разів приїжджав підтримати рідний клуб, обіцяв фанатам і журналістам, що зробить усе можливе, щоб найближчим часом знову повернутися на поле. Але не судилося… 14 вересня 2013 року Максим Білий помер.
Факт 7. Вічний 33-й
Весь час боротьби Білого за своє здоров’я його підтримували і в клубі, і ультрас. На матчах з’являлися банери «Максиме, ми в тебе віримо», з таким написом на поле виходила і команда. Наприкінці серпня 2011 року ультрас «Зорі» – «Чорно-білі» – зібрали від усіх вболівальників «скарбничку» для Максима Білого. Кожен охочий мав змогу написати слова підтримки футболістові або передати подарунок. Велику посилку з Луганська передавали до Дніпропетровщини, де на той момент був Максим Білий, через футболістів «Зорі».
Після смерті Максима Білого у клубі вирішили закріпити 33-й номер за півзахисником «чорно-білих». Щороку на батьківщині Максима Івановича відбувається турнір його пам’яті.
Свою соту перемогу луганська «Зоря» присвятила пам’яті свого півзахисника.
А це гравці «Дніпра» свій гол «дарують» Максимові.
Про Білого казали, що він – один з тих, на кому трималася вся команда. Він був героєм української молодіжки і лідером луганської «Зорі». Він назавжди залишився «Івановичем» для спортивних коментаторів, «Біленьким» для товаришів і «33-м» для луганських вболівальників.
