Поїздки в прифронтові міста – це спроба дотягнутися до рідного дому, щоб побачити своє місто хоч через блокпости. Після виїзних ефірів Радіо Донбас.Реалії в Мар'їнці та Гірнику зібрало свої враження і спостереження від міст до війни і чотири роки по тому.
Міжобласна дорога. Шлях вже здається безкінечним. І от бачиш в темряві знак «Донецька область». Щось втискає тебе в крісло, здавлює горло і змушує плакати.
Донбас традиційно зустрічає темрявою і вугільним пилом. Я вдома. Далі – поїздки в міста, яких під час життя на Донбасі я уникала. Там здавалося неймовірно тісно і безнадійно.
Мар'їнка. Прифронтове містечко біля Донецька. Великий контрольно-пропускний пункт, що ділить Донбас на окупований і вільний. Там, за блокпостом, – дорога додому.
Перед ефіром їду Мар’їнкою: все та ж сірість, що й була раніше, але тепер будівлі понищені уламками снарядів.
На зруйнованій п’ятиповерхівці величезний напис «Зачем?». Холодний дощ лише доповнює відчуття повнішого відчаю.
Ось на горизонті терикон, який в народі прозвали «крокодилом». За ним вже позиції підконтрольних Росії формувань. Десь там, в кінці дороги, видніється шахтний копер: то вже Донецьк. Зовсім близько… Невимовно боляче.
Відстань, яку можна було б пробігти хвилин за десять, і опинитися в рідному місті, тепер стала прірвою.
Гірник. Це вже тил. Шахтне містечко за 40 кілометрів від окупованого Донецька. Містечко без централізованого опалення, з водопостачанням по графіку, перебоями з електрикою та ще з купою проблем. Такі міста часто називають депресивними. Кінематографічності місту додають терикони.
В якийсь момент туга за рідним краєвидами захоплює настільки, що якось пробираєшся на шахтний двір. Просто стоїш біля підніжжя терикону і дивишся. Здивований охоронець питає: як ви сюди потрапили, і що тут взагалі робите? «Ми за домом ностальгуємо», – відповідаємо і виходимо, залишивши його з тим же виразом нерозуміння на обличчі.
Українськ. Він зовсім поруч з Гірником. Там я часто бувала в гостях у родичів. Містечко все таке ж маленьке і затишне, яким було до війни, але на відміну від Гірника трошки яскравіше і компактніше.
Все ті ж тренажери на стадіоні, розбиті дороги, запах вугілля, голодний кіт біля шахти, з яким розбираємо на двох гамбургер. Єдине – Леніна знесли в центрі міста. Там тепер клумба з квітами.
В цих містах і тепер сумно, але поїздки туди вже не ігноруєш: тягне, наче магнітом. Хоча, кожного разу обіцяю собі, що це відрядження останнє.
ОСТАННІЙ ЕФІР РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
