Оновлений комітет з національної премії Тараса Шевченка повідомив про перших за свою каденцію лауреатів. Присудження нагород відомим та активним у своїх галузях митцям представниця Національного художнього музею України Ольга Балашова називає ознакою «декомунізації» премії. Хоча зазначає: радіти рано, «відкат» ще можливий. Тим часом голова комітету Юрій Макаров обіцяє, що наступного року премію Шевченка отримають і за кіно – цього року обрати достойний фільм не змогли.
Комітет з національної премії України імені Тараса Шевченка подав до Офісу президента перелік лауреатів найвищої нагороди в галузі культури та мистецтва. Втім, офіційно вони набудуть такого статусу вже після указу президента.
Серед нагороджених за номінаціями:
- «Література» – Тарас Прохасько зі збіркою есеїв «Так, але...» та Маріанна Кіяновська з книгою віршів «Бабин Яр. Голосами», присвячених Голокосту
- «Публіцистика, журналістика» – Євгенія Подобна, авторка книги «Дівчата зрізають коси» про жінок-учасниць бойових дій
- «Музика» – гурт «ДахаБраха» за альбом «Шлях» 2016 року
- «Візуальні мистецтва» – проєкт «Карусель» фотографа Олександра Глядєлова
- «Театральне мистецтво» – опера-реквієм «Йов» Владислава Троїцького, Романа Григоріва та Іллі Разумейка
Бути лауреатом тяжко – Прохасько
Радіо Свобода зв’язалося з кількома митцями, яких комітет пропонує нагородити президенту. Фотограф Олександр Глядєлов зізнався, що ще «звикає» до новини про своє нагородження.
«Навіть не знаю, що сказати. Радий, що це сталося. І це взагалі річ не про мене, а про те, як це все в цьому році сталося. Змінюється премія, вона стає сучасною», – каже фотограф.
Читайте також: Ми виступали у Донецьку, і глядачі аплодували «этим бандерам» – режисер Держипільський
Глядєлов знімав у зоні бойових дій на Донбасі і був поранений 2014 року. Він звертає увагу на те, що премію йому присудили не «за здобутки», а за конкретну роботу – проєкт «Карусель» поєднує в єдине ціле світлини, зроблені в різних умовах і в різний час. На його думку, премія стає актуальнішою. Він ствердно відповів на запитання, чи має вона значення для нього.
«Буду брехати, якщо скажу, що не має. Є, має значення. Інакше б я не давав згоди. Але вагаючись, я дав згоду і зараз думаю про це. Я просто, розумієте, не системна людина, такий собі вільний фотограф, документаліст, художник», – пояснює він.
Гурт «ДахаБраха» повідомив, що давно «не отримував стільки щиросердних привітань» і подякував своїм прихильникам.
«Особлива приємність бути в одному ряду з неймовірно талановитими українськими митцями. Це дуже почесно! Тарасе Григоровичу, ми не підведемо!» – пообіцяли музиканти.
Режисер і драматург Влад Троїцький причетний до двох номінацій – як автор опери «Йов» та засновник колективу «ДахаБраха». Але в розмові з Радіо Свобода каже, що не реагує емоційно – через втому.
«У нас вчора була вистава в Берліні, потім дорога, трошки така втома, тому, напевно, такого чисто емоційного «вау» не було. Слава Богу, напевне, і все. Просте відчуття», – розповідає він.
Водночас Троїцький нагадує про непросту історію Шевченківської премії, заснованої ще в радянську добу.
«Вона, звичайно, дискредитована, надто багато якихось незрозумілих людей її отримали за всю історію. Так само, як і «народних» (звання народного артиста – ред.), і всякі статусні речі. Сподіваюсь, до неї повернеться її реальне значення», – каже драматург.
Він, втім, зазначає: нагородження премією Шевченка для нього – не «подія життя».
Поетеса Маріанна Кіяновська прокоментувала своє нагородження у фейсбуці і згадала своїх близьких та колег, причетних, за її словами, до її становлення та написання збірки.
«(Збірка – ред.) «Бабин Яр. Голосами» прийшла мені так, як ніколи не прийде жодна інша книжка. Вона не просто частина мого життя. Вона частина мого живого тіла. Дякую всім тим, кому завдячую моїм життям і собою, від народження до зараз», – написала мисткиня.
А нагороджений за книгу «Так, але...» Тарас Прохасько також нагадує про минуле премії.
«Я знаю про всю складність, всю тяжку історію Шевченківської премії, тому розумію, наскільки це в наших умовах є тяжко – бути лауреатом. Тяжко тому, що ця премія є віддзеркаленням всієї історії української літератури від середини 20-го століття, цих драматичних часів. Це означає, що причетність до неї означає включення в цю історію з усіма її тріумфами, поразками, зрадами і двозначностями», – міркує письменник.
Водночас, зазначає він, ця нагорода завжди була актуальною своєму часу, точніше – стосункам між державою та літературним середовищем України.
«Відбувається певний пошук нового формату стосунків держави і культури, держави і літератури. Але не думаю, що це є щось революційне, що це є якоюсь зміною, тому що так було завжди. Думаю, останнім часом просто вдається Шевченківському комітету те, що ми називаємо оновленням, вдається обирати цих кандидатів і лауреатів відповідно до сучасного їхнього уявлення про літературу в Україні. В будь-якому разі я вважаю, що у всіх інших періодах цієї історії на мене б ніхто не звернув увагу. Тепер склалася якась така ситуація», – сказав автор.
Макаров: про «нові шляхи» і фільми, які не відзначили
У грудні 2019 року президент Володимир Зеленський затвердив новий склад комітету з премії імені Тараса Шевченка. Його очолив письменник і журналіст Юрій Макаров.
Пояснюючи підхід комітету до обрання лауреатів, Макаров стверджує, що процес обрання нового складу був «нетрадиційно демократичним». Офіс президента залучив до відбору Міністерство культури, яке провело опитування серед представників мистецького середовища, а за його результатами обрав самого Макарова та його колег.
За словами голови комітету, орган обрав для нагородження тих, чию творчість можна назвати проривною в кожній номінації.
«Це (премія – ред.) не просто подяка за всю творчу біографію, ми відзначаємо тих митців, які прокладають нові шляхи або принаймні показують якийсь істотний і перспективний тренд у розвитку того чи іншого мистецтва. Те, що не консервує, а рухає вперед. Це моє переконання: якщо українська культура вважається провінційною і шароварною, то це значною мірою забобон, результат колоніального навіювання і найгірше – результат самонавіювання, коли ми самі собі втовкмачуємо в голову, що ми такі примітивні, вторинні, провінційні, рустикальні, неєвропейські. Насправді ж українська культура і в історії… в принципі новаторська, пошукова, авангардна за своєю природою», – каже Макаров.
На його думку, премія повинна давати молодим митцям орієнтири, в якому напрямку їм варто рухатися. Голова комітету нагадує, що «ДахаБраха» домоглися визнання за кордоном раніше, ніж в Україні, оперу Троїцього визнали однією з десятка найкращих у світі 2018 року, а Олександр Глядєлов – багаторазовий учасник міжнародних виставок.
Натомість у номінації «Кіномистецтво» комітет не знайшов гідних номінантів. Обидві картини, які опинилися у фіналі – «Какофонія Донбасу» Ігоря Мінаєва та «Будинок «Слово» Тараса Томенка – Макаров оцінює як якісні і такі, що йому сподобалися – «але не прорив».
«От не можна сказати, що я подивився і – ах! Це не моє одноосібне рішення, але це одностайне, солідарне рішення. Не мені одному так здалося. Хоча повторюю, мені сподобалися обидві роботи, я вважаю, що вони професійні, фахові, гідні абсолютно, корисні, все, що можна доброго про них сказати. Але не Шевченківська премія, не «ах», – визнає він.
Я сподіваюся, що на наступний рік ми завоювали довіру, щоб до нас подавалися ті митці, які на це заслуговуютьЮрій Макаров
Положення про премію передбачає, що нагородити нею можуть роботу, яку презентували вперше не раніше як за останні п’ять років. У цей період (з 2015 року) з'явилося чимало українських фільмів, як жанрових, так і експериментальних.
«Однією з причин, чому ми продовжили прийом робіт (що викликало в певних колах правдивий скандал) – саме те, що в тих галузях, де ми знаємо, що є справжні досягнення, митці чомусь вирішили не подаватися. Я можу припустити, що це викликано не в останню чергу таким трохи консервативним іміджем цієї премії. Я сподіваюся, що на наступний рік ми завоювали достатню довіру, щоб до нас подавалися ті твори і ті митці, які на це безумовно заслуговують. Якщо ви запитуєте, які саме, на мій погляд, то я вам не скажу, тому що їх реально десятки гідних претендентів», – зазначає Макаров.
Від рудименту – до «живої премії»
Шевченківська премія наражалася на критику – наприклад, в інтерв’ю «Главкому» 2015 року письменниця Оксана Забужко назвала її рудиментом радянського часу, який «реформації не підлягає» (втім, Шевченківську премію не скасували, а присудили Забужко в 2019-му).
Заступниця директора Національного художнього музею України з питань розвитку Ольга Балашова, дізнавшись імена лауреатів, назвала їх ознакою «перезапуску премії».
«Тепер це дійсні, реальні учасники літературного, художнього, музичного процесів. Часто бувало таке, що професійна спільнота читає імена і – «а хто це взагалі, що вони зробили?», і потрібно ще ґуґлити, і Ґуґл часто не видає, тому що ці люди просто існують поза інформаційним простором і отримують там якісь винагороди. Тобто це була паралельна реальність, яка замінилася якоюсь адекватною оцінкою на реальний художній процес, на реальний процес взагалі. І це найкраще, що могло статися з премією, коли вона стала живою», – тішиться експертка.
Читайте також: Сенцову вручили Шевченківську премію, присуджену в 2016 році
Водночас вона застерігає від думки, що процес перетворення головної мистецької премії України незворотний.
«Не варто радіти і думати, що це назавжди, тому що відкат до попереднього стану абсолютно можливий, варто думати, як зробити так, щоб не повернутися до цієї історії, яка була».
Причину змін Балашова вбачає у зміні людей, які відповідали за присудження премії.
«Інші люди тих іще часів визначали характер і критерії відбору. Коли люди були змінені на реальних представників спільноти, коли були змінені підходи і стратегії, відбувся такий перезапуск і, можна сказати, реформа цієї премії, і вона може перетворитися на дієвий інструмент впливу на культуру. Тобто це премія, яка пережила процес декомунізації, була «декомунізована». І, власне, стала премією, яка визначає українську культуру і як вона може жити і розвиватися», – вважає Ольга Балашова.
На думку представниці НХМУ, задача подібної нагороди, так само як і музеїв чи архівів – відзначати і фіксувати важливість культурного явища.
«Премія дається, коли явище вже оформилося в серйозне і впливове, тобто не за те, що ти з’явився і демонструєш якусь інновативність у художній мові або в принципах роботи, або взагалі нову художню форму якусь створюєш, а тому, що ти став явищем, яке ми як суспільство визначаємо як важливе для нашої екзистенції, нашого існування тут і зараз: цей голос, ця людина, сенси, які закладені, нам важливі, і що в нас є що передавати, зберігати як маркер нашого часу», – міркує Балашова.
Нині перелік митців, обраних комітетом, чекає на відповідний указ президента Зеленського. Разом зі званням лауреата вони отримають грошову винагороду, розмір якої визначається щороку. Шевченківську премію присуджують один раз на життя.
Читайте ще:
Мистецькі події 2019 року в Україні та нові тренди у сприйнятті культури
Виставка Ukraine WOW на залізничному вокзалі у Києві «закохує» в країну
