Днями у білоруському інтернеті з’явився сайт білоруських спортсменів зі зверненням на підтримку влади.
«Наш обов’язок не виступати з політичними закликами, а перемагати на спортивних аренах», – сказано в ньому. Підписанти закликають «покласти край зазіханням на білоруський спорт ззовні» та заявляють, що «вважають неприйнятним та вимагають припинити наполегливі заклики до публічного висловлення політичних поглядів».
Підписи тих, хто нібито підтримав лист, то зникають, то знову з’являються. Серед них є як відомі спортсмени та тренери, так і люди, щодо яких взагалі не вказано вид спорту, яким вони займаються. При цьому декілька відомих спортсменів уже заявили, що не підписували лист, хоча їхні імена в списку є. Зокрема, це футболісти Євген Єлізаренко, Максим Ходенков та Ілля Удодов. Єлізаренко розповів sports.ru: «Просто очманів, коли побачив своє прізвище, і навіть якби мені запропонували підписатися під цим листом, я б не зробив цього».
Як з’являються підписи спортсменів під листом на підтримку Лукашенка і чи справді спортсмени не хочуть, щоб їхні партнери по команді не висловлювали політичну позицію? Про це капітан національної команди Білорусі з баскетболу та активістка фонду спортивної солідарності Катерина Снитіна розповіла в інтерв’ю телеканалу «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».
Це великий продиктаторський лист
– Для мене це великий продиктаторський лист. Тому що диктатура – в принципі, це нічим не обмежена влада, яка використовує тільки силу. В принципі, це те, що зараз відбувається, у цьому листі.
У день подачі цього листа в медіа одразу було вказано, що в цьому листі буде 2500 підписів спортсменів. На той момент навряд чи там стільки було, я не можу сказати, скільки їх було на початку збору підписів. А те, що відбувається зараз, – це просто добір голосів до певної кількості.
Декого примушують підписувати
Є дуже багато варіантів того, як це робиться. Нам пишуть, телефонують люди, наші знайомі й незнайомі спортсмени. Декого примушують підписувати. Зрозуміло, це загалом нова ситуація для спортсменів – ми в такому ніколи не варилися. Але якісь політичні дії довкола тебе тривають вже чотири місяці. І от до тебе приходять і кажуть: «Мерщій підписуй». І, так, дехто підписує.
Деякі прізвища туди вносяться просто без відома підписантів
По-друге, деякі прізвища туди вносяться просто без відома підписантів. Тобто люди гортають ці списки – ми, наші друзі переглядають, – а потім пересилаємо одне одному і питаємо: «Ти підписав?». І нам прилітає відповідь: «Ні, я не підписував, як це взагалі могло статися!».
Відомий випадок, коли футболіст у відповідь одразу зателефонував своєму керівництву і сказав: «Я не підписував цей лист, викресліть мене зі списку». На що отримав відповідь: «Я не знаю, як це зробити, я поговорю ще з кимось». І врешті-решт прізвище там так і залишається.
Це просто машина, якій треба набрати 2500 голосів, і яким способом вони це зроблять – їм байдуже. Мені телефонують люди [і кажуть]: «Я хочу, але боюся підписувати лист про вільних спортсменів, але я не хочу підписувати цей продиктаторський лист! А ще я хочу грати у свій улюблений вид спорту, а мені ще треба заробляти гроші. Що робити?». У нас на такі запитання така відповідь: «Тобі треба обрати на цьому етапі, що для тебе важливіше: продовжити свою кар’єру саме зараз і «заглушити» свою совість чи висловитися і відчути себе вільною людиною».
Ми ні на кого не тиснемо
Ми ні на кого не тиснемо. Це повинен бути вибір саме цього спортсмена. Але коли нам телефонують і кажуть: «Я хочу і це, і ось це» – вже так не вийде. Так можна було до того моменту, коли вони створили ось цей продиктаторський лист. Можна було не підписувати наш лист і просто залишатися в тіні.
